Конец "молдавского языка". Зачем Молдова меняет конституцию и почему это важно для Украины

Пятница, 3 марта 2023, 13:33 — , Европейская правда
Фото Nokta.md

У четвер парламент Молдови більшістю голосів ухвалив у першому читанні закон, який можна вносити у підручники через виняткову креативність – і водночас конфліктність; винятковий вплив на розвиток держави і становлення нації – і водночас "вбивство" того, що частина цієї нації вважає важливим для себе.

Попереду друге читання, але зважаючи на те, що партія Санду має у парламенті впевнену більшість, немає сумнівів у тому, що голоси будуть. Навіть попри те, що це рішення не є популярним у суспільства.

Цей закон прибирає з конституції згадки про молдовську мову як державну у Молдові.

Окрім того, з усіх нині чинних законів та підзаконних актів Республіки Молдова мають бути вичищені такі терміни, як "молдовська мова", "державна мова" та "офіційна мова", а також згадки про термін "рідна мова" у тих випадках, коли він вживається для посилання на державну мову в Молдові. А державне свято за назвою Limba noastră (у перекладі українською – "наша мова"), що є вихідним днем у Молдові, має змінити свою назву.

Реклама:

Усі перелічені терміни закон зобов’язує замінити на "румунську мову", яка за цим законом набуде статусу державної у Молдові.

Це все може звучати дуже дивно і може навіть видатися, що влада Молдови власноруч знищує свою рідну мову – але не поспішайте з висновками. Бо насправді молдовської мови просто не існує. Це – штучний термін, чи то штучна "мова", яку придумали у Радянському Союзі, щоб розділити націю на дві частини. Хоча прибічників "молдовської мови" у Молдові й досі лишається чимало. А для партії Маї Санду цей сміливий крок може мати далекосяжні негативні наслідки.

Між тим одним із небагатьох місць на планеті, де досі вважають, що "молдовська мова" існує, є... Україна. Міносвіти досі готує підручники, навчальні програми тощо, а дітям неіснуючу мову записують у атестати, що створює проблеми для подальшого навчання. Це має змінитися.

До того ж, відмовившись від "молдовської мови" якнайшвидше, Україна може ще й прискорити процес свого вступу до ЄС.

У цій статті "Європейська правда" пояснює, як це все пов'язане.

Парламентські бійки за мову

2 березня у парламенті Молдови було гаряче.

Партія влади PAS, яка у Молдові контролює монобільшість, має свій уряд та президента – внесла на розгляд проєкт змін до мовної статті конституції. Результат голосування був передбачуваним – парламентська більшість проголосувала за.

Голосів проти не було, бо опозиція в цей час намагалася зірвати розгляд. Із плакатами, намальованими поспіхом та від руки (бо про розгляд конфліктного закону не було відомо наперед), опозиційні депутати заблокували трибуну та взялися кричати слово "Молдова" у мікрофон.

Зміст плакатів – слова "Молдова. Молдовани. Молдовський", вимоги "Йдіть" (вочевидь, на адресу чинної влади) та "Не знущайтеся з конституції", а також слово "Референдум!". Представники влади кинулися відбирати та рвати ці плакати, у залі виникла бійка.

Утім, бійка не завадила правлячій більшості поставити закон на голосування та зібрати 56 голосів (всього у парламенті 101 депутат).

Треба визнати, що "мовний закон", ухвалений поки що лише у першому читанні, змінює конституцію в обхід усталених норм. В основному законі Молдови передбачена процедура, за якою можуть відбуватися такі зміни, і вона не була дотримана – зокрема, зміна конституції прямо заборонена в умовах надзвичайного стану, який триває у Молдові. Та й двох третин голосів, які необхідні для внесення конституційних змін, у партії влади немає.

Обійти ці обмеження дозволила юридична лазівка, яку ще у 2017 році запропонував конституційний суд країни. Мовляв, якщо вносяться не "зміни", а "технічні правки" для втілення попередніх рішень суду – то на процедуру можна заплющити очі.

Тут варто додати, що конституційний суд зразка 2017 року в Молдові вважають украй одіозним та політично залежним; він нерідко виносив політично вмотивовані рішення на користь тодішньої олігархічної влади Влада Плахотнюка – утім, конкретно це рішення досі не було скасоване. Тому формально парламент має чинний дозвіл конституційного суду на те, щоби змінити конституцію в обхід процедури.

Та повернемося до "технічних правок", які КС дозволив внести у конституцію.

Зараз ст. 13.1 основного закону Молдови каже таке: "Державною мовою Республіки Молдова є молдовська мова, що функціонує на основі латинської графіки".

Після "технічних змін" ця стаття стане коротшою і матиме наступний зміст: "Державною мовою Республіки Молдова є румунська мова".

Окрім того, рішення парламенту зобов’язує країну відмовитися від будь-яких згадок про молдовську мову у правових документах та вносить зміни в інші чинні закони. Цей процес, до речі, буде непростим – подекуди згадка про молдовську мову є також у ратифікованих міждержавних і міжурядових угодах, змінити які можна лише за згодою обох сторін. Наприклад, в угоді з Україною про розподіл власності. І не факт, що всі подібні угоди зараз мають двосторонню підтримку.

Зараз зі згадками про мову в договірній базі – повний хаос. Наприклад, базовий договір про добросусідство між Україною та Молдовою містить згадку про те, що він укладений румунською мовою, а взаємне повідомлення про набрання ним чинності – вже молдовською.

Утім, повернемося до головного питання – до того, чому влада Молдови так наполегливо хоче "змінити державну мову", навіть якщо для цього доводиться битися у парламентській залі.

"Молдовської мови" не існує. Пояснюємо, чому

Перш за все, треба констатувати: з лінгвістичної точки "молдовської мови на основі латинської графіки" справді не існує. Це просто факт, з яким немає сенсу сперечатися.

Та й слово "Молдова" означає не лише сусідню з нами державу; цю назву носить історичний регіон, найбільша частина якого розташована у сучасній Румунії. При цьому мова, якою сторіччями розмовляли у цьому регіоні, має назву румунська. Саме таку назву вживали мешканці давньої Молдови (згадки про що датовані ще XVII сторіччям). Та і зараз немає відмінності між мовою мешканців по обидва боки Прута – тобто річки, що розділяє сучасну Румунію та Республіку Молдова. А відмінність між румунською у Бухаресті та у Молдові – приблизно така, як між "київською" та "полтавською" говірками (але ж нікому не спадає на думку стверджувати, що це – дві різні мови!).

Ба більше, у Республіці Молдова у школах від початку 1990-х вивчають саме румунську мову, тобто шкільний предмет має саме таку назву. Причому "перейменування" відбулося ще за пізніх часів Радянського Союзу. А до того шкільна дисципліна була "молдовською".

І вичистити цю радянську назву не вдавалося аж досі.

Як взагалі з’явилися дві назви для однієї мови?

Щоби пояснити це, не обійтися без короткої історичної довідки.

Кордони держав у Європі перед Другою світовою війною зазнавали суттєвих змін, але у південно-східній Європі цей процес був особливо активним. Тут, на стику Російської, Османської та Австро-Угорської імперій з’являлися і зникали нові держави, причому це нерідко відбувалося всупереч волі людей та меж розселення народів.

До слова, Румунія, нині восьма за площею держава Євросоюзу, також є доволі новою державою, що з’явилася у 1850-х – 1860-х роках з об’єднанням Молдавського князівства і Валахії – двох країн, населених переважно румунами, що вже тоді мали спільну мову та ідентичність. Але східна частина земель з румунським населенням і після того лишалася предметом суперечок між Румунією та Російською імперією, аж доки остання не втратила Бессарабію після Першої світової війни.

Радянський Союз не відмовився від намірів повернути "свої" землі, а щоби заявити претензії на них – штучно створив "молдовську мову", для чого перевів писемність у румуномовних поселеннях з латинської графіки на кириличну (у 1920-х роках це було можливо зробити директивно).

Для об’єднання "носіїв мови" у складі України створили "молдавську автономію". Далі був пакт Молотова – Ріббентропа, за яким СРСР у 1940 році окупував, зокрема, румунські землі від Прута до Дністра та поділив їх між Українською і новоствореною Молдавською радянськими республіками, залишивши цей поділ і після Другої світової війни.

А штучно створена "молдовська мова" лишалася офіційною у МРСР аж до кінця 1980-х років, коли національний рух у Молдові почав вимагати від влади відновлення історичної правди і, зокрема, скасування "кириличної графіки". За рішенням парламенту МРСР від 31 серпня 1989 року до Молдови повернулася латинська графіка та, відповідно, румунська мова, а цей день через його значущість досі є державним святом, вихідним днем.

У декларації про незалежність Молдови від 27 серпня 1991 року також йдеться про "проголошення румунської мови державною".

Якщо все так однозначно – то через що ламають списи?

На жаль, після 1991 року однозначність у Молдові зникла. Москва, що не могла змиритися із втратою контролю над колишніми республіками, перейшла до впливу на них.

Мовне питання, у тому числі перехід на латиницю, стало інструментом пропаганди задля збурення так званого "Придністровського конфлікту", який зрештою вилився у прямі військові дії між арміями РФ та Молдови, з поразкою останньої; це дозволило РФ лишити свою військову базу на окупованій території (детальніше про це читайте у розслідуванні "Настав час ліквідувати Придністров’я. Як для цього має і як не може діяти Україна").

Гібридний вплив РФ почав зростати і у Кишиневі.

А у 1994 році, коли ухвалювали конституцію Молдови, на вимогу лівих сил до неї внесли згадку про "молдовську мову" замість румунської.

А за часів правління комуніста Владіміра Вороніна, який був президентом Молдови у 2001-2009 роках, лінгвістично абсурдне питання про назву мови перетворилося на питання ідентичності. Не заперечуючи того, що мови є однаковими, вони наполягали, що Молдова має давнішу історію, ніж Румунія, а тому назва мови має лишатися.

Цю концепцію підтримало також чимало пересічних молдован, а питання назви мови увійшло до переліку тих, що дратують суспільство. Через це, наприклад, правилом хорошого тону для держслужбовців стало уникати називати мову в принципі. На засіданні суду чи під час візиту до держоргану можна почути, наприклад, запитання: "Чи володієте ви державною мовою?" або навіть: "З вами говорити російською чи державною?" – але не "румунською" чи "молдовською", щоб не образити людину.

Нічого не змінило на практиці навіть рішення Конституційного суду Молдови ще у 2013 році, який постановив, що декларація про незалежність з "румунською" мовою має більшу вагу, ніж конституція з "молдовською". Практика побоювання зазначати назву державної мови лишилася незмінною.

Хоча частка людей, які проти того, щоб називати свою мову "румунською", достеменно невідома. Про це давно не питали у соцопитуваннях. Ця тема стала табу – яке партія влади у Молдові вирішила розірвати. Можливо, навіть ціною рейтингових втрат для себе.

Зважаючи на те, що партія Санду має більшість – немає жодних сумнівів, що ухвалення закону завершиться, а рішення, що має непересічний вплив, набуде чинності.  

А до чого тут Україна?

Річ у тім, що Україна – це, напевно, єдина держава (крім, власне, самої Молдови до нинішніх часів), яка на законодавчому рівні системно підтримує міф про "існування молдовської мови".

Це тягнеться ще від 1990-х, а особливо від 2000-х років.

І причиною є не тільки те, що сусіди ніяк не могли визначитися із тим, яку назву має їхня державна мова – але й ще більшою мірою те, що на цьому наполягала молдовська діаспора в Україні. Її представники, що значною мірою мають проросійські настрої, публічно виступали проти своєї "румунізації", наполягали на молдовській, а не румунській мові навчання у школах тощо (чого не було навіть у самій Молдові!).

"Через це в атестати випускників упишуть назву неіснуючої мови. У атестатах записані то "молдовська (румунська)", то "румунська (молдовська)", останніми роками пишуть просто "молдовська" чи навіть "молдавська мова". Випускники з цими документами їдуть вступати до вишів Молдови чи Румунії – і там не знають, що з ними робити", – розповів ЄвроПравді адвокат Йосип Чернушка, який вже тривалий час намагається у судовому порядку зупинити цю практику.

Два роки тому юрист подав спільний позов до МОН від імені кількох батьків учнів-молдован та Асоціації вчителів етнічних румунів в Одеській області, вимагаючи скасувати "молдовські" навчальні програми. Позов, зареєстрований в ОАСК, наразі не розглянуто.

Хоча МОН мав би бути зацікавлений скасувати зайву мову, навіть для скорочення видатків (звісно, якщо така мета стоїть). Бо те, що відбувається зараз, є абсурдним: держава змушена друкувати ідентичні наклади навчальних посібників "молдовською" і румунською мовами для класів двох "різних меншин", хоча у цих посібниках відрізняється лише обкладинка!

 
 

"Хоча вирішити це дуже просто – Міносвіти анульовує програму вивчення молдовської мови і всі діти продовжують вивчати румунську мову", – пояснює адвокат.

Але це – не найбільша проблема.

Значно вагоміше те, що через сповідування Україною ідеології наявності окремої молдовської мови у нас є проблема у відносинах з румунською владою, яка давно чекає мовної уніфікації – але зустрічає ігнорування з українського боку.

Тут варто нагадати, що питання меншин є одним із ключових для відкриття переговорів про вступ України до ЄС, і зараз є дві держави, які мають до нас претензії – це Угорщина та Румунія. Те, що вони діють разом, суттєво послаблює позиції України у діалозі з Брюсселем.

Натомість питання "молдовської мови" могло би стати тим, яке пом’якшує позицію Бухареста.

Правові підстави для цього є. А після рішення парламенту Молдови вони стають незаперечними. Річ у тім, що Україна, коли ратифікувала Європейську хартію щодо мов меншин, записала у ній зобов’язання захищати "…мови таких національних меншин України: …молдавської… румунської…".

Достатньо нарешті визнати реальність: мовою молдовської меншини є румунська мова. А для того щоб отримати з цього також політичні дивіденди у відносинах з ЄС, Україні варто зробити це якнайшвидше – показавши, що ми робимо це з власної волі, а не під примусом.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: