"Картковий будинок" Кевіна Маккарті: що відомо про третю людину в системі влади США
14 турів голосування та побиття рекорду сторічної давнини – перипетії обрання нового спікера Палати представників стали топ-новиною далеко за межами Сполучених Штатів.
Для одних таке тривале обрання є свідченням кризи, в яку скотилася Республіканська партія (саме вона має більшість у нижній палаті Конгресу). Для інших – доказом посилення ультраправих, що орієнтовані на експрезидента Дональда Трампа.
Щоб обійти їхнє блокування та нарешті стати спікером, Кевіну Маккарті довелося піти на низку неприємних поступок. Тож, як наслідок, його повноваження будуть суттєво меншими, аніж у попередниці Ненсі Пелосі.
А відповідно, виникає питання, які політичні наслідки матимуть нинішні поступки і як вони здатні вплинути на вирішення ключових питань. В першу чергу – на питання фінансової допомоги Україні.
Втім, для відповіді на це треба краще зрозуміти, ким є новий спікер Палати представників Кевін Маккарті.
Як він прийшов до політики, що відстоював, а зрештою – які в нього відносини із Дональдом Трампом?
Лотерейний білет щастя
Кевін Оуен Маккарті народився 26 січня 1965 року в одному з найбільш заселених міст Каліфорнії – Бейкерсфілді – в родині помічника керівника пожежної частини й домогосподарки, ставши третьою дитиною в сім’ї.
Впливових родинних зв’язків чи капіталу майбутній політик не мав. Мав проблеми з мовленням, тож займався з логопедом. Вчився у звичайній середній школі, та відмінником не був і видатних успіхів у регбі (грав у шкільній команді) також не виявив. Після закінчення школи вступив до місцевого коледжу, з якого незабаром пішов. У 19 років – уже підпрацьовував перепродажем уживаних автомобілів (що, до речі, могло бути незаконним).
Словом, ніяких натяків на майбутнє в політиці. Тож кар’єра Маккарті – це лотерейний білет у прямому й переносному сенсі.
У двадцять років молодий підприємець купив у крамниці два лотерейні білети – собі й другові, Ніку Бікакісу.
"Якщо я виграю п’ять тисяч доларів, з мене сотня", – пригадував його слова Бікакіс. Обоє стерли захисне покриття з квитка – і, на диво, Маккарті справді виграв п’ять тисяч доларів.
Більшість коштів Маккарті інвестував у ринок акцій, а на дивіденди відкрив власний бізнес – гастроном Kevin O’s Deli. Цю історію він пізніше не раз розповідатиме, наголошуючи на різних її аспектах – від необхідності йти на ризик для отримання бажаного до розуміння проблем американського малого бізнесу.
Двома роками по тому Маккарті продасть гастроном і на виручені кошти оплатить навчання в Каліфорнійському державному коледжі в рідному Бейкерсфілді, де отримає диплом магістра бізнес-адміністрування. А ще – почне політичну кар’єру.
Шлях у політиці, початок
Маккарті народився в сім’ї демократів, та вирішив долучитись до лав Республіканської партії. Сам він пояснював це впливом Рональда Рейгана, який для нього випромінював оптимізм – на противагу попереднику Джиммі Картеру.
У 1987 році, тобто майже одразу після початку навчання в університеті, Маккарті подається на літнє стажування в Конгрес до впливового республіканця Білла Томаса, який багато років представляв його округ Керн. Кейті Абернаті, яка була керівником апарату Томаса, відмовила 22-річному Маккарті, але запропонувала менш престижну роботу в окрузі політика в Бейкерсфілді. Студент погодився.
"Він часто згадуватиме у промовах: "Я – конгресмен з округу, який відмовив мені у стажуванні. І це правда", – пригадуватиме Абернаті.
Та робота в Бейкерсфілді виявилась для Маккарті не менш корисною нагодою. Він зарекомендував себе як умілого організатора, готового до наполегливої роботи для досягнення результату – насамперед у плані фандрейзингу. Так Томас вирішив стати наставником талановитого підлеглого.
З кінця 1990-х років політична кар’єра Маккарті розвивалась стрімкими темпами. Спершу він очолює асоціацію молодих республіканців Каліфорнії, згодом – національну федерацію молодих республіканців, обирається в легіслатуру штату й стає лідером республіканської меншості в ній (що неабияке досягнення для 38-річного політика).
Перехід на федеральний рівень для Маккарті видавався логічним.
І така нагода випадає йому у 2005-му, коли Білл Томас оголосив про відхід від політики. Роком пізніше Маккарті впевнено перемагає на виборах до Палати представників США – й відтоді стабільно обирається конгресменом.
Іронічно, та багатьма роками по тому Томас називатиме свого 15-річного протеже Маккарті брехуном, який підлаштовується під очікування інших.
Перша політична поразка
У Вашингтоні Маккарті не менш стрімко просувається кар’єрними сходами – не в останню чергу завдяки вмінню вибудовувати відносини з колегами, про яких він намагався довідатись якомога більше. Ну і ще, за власним зізнанням, політик тоді буквально жив у кабінеті в Конгресі.
У 2009 році, після других переможних для себе виборів, Маккарті отримує посаду заступника "батога" (відповідального за партійну дисципліну) Еріка Кантора в нижній палаті Конгресу. Роком пізніше, коли Республіканська партія здобула більшість у Палаті представників і Кантор став лідером партії в палаті, Маккарті посів посаду "батога".
Зрештою, у 2014 році, після несподіваного програшу Кантора на праймериз, Маккарті здійснив черговий кар’єрний ривок – і став лідером республіканців у Палаті представників.
Із цим періодом життя, до речі, пов’язаний ще один цікавий епізод життя Маккарті. Він консультував актора Кевіна Спейсі, який грав Френка Андервуда в серіалі "Картковий будинок". Власне, між Андервудом та Маккарті багато спільного. Обидва проклали собі шлях до вершин американської політики (щоправда, Андервуд – демократ), обоє вкрай амбітні. Зрештою, в "Картковому будинку" можна почути чи не дослівні цитати Маккарті.
У 2015 році амбітний республіканець отримав нагоду посісти посаду спікера Палати представників після того, як тодішній спікер Джон Бейнер пішов у відставку під тиском правого крила партії (вони погрожували блокувати винесений ним на голосування бюджетний законопроєкт, бо там були передбачені заходи з планування сім’ї).
Бейнер публічно підтримував Маккарті, казав, що він стане "чудовим спікером". Та щось пішло не так.
Спершу з’явились нічим не підтверджені чутки про нібито подружню зраду Маккарті з колегою в Конгресі (ця історія так само швидко зникла). Паралельно консерватори почали називати політика недостатньо республіканським і висловлювали сумніви в його лідерських якостях.
Та найбільше шкоди власним шансам на обрання спікером нижньої палати Конгресу завдав сам Маккарті, який в інтерв’ю Fox News прохопився, що створений республіканцями комітет із розслідування теракту 2012 року в лівійському Бенгазі (тоді загинули посол США, два дипломати й десяток лівійських поліцейських) був спрямований проти Гілларі Клінтон, яка тоді саме балотувалась у президенти.
В американській політиці не заведено розкривати політичні мотиви конгресових розслідувань (навіть якщо такі справді є). Тож, хоча Маккарті пізніше забрав свої слова назад, його обмовка коштувала і республіканцям, і його шансам стати спікером.
Конфлікт та примирення із Трампом
Відносини Маккарті з Дональдом Трампом, який 2016 року мав стати президентом США, склалися не одразу.
У розмові з колегами Маккарті приватно говорив, що Путін "платить" Трампу й Дані Рорабахеру – колишньому члену Палати представників від республіканців, який був затятим прихильником Росії. Та вже після обрання нового президента США обоє знайшли спільну мову.
Маккарті публічно чинив опір будь-яким спробам демократів підірвати рейтинг Трампа. Вони вимагають перевірити зв’язки президента США з Росією? Маккарті проти розслідування Федерального бюро розслідувань. ЗМІ критикують Трампа за тиск на Володимира Зеленського? Маккарті в інтерв’ю звинуватить журналіста в перекручуванні слів республіканця (взятих зі стенограми на сайті Білого дому). Трамп говорить про "вкрадені" вибори 2020 року? Маккарті прийде до Fox News і заявить, що Трамп виграв вибори.
Єдиний раз, коли між Трампом і Маккарті пробігла чорна кішка, стався 6 січня 2021 року.
Лідер республіканців у Палаті представників США був одним із небагатьох конгресменів, із якими президент узагалі підтримував зв’язок того дня. Нині, з опублікованих стенограм телефонних розмов і переписок, ми знаємо, що Маккарті просив Трампа втрутитись, аби уникнути подальшого насилля в Капітолії. На що Трамп йому відповів: "Ну, Кевіне, підозрюю, що ті люди більше засмучені виборами, аніж ти".
Двома днями пізніше Маккарті виступить із короткою промовою в Палаті представників США, де заявить: "Президент (Трамп) несе відповідальність за напад на Конгрес".
Це була перша – й остання – публічна критика Трампа з боку Маккарті. А вже через кілька тижнів він говоритиме з уже колишнім на той час президентом США у його резиденції в Мар-а-Лаго. А у Вашингтоні – всіляко блокуватиме розслідування подій 6 січня як "антитрампівське".
За підсумками розслідування штурму Капітолія комітет Палати представників США рекомендуватиме притягти Маккарті до відповідальності за відмову давати свідчення Конгресу. А Трамп підтримає обрання Маккарті на посаду спікера й заохочуватиме трампістів у Палаті представників голосувати за нього.**
* * * * *
Від подій 6 січня минуло два роки. Кевін Маккарті здобув бажану посаду спікера Палати представників США, ставши третьою за конституцією людиною в державі. Й водночас він значно послабив власні позиції та посилив – ультраправих республіканців, які отримають значний вплив на ухвалення законодавства й роботу Конгресу загалом.
З іншого ж боку, Кевін Маккарті вкотре довів, що здатен досягати свого за будь-яку ціну – попри очікування навіть власних колег. І це може допомогти йому створити образ (у позитивному сенсі) "політичної тварини", тобто здатного втілити поставлену мету.
А викликів перед Маккарті чимало: ухвалення бюджетних законопроєктів в умовах, коли ультраправі республіканці вимагають зменшити дефіцит; анонсована шерега розслідувань проти адміністрації Джо Байдена; налагодження співпраці із Сенатом, де більшість у Демократичної партії, а лідер республіканців Мітч Макконелл багато в чому не погоджується з Маккарті.
За таких умов виникає питання: чи вплинуть погляди Маккарті – зокрема, й про "безлімітний чек" – на допомогу Україні?
Принаймні в найближчій перспективі – навряд.
На 2023 рік у США закладені $45 млрд допомоги Україні та союзникам, ще $800 млн – у бюджеті Пентагона, а на найбільш крайній випадок існує досі не використаний механізм ленд-лізу. У Білому домі також випромінюють упевненість щодо гарантій підтримки Києва на найближчий рік.
Та Україні варто готуватися до того, що розмови про більший контроль над американською допомогою перекочують у ширший політичний дискурс.
Автор: Олег Павлюк,
журналіст "Європейської правди"