Скинути королеву: як Барбадос "звільнив" Єлизавету ІІ та що чекає на британську монархію

Вівторок, 30 листопада 2021, 11:45 — , Європейська правда
AFP/East News
Зречення британської королеви у Барбадосі вилилося у масові святкування

У вівторок на карті світу з’явилась нова республіка. Нею стала карибська держава Барбадос, яка офіційно усунула королеву Єлизавету ІІ з поста глави держави і змінила свою форму правління.

Такий собі Brexit, тільки навпаки – від’єднується не Британія, а від Британії. Однак те, що може скидатися на бунт, насправді є абсолютно мирною подією. 

Більше того, офіційно процес схвалює і британська корона. Це доводять особиста присутність принца Чарльза на церемонії "звільнення" його матері у столиці Барбадосу Бриджтауні та його тепла промова на урочистостях з нагоди народження республіки.

Варто підкреслити: про проголошення незалежності не йдеться, це сталося рівно 55 років тому, 30 листопада 1966 року. Відтоді Барбадос є окремою державою, на чолі якої стояла британська королева Єлизавета ІІ – так само, як вона є правителем у Канаді, Австралії та ще 12 державах. Натомість відсьогодні країна отримає першого в історії президента, який не залежатиме від британської корони.

Хоча є підстави підозрювати, що не всі у Букінгемському палаці радіють через втрату британською короною своєї колишньої колонії. І те, що королева Єлизавета ІІ відтепер матиме трохи менше обов’язків, є мотузкою з двома кінцями. 

Про те, як маленька острівна країна із жовто-блакитним прапором наважилася порушити 400-літній порядок та чи здатний її приклад спричинити ефект доміно в інших колишніх британських колоніях – у статті ЄвроПравди.

Рай з колоніальним спадком

Барбадос – невелика острівна держава з населенням трохи менше ніж 300 тисяч осіб, одна з найбільш розвинених у Карибському басейні. 

У нього немає конфліктів з британською короною. Навпаки, на острові процвітає британська культура, яка перейшла у спадок від метрополії. Лівосторонній рух, англійська мова, архітектура, освітня та судова системи та багато інших речей, які вкорінилися в країні, що свого часу здобула неофіційну назву "Маленька Англія".

Колись давно економіка Барбадосу залежала від вирощування цукрової тростини та пов'язаних із нею видів діяльності. 

400 років тому острів привабив англійських колоніалістів, що згодом принесло багато горя.

Вважається, що саме на Барбадосі розробили модель рабовласницької економіки, яку згодом відтворили в інших частинах Нового світу. Ця модель полягала у завезенні рабів для пекельно важкої праці на плантаціях. Усе це зробило англійців казково багатими, а Барбадос – центром жорстокої работоргівлі.

За оцінками, у період з 1627 по 1807 рік близько 387 тисяч африканців переселили на острів проти їхньої волі, а населення країни змінилося від переважно білого до чорношкірого. А у 1834 році рабську працю у британських колоніях остаточно скасували. 

Відтоді змінилося усе.

Нині Барбадос – туристичний рай, який покладається перш за все на свою індустрію гостинності і… на британських туристів, які становлять абсолютну більшість серед гостей острова. На додачу в останні роки все більше британців переїжджають жити на острів (де почуваються майже як вдома) та скуповують тут нерухомість. Тому хоч країна і попрощалася з британською правителькою, піддані останньої залишаться для неї важливим економічним капіталом.

Але повернімося до відносин колишньої колонії з короною. 

Як вже йшлося, Барбадос став незалежною від Британії державою у 1966 році. Як це і буває у конституційних монархіях, відтоді ним керує уряд – свій власний, не британський. Проте главою держави до 30 листопада 2021 року залишалась Єлизавета ІІ. Так само, як і в 15 інших країнах Співдружності націй, включно з Британією, Австралією та Канадою.

Треба наголосити, що роль королеви у житті держави і досі була майже символічною, переважно пов’язаною з культурою.

Також Єлизавета ІІ формально визначала свого представника у державі – генерал-губернатора, який здійснював церемоніальні обов’язки від її імені. Відбувалося це за рекомендацією прем’єр-міністра, тож кандидатура завжди була прийнятною для барбадосців. 

Скинути монархію

Серйозні провісники майбутніх змін відбулись у вересні минулого року, коли уряд оприлюднив свою знакову промову з наміром позбутися суверена Єлизавети ІІ та перетворити країну на республіку.

"Настав час повністю залишити наше колоніальне минуле. Барбадосці хочуть мати главу Барбадоської держави", – йшлося у тронній промові барбадоського уряду, яку традиційно пише прем’єр-міністр, а зачитує генерал-губернатор, представник британської корони.

Точніше, генерал-губернаторка, бо цю посаду тоді обіймала жінка, Сандра Мейсон.

Так, ви правильно зрозуміли. 

Представницю королеви зобов’язали оголосити про наміри "скинути" королеву. 

Хоча схоже, що їй не довелося робити це через силу. Зрештою, Сандра Мейсон навіть виграла від зміни влади, про що трохи далі.

Рух за позбавлення залишків колоніального минулого не обмежився зміною правління у Барбадосі. 

У день виголошення промови Мейсон з головної площі столиці Барбадосу демонтували статую англійського адмірала Гораціо Нельсона, фігуру колоніальної епохи, яка вже викликала протести. У минулому влада спробувала вирішити проблему, повернувши статую обличчям від міста, але тепер, коли країна все сильніше прагнула розірвати зв’язки з колоніальним минулим і коли Америку охопили протести руху Black Lives Matter, статую відправили доживати віку в музей.

Непросте рішення

Хоча перехід від конституційної монархії до республіки мав широку підтримку політичних кіл Барбадосу, шлях до нього був пронизаний десятиліттями запеклих дебатів. 

Як результат, зв’язок з короною остаточно не розірвали ані у 1970-х роках, коли на цей крок пішли відразу декілька країн у регіоні (наприклад, Гаяна, Тринідад і Тобаго та Домініка), ні пізніше, у 1998 році, коли таку рекомендацію дала комісія з перегляду Конституції. У 1970-х роках урядова комісія не радила державі змінювати форму правління.

"Щепленням" став невдалий досвід країн, де втеча від монархії призвела до авторитаризму місцевих "царків".

Наприклад, Суринаму, колишньої нідерландської колонії, яка за п’ять років після виходу з-під корони поринула у військовий переворот та пережила громадянську війну. Або Гаяни, колишньої британської колонії, уряди якої тривалий час не могли ефективно впоратися з управлінням економікою. 

Що ж змінилось тепер, що підштовхнуло барбадоську владу піти на цей крок?

Оглядачі відзначають ключову роль у цьому процесі прем’єр-міністра країни Мії Моттлі, яка очолила уряд у травні 2018 року. 

Вона завжди була палкою прихильницею республіканізму, тож коли її Лейбористська партія отримала усі 30 місць у нижній палаті парламенту і більшість у верхній, Моттлі оцінила це як мандат до дій.

Чинна прем’єрка, хоч і заявляє про свою повагу до королеви, вважає, що настав час для нового типу відносин із Британією. 

Без королеви на чолі. 

Вона обіцяє: дві країни залишаться близькими партнерами.

Ознакою "мирного розлучення" може бути і те, що Барбадос залишить символічний ланцюжок, що пов’язує його з колишньою метрополією: острівна країна не покидатиме Співдружність націй – об’єднання держав, що раніше входили у Британську імперію (частину з них донині очолює британський монарх).

Міа Моттлі зважилась на крок, який суспільство загалом підтримує. Проте нині її критиків теж не бракує. Одна з причин – відмова винести це питання на референдум. 

Хоча законодавство країни не вимагає цього, частина суспільства вважає за необхідне підкріпити "народження республіки" всенародним голосуванням. 

А ще є частина суспільства, яка вважає, що позбавитись від британської королеви недостатньо, що треба також вимагати від Британії відшкодування за всі ті гіркі сторінки, які країна пережила за час рабовласницької експлуатації.

Для керівниці уряду Барбадосу Мії Моттлі (по центру)
Для керівниці уряду Барбадосу Мії Моттлі (по центру) "скинення британської королеви" стало початком нової політичної епохи
AFP/East News

Виклик для корони

Хай там як, Барбадос "розлучився" з королевою. 

Чи відчують барбадосці суттєві зміни від цього у повсякденному житті? 

Напевне, ні. Зміни здебільшого будуть стосуватися формальностей та церемоній. Наприклад, лицарські звання стануть національними, а королівська поліція Барбадосу, як і інші органи та установи, позбудуться згадки "королівський" у назві. Замість королівського штандарта в небо підніметься президентський. Землі "корони" стануть державними землями тощо.

А першою президенткою республіки стала Сандра Мейсон – та сама, яка донедавна була генерал-губернаторкою, представницею королеви, і яка рік тому офіційно оголосила, що Барбадос бере "курс на Brexit". На посаду глави держави (тобто наступниці королеви!) Сандру Мейсон обрав парламент Барбадосу.

Тож зі зміною влади вона не втратила повноважень, але й нових майже не набула. Президент республіки виконуватиме здебільшого символічну роль, оскільки головні владні функції зберігає прем’єр-міністр.

Та применшувати роль цих подій теж не варто. 

Востаннє Єлизавету ІІ усували з поста глави держави у країні-учасниці Співдружності націй майже три десятиліття тому – у 1992 році Маврикій, острів в Індійському океані, проголосив себе республікою. 

Після рішення Барбадосу британський монарх лишається главою 15 держав Співдружності. Ця кількість спадає дуже повільно: для порівняння, на початку 1980-х королева очолювала 18 держав.

Та невідомо, чи цей процес не прискориться.

Нині Сполучене Королівство заявляє, що поважає рішення своєї колишньої колонії. 

"Бажання Барбадосу стати республікою є питанням уряду Барбадосу та його народу. Велика Британія має теплі, давні відносини з Барбадосом і буде продовжувати це робити", – заявляють у Лондоні.

Та у Букінгемському палаці напевне лишаються побоювання, що приклад Барбадосу матиме вплив. Приміром, на Ямайку, де вже триває схожа дискусія, та інші англомовні країни регіону.

Переломним моментом для монархії може стати і неуникний кінець правління Єлизавети ІІ та майбутня передача влади в Букінгемському палаці. Королева має добрі стосунки з державами Співдружності, що ґрунтуються на її особистому авторитеті та десятиліттях особистих контактів та візитів. 

До будь-кого з потенційних наступників королеви на троні, а тим більше до претендента номер один, принца Чарльза, рівень довіри менший, ніж до його матері.

На додачу популярність королівської родини впала в деяких країнах Співдружності після одкровень Меган Маркл і "расистського скандалу". Навіть попри те, що не всі деталі цього скандалу мають реальне підґрунтя (детальніше – у нашій статті "Брехня Гаррі та Меган Маркл: що змінило скандальне інтерв’ю для британської монархії").

І хоча "влада" монарха у колишніх колоніях є символічною, символи мають значення. 

Королівській сім’ї Британії треба готуватися до того, що і цих символів на карті світу ставатиме дедалі менше.

Авторка: Христина Бондарєва, 

журналістка "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: