Саміт без прагнень: про що свідчать суперечки України та ЄС

Анатолій Марциновський, Європейська правда _ Четвер, 13 липня 2017, 08:50
Версія для друку Коментарі

"Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її проєвропейський вибір". Це - цитата зі Спільної стратегії Євросоюзу щодо України, ухваленої Європейською Радою в грудні далекого 1999 року.

Згодом визнання Євросоюзом  "прагнень" було зафіксовано в Угоді про асоціацію та заяві позаминулорічного саміту Україна-ЄС.

І раптом напередодні нинішнього саміту "Україна-ЄС" це несподівано стало каменем спотикання - деякі країни Євросоюзу не бажали згадки  "прагнень" у підсумковому документі.  Київ, зі свого боку, наполягав на включенні цього формулювання.

Скандал виник на фактично на голому місці й на досить позитивному тлі.

Після складного процесу ратифікації набуде нарешті чинності Угода про асоціацію. Успішно стартував безвізовий режим - грандіозна подія для відносин з ЄС та українського суспільства. Сам Євросоюз позбувся низки проблем, які ще півроку тому виглядали загрозою для його майбутнього - йдеться про можливість приходу ультраправих до влади в Нідерландах та Франції.  

Тим більше боротьба довкола "прагнень"  виглядає театром абсурду.

Адже розмите, позбавлене конкретики формулювання не накладає жодних зобов’язань на Євросоюз, який традиційно дме на холодне, коли йдеться про рамки майбутніх відносин із Україною. Нічим не допоможе воно й Україні, для якої реалізація своїх європейських прагнень  -  це насамперед проведення масштабних реформ та змін, а не здобуття чергового "переможного" запису в якомусь із двосторонніх документів.

Однак трагікомічна ситуація напередодні саміту вкотре підкреслила певні відомі проблеми і є приводом подивитися далі.

Перша проблема - відсутність у ЄС спільного чіткого бачення майбутнього відносин з Україною й очевидне небажання над цим працювати.

З одного боку, це породжує такі от "нестандартні" ситуації, як теперішня. З боку іншого, унеможливлює вироблення  формули відносин на умовний період "між асоціацією та членством", що стала би для України - а також для Молдови та Грузії -  наступним орієнтиром. Таким, яким у 2007 - 2013 роках була Угода про асоціацію.

Адже фактично виключено, що Україна піде в осяжному майбутньому протореним іншими шляхом: отриманням перспектив членства, потім статус кандидата, далі переговори про вступ. Шляхом, який стимулює до ще масштабніших перетворень та веде до глибшої інтеграції з Євросоюзом із чітко зрозумілою кінцевою метою.

Безумовно, нинішня асоціація є добрим і необхідним інструментом для наближення до ЄС, але її потенціал не бескінечний і обмежений  в часі.

Років за 10 потреба в переході на новий механізм обов’язково постане.

Очевидно, про цей умовний "третій шлях" варто замислюватися та говорити вже сьогодні. І якщо на перспективи членства для України в Євросоюзі існує жорстке табу, то чому би не розпочати дискусію про якусь іншу, нову для ЄС та його партнерів форму - яка, можливо, не виключала би й членства чи принаймні суттєво наближала би до нього.

Однак є друга проблема, і вона в самій Україні.

Київ активно "допомагає" європейцям уникати предметної розмови про майбутній формат відносин і акцентувати виключно на дні сьогоднішньому.  

Бо неважко відмовляти в будівництві далекосяжних великих планів державі з не дуже добрим іміджем.  У яку боїться інвестувати європейський бізнес, яку потрясають постійні корупційні скандали, політична еліта якої живе днем сьогоднішнім, а якщо і завтрашнім - то це день виборів.

Тому для Євросоюзу головними питаннями порядку денного двосторонніх відносин є проблеми з реформами, хабарництво, неналежне виконання Угоди про асоціацію. Їх він підійматиме насамперед і на сьогоднішньому саміті.

Це добре, адже зовнішній тиск на українську владу задля проведення перетворень потрібний так само, які і тиск внутрішній. І проти аргументів ЄС  - спочатку виконайте асоціацію, а потім побачимо - складно щось заперечити та тлі відчутних проблем із цим виконанням.

Поза сумнівом, можливості української дипломатії в ініціюванні розмови про позаасоційоване майбутнє були би значно більшими, якби не згаяно значною мірою три пореволюційних роки. Україна вже могла би стати історією величезного успіху для регіону та Східного партнерства, і в цьому випадку з повним правом вимагати будівництва планів на майбутнє.

У нинішніх же умовах смикати ЄС за рукава з такими пропозиціями складно.

Однак це жодним чином не применшує абсурдності скандалу нинішнього саміту. Залишається сподіватися, що урок піде на користь.

"Криза європрагнень"  засвідчила, що обом сторонам варто переосмислити важливі речі, справді необхідні для руху вперед.

 

Автор: Анатолій Марциновський

"Європейська правда"


Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

powered by lun.ua


Леонід Гілевич, "Ілляшев та Партнери"

Соцмережі під захистом ЄС: роботодавцям прикривають доступ до особистої інформації

ЄС посилює вимоги до використання персональних даних з соцмереж під час прийому на роботу. Факт відкритого доступу до профілю претендента не дає права обробляти персональні дані звідти. Такі зміни потребують також корекції українського законодавства.

Ольга Михайлова, історик

Декомунізація по-польськи: чим ініціативи у сусідній країні відрізняються від українських

На сьогодні демонтаж свідчень колишньої залежності від СРСР для польського політикуму – важливіший пріоритет, ніж статус-кво у стосунках з РФ. І з цього питання серед польських політиків існує сталий, впевнений консенсус.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter