У серпні 1990 року польська держава була власником майже 8,5 тис. підприємств. До сьогодні під прямим контролем держави залишилось тільки 41 підприємство, з них працює 19.

Приватизація і комерціалізація державних підприємств була одним із елементів "шокової терапії" Лешека Бальцеровича. Завдяки широкомасштабній приватизації держава змогла забезпечити надходження до бюджету в дуже складному з економічної точки зору періоді та позбутися величезного баласту неефективних і неприбуткових підприємств.

Протягом перших п'яти років, до 1995-го, змінено структуру власності 2,2 тис. підприємств, а майже 1,4 тис. найменш перспективних було ліквідовано.

Загалом до кінця 2015 року було закрито майже 2 тис. колишніх держкомпаній.

Плани реструктуризації деяких галузей спричинили суттєвий спротив робітничого колективу, та все ж процес продовжувався. Найбільша хвиля реструктуризації тривала до кінця 1990-х, коли 80% підприємств було приватизовано, комерціалізовано або закрито.

Декілька підприємств, визнаних "стратегічними", залишилися під контролем держави – наприклад, Gaz-System, що керує польськими газопроводами.

Комерціалізація дала поштовх до розвитку Варшавської біржі (нині – одна з ключових бірж регіону, капіталізація – 225 млрд євро).

При цьому у стратегічних підприємствах, передусім у сфері енергетики і важкої промисловості, держава зберегла контрольний пакет, а для кращого залучення капіталу частина акцій обертається на біржі. Це стосується, приміром, PGNIG (польського аналогу української НАК "Нафтогаз"), Польської енергетичної групи чи інших фірм в галузі енергетики.

Часом відбувалося таке: спершу частина акцій продавалась на біржі, а коли зацікавленість інвесторів ставала високою, держава продавала приватним інвесторам також контрольний пакет. Таким чином було приватизовано один із найбільших і найстаріших польських банків – Pekao.

Вихід на біржу дозволяє залучити приватний, в тому числі міжнародний капітал, що такий необхідний державним підприємствам.

Станом на половину 2015 року польська держава зберігала міноритарний пакет акцій у 346 підприємствах, а мажоритарний лише у 47,

і ці показники постійно зменшуються, оскільки держава продає свою частку в цих компаніях. У більше як половині згаданих підприємств держава зберегла менше 10% акцій.

До кінця минулого року прибуток держави з продажу майна досягнув більше 153 млрд PLN ($45,6 млрд).

До вступу Польщі до ЄС держава продала приблизно вдесятеро більше підприємств порівняно з періодом 2004-2015, проте отримала за них менше грошей.

Відповідно, найбільші інвестиції надійшли у державу після стабілізації внутрішньої ситуації і забезпечення прав інвесторів відповідно до стандартів ЄС.

Додатково кожного року державна скарбниця отримує прибуток від дивідендів.

Так, у 2015 році річний прибуток з дивідендів перевищив прибуток з продажу підприємств у 10 разів, досягши рівня 45 млрд PLN ($12 млрд).

Держава поступово позбувалась великих, часто збиткових конгломератів.

На початку 2000-х Польща приватизувала металопереробні заводи, які не витримували конкуренції на ринку і вимагали суттєвої капіталізації.

Одним із нових власників "Гути Ченстохова" (металургійний завод) став український "Індустріальний Союз Донбасу" (ІСД).

Наприкінці 2000-х продано найбільші суднобудівні заводи (ІСД придбав Гданський завод), що відбулось під тиском Європейської комісії, яка змусила Польщу обмежити неефективну державну допомогу і приватизувати їх.

Отже, процес приватизації державних підприємств у Польщі має своїх прихильників і, звичайно ж, опонентів. Останні часто наголошують на швидкому продажі без відповідної оцінки вартості, непрозорості процесу та можливих корупційних схемах при приватизації державного майна.

Приватизація в Україні стала два роки тому одним із пріоритетів постмайданівського уряду.

На жаль, українському уряду з того часу небагато вдалося досягнути, щоб процес реально зрушив з місця.

Для успішного проведення приватизації у країні необхідно боротися з переконанням суспільства, що, мовляв, держава має бути присутня в усіх галузях економіки і щоденного життя.

Насправді ж її функції мають обмежуватися загальнодержавними питаннями, такими як безпека, надання послуг громадянам чи створення рівних умов для ведення бізнесу.

Навпаки, зменшення централізованого впливу держави на повсякденне життя, за допомогою чи то приватизації, чи то децентралізації, є головною метою реформ в Україні.