Франція – не Україна. Що показав вирок голові МВФ

Роман Марченко, "Ілляшев та Партнери" _ Четвер, 22 грудня 2016, 14:21
Версія для друку Коментарі
Фото europe1.fr

Буквально днями французький суд визнав колишнього міністра фінансів країни, а зараз главу Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард винною в халатності при виконанні своїх міністерських повноважень ще в 2007 році.

До цього процесу було прикута увага всього світу. Хоча б тому, що на її нинішній посаді від Крістін Лагард безпосередньо залежить одужання світової економіки. Зміна глави МВФ (а в разі обвинувального вироку вона була неминучою) здатна змусити всіх понервувати.

У чому ж звинувачували главу МВФ? Дев'ять років тому вона погодила передачу справи на розгляд арбітражної комісії, тобто, на думку обвинувачів, сприяла виділенню компенсації підприємцю Бернару Тапі в розмірі 403 млн євро за майже десятирічне затягування виплати йому неустойки в 91,5 млн євро.

Тапі на початку 1990-х продав свою компанію за посередництва французького держбанку Credit Lyonnais, а потім звинуватив банк в обмані. У 1996 році суд ухвалив рішення на користь бізнесмена, проте гроші йому так і не виплатили, що і призвело до нових вимог.

Спочатку Лагард підозрювали у перевищенні службових повноважень і співучасті в обманних діях.

Потім звинувачення змінили – на "халатність при виконанні службових обов'язків" за те, що вона, ухвалюючи рішення, діяла поспіхом і фактично позбавила державу шансів протистояти необґрунтованому витрачанню державних фінансів.

Рішення суду щодо Лагард було досить нестандартним, особливо з точки зору української практики. Підсудна визнана винною частково, лише по одному з двох звинувачень. Але і в такій ситуації вона не отримала жодного покарання – навіть мінімального штрафу.

Зрештою, Лагард практично вийшла сухою з води – за французькою системою вона взагалі не буде вважатися судимою.

Адвокати спрацювали на відмінно і залишилися задоволені рішенням, хоча, звісно ж, не були б і проти повного виправдання своєї клієнтки. В будь-якому разі, касацію вони подавати не планують.

Чи можлива така ситуація в Україні? Ні.

Якщо український суд визнає людину винною, вона обов'язково понесе якесь покарання. Так, воно може бути легким, наприклад, невеликий штраф або позбавлення волі з відстрочкою виконання – те, що раніше називалося умовним вироком.

Відсутність покарання з точки зору нашої системи виглядає дивно, однак, виходячи з французької практики, таке трапляється.

При цьому в Україні чиновників намагаються звинуватити не в халатності, а одразу в розкраданні або зловживанні владою. Та ці злочини вимагають обов'язкового доведення умислу та незаконного збагачення.

Тобто слідству необхідно переконати суд у тому, що обвинувачений свідомо завдав шкоди, діючи або у своїх корисливих інтересах, або в інтересах третьої особи. Природно, що як у наших реаліях, так і у французьких довести це, наприклад, отримавши такі зізнання від співучасників, дуже складно.

Відомий кожному українцю приклад – справа Юлії Тимошенко. Її судили за те, що вона підписала директиви НАК "Нафтогаз України" на переговори з "Газпромом", не маючи на те достатніх повноважень. Зрозуміло, що довести умисел і отримання вигоди було непросто, але колишня влада "впоралася".

Однак такий вирок був очевидно неякісним і згодом його скасували.

Саме тому в подібних випадках використовується стаття, м'якша для підозрюваного і "простіша" для слідства – халатність.

Тобто, коли прямої вигоди чиновник ні для себе, ні для друзів і родичів не отримав (або довести це слідчі не здатні), але водночас його халатні дії призвели до збитків.

Втім, на будь-яке рішення чиновника можна поглянути крізь призму халатності, тут все залежить лише від винахідливості прокурорів.

Приклад з українських реалій. Держпідприємство кілька років судиться за борги. Програє в судах. Знаходиться покупець, готовий сьогодні викупити цей борг з дисконтом. Проте пізніше дисконт інкримінується як збиток. Ідея прокурорів – розкрадання групою як максимум, халатність як мінімум.

Адже подібні рішення ухвалюються чиновниками практично щодня, і практично будь-яке з них може бути піддане сумніву.

Найпримітивніший приклад – якийсь чиновник відмовив у видачі ліцензії. Йому може бути висунуто звинувачення в халатності, мовляв, він зробив це неправильно і з порушенням законодавства, особливо якщо підприємець, наприклад, визнає невидачу незаконною і відсудить у держави недоотриманий прибуток.

Якщо ж чиновник таки видав ліцензію, то і тут його можна звинуватити в тому, що це зроблено в інтересах третьої особи без достатніх законних підстав.

Фактично кожен чиновник, який ухвалює рішення та підписує документи, щодня ходить під таким ризиком. І тут сподіватися доводиться лише на розсудливість слідчих, прокурорів і суддів, які повинні керуватися не воланням про "зраду" у ФБ, а чітким розумінням того, що, як і в бізнесі, чиновники часом можуть приймати неочевидні й неоднозначні рішення.

Приклад вироку Лагард свідчить про те, наскільки європейський чиновник вільний у своїх діях, навіть ухвалюючи рішення зі скандального питання, яке з високою ймовірністю призведе до подальшого судового розгляду.

В Україні впевненості в адекватності слідчої машини чиновники не мають. Тому вони просто сидять на своїх місцях, зазвичай не наважуючись виявити якусь ініціативу, щоб "раптом чого не вийшло", а то "прокурор запитає".

Добре це чи погано? Як показує практика, недобросовісні чиновники і так знаходять можливість "отримати свій інтерес", при цьому відсторонюючись від будь-яких відповідальних рішень. Як наслідок, український держсектор виглядає неконкурентним не лише порівняно з приватним, а й поруч з держкомпаніями європейських країн.

І це не випадково. Цілком можна сказати, що

якби справа Лагард розглядалася в Україні, на неї очікував би не французький виправдувальний вирок, а реальний строк.

Дуже вже великими були збитки, а заробив на цьому сотні мільйонів Тапі – нелюбимий в народі, як і будь-яка заможна людина…

 

Автор: Роман Марченко,

старший партнер ЮФ "Ілляшев та Партнери"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

powered by lun.ua
ПУБЛІКАЦІЇ
Анатолій Марциновський, "Європейська правда"

Митниця проти "євроблях": чи допоможе Вільнюс вирішити проблему литовських авто

Податкова має інформацію про 239 литовських компаній, які видають доручення на право користування своїми автівками громадянам України, причому деякі компанії видали понад 200 таких доручень. У більшості випадків керівниками цих литовських компаній також є громадяни України.

Євген Приходько, для Європейської правди

Санкції ЄС проти Польщі: до чого призведе жорстке рішення Європарламенту

Голосування в Європарламенті акурат випало на день відзначання другої річниці правління партії "Право та справедливість". Варшаві загрожує позбавлення права голоса у ЄС. Анонсувавши введення санкцій, Брюссель досить символічно підбив підсумки двох років "добрих змін" від польської правлячої партії.







Юрій Панченко, Європейська правда

Вікно можливостей для Києва: чи вдасться заморозити конфлікт із Польщею

Після гучного скандалу з праворадикалами на марші у Варшаві польській владі більше не потрібні нові проблеми на етнічному ґрунті. І це дає Києву шанс на конструктивнішу позицію Польщі в історичному діалозі. Але наскільки тривалим буде це "вікно можливостей"?

Олександр Мішин, Центр дослідження Африки

Так йдуть диктатори: примара військового перевороту в Зімбабве

Політична боротьба у Зімбабве загострилася на тлі погіршення стану здоров’я президента Роберта Мугабе. Ймовірною причиною заколоту стало бажання 93-річного диктатора передати владу в руки своєї дружини Грейс.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter