Енергетика "Східного партнерства": на яку допомогу ЄС варто розраховувати Києву

Андрій Чубик, для Європейської правди _ Вівторок, 05 грудня 2017, 13:50
Версія для друку Коментарі

Ця публікація є продовженням циклу статей, які аналізують, що Україні вдалося виконати із завдань, передбачених на 2017 рік для країн "Східного партнерства" Спільним робочим документом "20 досягнень Східного партнерства до 2020 р.", який був розроблений Європейською комісією у грудні 2016 року та оновлений у червні 2017 року. Ці досягнення були предметом обговорення саміту "Східного партнерства", що відбувся в Брюсселі 24 листопада, і лягли в основу Спільної декларації, що була прийнята за підсумками саміту.

Експерти Української національної платформи Форуму громадянського суспільства "Східного партнерства" (УНП ФГС СхП) за підтримки проекту "Громадська синергія" оцінили кожне з 20 досягнень Спільного робочого документа - як з точки зору реальності отримання Україною проміжних результатів у 2017 році, так і амбітності та досяжності кінцевих цілей до 2020 року. Ця стаття аналізує розділ 14 Спільного робочого документа, який стосується енергопостачання, а саме проводиться порівняльний аналіз викладених у документі положень про співпрацю в енергетичній галузі із очікуваннями України та Спільною декларацією за підсумками Брюссельського саміту.

Під час саміту ЄС запропонував країнам-учасницям програми "Східне партнерство", серед іншого, долучитися до створення енергетичного союзу - що було одразу подано українською стороною як одне з вагомих досягнень в царині євроінтеграції.

Однак у самому ЄС це лише достатньо слабко окреслена стратегія, хоча і названа "четвертим енергетичним пакетом". Натомість для України її досягнення буде пов’язане не просто з підписанням чергового офіційного документа, а з необхідністю проведення реальної реформи енергетичного сектора відповідно до зобов’язань щодо виконання Угоди про асоціацію спільними зусиллями української влади та суспільства.

Проти реформи - російський агресор, а також значна частина власників енергетичних активів в Україні, які мають вагомий вплив на президента та прем’єр-міністра.

До того ж пропозиція ЄС не підкріплена інструментами, які б допомогли подолати наслідки загострення безпекової ситуації в Європі, тому може розглядатися лише як середньострокова перспектива для покращення секторальної співпраці за умов більш-менш сталого рівня безпеки.

Однак вже на початку 2019 року Україна опиниться перед загрозою потужного удару по власній енергетичній безпеці у зв’язку із завершенням чинних газових контрактів з Росією.

Настане час для української влади складати іспит за продовження чи імітацію реформи енергетичного сектора, що передбачає пошук відповідей на цілий комплекс запитань в таких сферах, як газова і нафтова галузі, нафтопереробка, електроенергетика, підтримка енергоефективності та доступних місцевих відновлюваних джерел енергії.

Водночас не лише для України, але й для ЄС це буде іспитом на стійкість, солідарність і рішучість дій у стислі часові рамки, який не можна скласти практикуванням "стрес-тестів".

Сила та слабкість ЄС

Безпека енергопостачання визначена одним із ключових пріоритетів, який покликаний не лише сприяти співпраці між країнами-членами ЄС та країнами-учасницями "Східного партнерства", але й розширити взаємодію між останніми.

ЄС очікує на суттєвий прогрес у енергетичній співпраці з країнами, які одночасно є членами Енергетичного співтовариства, а саме Україною, Молдовою та Грузією. Водночас до 2020 року заплановано розробити методологію для визначення ключових пріоритетних проектів з’єднувальної інфраструктури для учасників "Східного партнерства", які не є членами Енергетичного співтовариства.

При цьому ЄС диференційовано підходить до розвитку співпраці з асоційованими та неасоційованими партнерами по "Східному партнерству" через ініціативу EU4Energy – правонаступника програми  INOGATE – з офісами відповідно в Секретаріаті Енергетичного співтовариства (Україна, Молдова, Грузія) та Енергетичної хартії (Азербайджан, Вірменія, Білорусь).

Відповідно до "20 очікуваних досягнень Східного партнерства до 2020 р.", для кожної з країн-учасниць "Східного партнерства" EU4Energy до кінця 2017 року мало розробити національні робочі плани, які базуються на поточному рівні розвитку енергетичного сектору кожного з партнерів; цілях, узгоджених у відповідних двосторонніх документах; індикаторах виміру прогресу та орієнтовних часових рамок виконання зобов’язань, які залишаються на порядку денному.

Вітаючи в цілому такі ініціативи ЄС, необхідно відзначити загрозу подальшого розпорошення зусиль та формалізації виконання відповідних завдань, адже навіть в рамках ЄС реалізація "проектів спільного інтересу" відбувається з порушенням графіків та відчувається брак фінансування.

Найбільш доречним тут було б зосередитися на посиленні взаємодії усіх партнерів з метою поширення єдиних правил функціонування в енергетичному секторі для усіх сторін – зокрема, для зовнішніх постачальників енергоресурсів (таких як РФ) та діяти за правилом солідарності у випадку агресивних дій проти одного з партнерів. Однак саме в таких випадках ЄС показує свою надзвичайно слабку готовність до рішучих дій проти порушників через відмінності у позиціях окремих країн-членів, пов’язані з  їх національними інтересами.

Фактично ЄС може стати зручною площадкою для обговорення можливих форматів співпраці між учасниками "Східного партнерства", однак не зможе сприяти реалізації більш-менш амбітних планів через неготовність гарантування політичної, фінансової та, особливо, безпекової підтримки.

Відповідно, в період до 2020 року можна очікувати лише проведення низки переговорів та узгодження певного формату проектів, які будуть становити інтерес для країн-учасниць поза межами Енергетичного співтовариства, під головуванням Європейської комісії.

Попри суттєве загострення безпекової ситуації в Європі через агресивну політику РФ, ЄС не трансформує свою зовнішню політику в проактивну для посилення захисту в енергетичній сфері.

Показовою тут є ситуація в газовій галузі, де 19 січня 2019 року завершується термін дії чинних контрактів на постачання газу в Україну та транзит в країни-члени ЄС, Молдову, Балкани та Туреччину. Після цієї дати можна з високою вірогідністю чекати припинення фізичного транспортування газу в Україну і транзиту через її територію, що призведе до реконфігурації газопостачання до значної частини ЄС, Молдови, Балкан та Туреччини.

Замість проведення рішучих переговорів з РФ з вимогою поважати європейське енергетичне право та його застосування в країнах-учасницях "Східного партнерства", Європейська комісія шукає можливості для узаконення будівництва "Північного потоку ІІ", допускається можливість участі російського "Газпрому" у забезпеченні постачання для Трансадріатичного газопроводу та відтерміновує рішення з антимонопольного розслідування Генерального директорату з конкуренції за зловживання на газових ринках Центральної та Східної Європи.

Такий підхід, як оцінили експерти проекту "Сприяння розбудові можливостей України гарантувати безпеку суспільства в умовах гібридних загроз", що реалізується за підтримки ЄС і Міжнародного фонду "Відродження" в рамках проекту "Громадська синергія", є сигналом успішності гібридної війни, яку проводить Росія не тільки проти України, але й проти Європи в цілому.

Водночас Україна також не показує прикладу турботи про власну газову безпеку, адже розпочата реформа внутрішнього ринку зупинилася через чвари між урядом та керівниками НАК "Нафтогаз України". В свою чергу,  парламент не підтримав законопроект про зниження ренти для нових свердловин (№5132), а в роботу видобувних компаній достатньо часто втручаються правоохоронні органи, мотивуючи необхідністю перевірки ймовірних зловживань.

Навіть у питанні протидії російським обхідним проектам Україна не може продемонструвати єдність та скоординованість дій державного, корпоративного та громадського секторів, що суттєво послаблює "український голос" на міжнародній арені.

Енергетичні проекти під питанням

Відповідно до переліку Проектів спільного інтересу для Енергетичного співтовариства та документа "20 досягнень Східного партнерства до 2020 р." передбачається наступне: функціонуватиме газове трубопровідне сполучення між Молдовою та Румунією (Яси-Унгени-Кишинів); налагоджене постачання газу з Туреччини до ЄС через Південний газовий коридор; забезпечене електроенергетичне сполучення між Грузією та Вірменією.

Для України передбачається збереження підтримки реалізації проекту нафтопроводу Броди-Адамово та газового інтерконнектора Польща-Україна.

З цілей документа та заключної декларації Брюссельського саміту 2017 року можна дійти висновку, що ЄС зберігає готовність сприяти реалізації проектів спільного інтересу для країн-членів Енергетичного співтовариства. Однак при цьому документи не відображають той факт, що за останні роки кардинально змінилася безпекова та внутрішньополітична ситуація у більшості країн-учасників "Східного партнерства" і навіть в окремих країнах-членах ЄС.

Загострилося протистояння між Азербайджаном та Вірменією, остання увійшла в Митний союз та передала практично всі свої енергетичні активи російським компаніям. Грузія продовжує відчувати політичний та воєнний тиск зі сторони РФ, триває повзуча окупація територій, включно із зонами пролягання транснаціональних мереж для транспортування вуглеводнів. Україна стала об’єктом агресії Кремля з постійною загрозою повномасштабної війни.

В останні місяці напередодні саміту погіршилися відносини між Україною та Білоруссю, де, знову ж таки, РФ демонструє свою фактичну владу над силовими структурами цієї країни.

Молдова переживає ренесанс проросійських сил. Угорщина і Польща активізували націоналістичну риторику, чим погіршили відносини як з ЄС, так і з Україною, погрожуючи блокувати співпрацю з ЄС та НАТО. Враховуючи все сказане,

не варто очікувати суттєвого прогресу навіть в реалізації важливого регіонального проекту газового інтерконектора між Україною та Польщею,

тоді як збереження в списку нафтопроводу Броди-Адамово є лише статистичною формальністю без перспектив реалізації в найближчий період.

Молдова і Румунія також не поспішають реалізовувати газогін Унгени-Яси у повному обсязі аж до Кишинева, зважаючи на складну політичну ситуацію та низьку ймовірність фінансової підтримки з ЄС. Грузія може погіршити свою енергетичну безпеку в разі реалізації проектів об’єднання енергетичної системи з Вірменією через вплив РФ на енергетику цієї країни.

Азербайджан і Грузія потребують значно більшого рівня безпекових гарантій від ЄС для успішної реалізації проекту Південного газового коридору, включаючи економічний (попередньо сформований та оприлюднений список санкцій проти РФ за порушення) та воєнний (озброєні місії для фізичної охорони критичної інфраструктури) компоненти.

Що робити Україні?

Проаналізовані документи та оцінка загальної безпекової ситуації в Європі дають підстави говорити про необхідність Україні розраховувати перш за все на власні сили. Українська влада має припинити гонитву за формальними досягненнями євроінтеграції у вигляді чергового підписаного документа.

Підтримана (в тому числі Україною) Брюссельська декларація чітко наголошує на необхідності активізації виконання домашнього завдання. Для України це буде один із іспитів на виживання і дедлайн здачі уже встановлений на січень 2019 року.

Які ж наші позиції на сьогодні?

У газовій сфері маємо як мінімум дві сильні команди – корпоративну на чолі з керівництвом НАК "Нафтогаз України" та урядову з прем’єр-міністром, за яким також стоїть пропрезидентська коаліція в парламенті та власне сам президент. Командам не вистачає впливового посередника, який би користувався довірою обох сторін та допоміг поєднати переваги цих команд для досягнення зовнішньополітичних цілей із захисту від обхідних російських газопроводів та просування реформи внутрішнього газового ринку.

У сфері видобутку та переробки нафти продовжує панувати фінансово-промислова група "Приват", уряд та парламент не спромоглися підготувати та прийняти законодавство для створення стратегічного запасу нафти і нафтопродуктів; зростає залежність від імпорту нафтопродуктів та скрапленого газу, що формує загрозу застосування Росією мультифронтального удару на енергетичному фронті. Нагальним є прийняття відповідного законодавства та формування стратегічного державного запасу не менше ніж на 60 днів в умовах ймовірності повної блокади імпорту.

В сфері електроенергетики зберігається монопольний вплив декількох фінансово-промислових груп, серед яких компанія ДТЕК є найбільш явним бенефіціаром від діяльності Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) в частині тарифоутворення для теплової енергетики, а також обленерго, значна частина яких також належить власнику ДТЕК – Ринату Ахметову.

Навіть після прийняття законів про національного регулятора та ринок електричної енергії, монополісти у співпраці з представниками влади продовжують блокувати реформу електроенергетики і зберігати контроль над роботою НКРЕКП з метою отримання високих прибутків та мінімізації операційних та інвестиційних витрат через перекладання їх на кінцевого споживача.

Курс на енергоефективність залишається на рівні декларацій через незадовільне фінансування, ручне управління та збереження преференцій для різних груп споживачів.

Практично відсутній процес стимулювання залучення місцевої влади до фінансування енергоефективних проектів та ініціатив, натомість стрімко зростає сума державних субсидій, що демотивує громадян займатися скороченням енергоспоживання, а також декларувати фактичні доходи.

Враховуючи сучасні виклики, Україна має вибудовувати систему власної енергетичної безпеки, виходячи з пріоритетності національних інтересів та покладаючись максимально на власні сили. 

Уряд має сформувати чітку вертикаль на чолі з уповноваженим віце-прем’єром, а той, в свою чергу, запустити та контролювати реалізацію державної програми з реформи енергетичного сектору та підготовки держави до можливого жорсткого протистояння з РФ у 2019 році в сфері енергетики.

Необхідно усвідомлювати, що ЄС не готовий та не має можливостей для надання ширших гарантій з безпеки країнам-учасницях "Східного партнерства", тому при будь-якій ескалації конфлікту з РФ покладатися необхідно буде перш за все на власну стійкість, а саме, на формування достатніх запасів газу у газосховищах, зростання видобутку, операційну готовність газотранспортної системи до роботи у спеціальному внутрішньодержавному режимі, створення стратегічних запасів нафтопродуктів, і, що найголовніше – скоординовану державну та корпоративну політику та чітку взаємодію між владою, бізнесом та громадянами. 

 

Автор: Андрій Чубик,

Центр глобалістики "Стратегія ХХІ"

Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках проекту "Громадська синергія".

 

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua






Володимир Кулик, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

Чи легко буде виконати рекомендації "Венеціанки" щодо мови освіти?

Рекомендацію щодо російської мови політики воліють не коментувати. Схоже, що її не виконуватимуть... Немає жодної певності, що при ухваленні нового закону буде знайдено компроміс, який влаштує і прибічників українізації, і представників меншин...

Рольф Мютценіх, депутат Бундестагу

Життя без Дональда Трампа: Європа вчиться політичній незалежності

Трамп – це не Америка, і він не буде керувати вічно. Зараз завдання Європи має полягати в тому, щоб наступному американському президенту не довелося вступати на посаду на руїнах західного світу...

Сергій Сидоренко, Європейська правда

Досить неправди: що не так в українсько-угорському освітньому конфлікті

Українське питання в Угорщині – яскрава ілюстрація терміну "пост-правда". Байдуже, якою є реальність; важливо, що про неї кажуть. Фраза про повну заборону навчання угорською, згадана в заяві МЗС, не обмежується лише урядовим сайтом...


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter