Спроба мешканців великих білоруських міст відзначити День Волі зіткнулася з діями правоохоронців, потужність яких була з надмірною силою застосована проти мирних демонстрантів.

Варто також зауважити, що напередодні 25 березня офіційні засоби масової інформації провели потужну кампанію проти "бойовиків", затримання яких Лукашенко використав для демонстрації власної рішучості не допустити "українського сценарію" розвитку подій всередині країни.

Отже, маємо справу з парадоксом, оскільки

стверджуючи про загрозу "українського сценарію" нелегітимної зміни влади, білоруський президент має набагато більше підстав очікувати на російське втручання у внутрішні справи Білорусі.

Його багаторічне "танго Союзної держави" поступово добігає кінця, оскільки Кремль стає все менш поступливим в економічних питаннях (насамперед, у постачанні енергоресурсів) та все більш наполегливим у військово-політичних (майбутні навчання "Захід-2017" сприймаються як виклик не лише в Україні, але й білоруськими аналітиками).

Лукашенко на публіку звинувачує Україну, Польщу та Литву в підготовці "бойовиків опозиції", а білоруські спецслужби тим часом є дивовижно лояльними до громадян, що воювали на Донбасі на боці сепаратистів. Подібне роздвоєння особистості, на яку замкнена влада всієї країни, виглядає невипадковим.

Святкування Дня Волі, схоже, сприймається президентом Білорусі як виклик на особистісному рівні, оскільки Білоруська народна республіка не відповідає тій пострадянській ідентичності, яку збудували у Білорусі протягом президентства Лукашенка під його безпосереднім керівництвом.

На неї не поширюється "лагідна білорусізація", та й діалогу з опозицією від Олександра Григоровича годі чекати – він до подібних поступок не звик.

Схоже, що

підкреслено жорсткі дії спецназівців – аргумент, який розрахований не лише на біло-червоно-білих опонентів, але й на прихильників "русского мира", яких у Білорусі не бракує.

Багатьох білорусів до останнього часу влаштовували стабільність та спокій, проте останнім часом економічна ситуація суттєво погіршилася, і "марші дармоїдів" стали тривожним дзвіночком.

Хоча Олександр Лукашенко вибрав, м’яко кажучи, екстенсивну тактику боротьби зі своїми опонентами, Україні нині не варто вдаватися до публічних дипломатичних демаршів на адресу Білорусі.

Більш корисною може стати гра у "дипломатичні піддавки", яку вже добре опанували у Києві та Мінську, адже позиція Білорусі в кільватері Росії на міжнародній арені не заважає військово-технічній співпраці наших країн.

Критиків Лукашенка протягом ближчого часу не бракуватиме, Україні ж варто зосередитися на недопущенні посилення позицій Росії на теренах Білорусі, зокрема, шляхом максимально широкого інформування сусідів про особливості та загрози гібридної агресії.

Автор: Євген Магда,

політолог, доцент НТУУ КПІ імені Ігоря Сікорського

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора