Спираль терроризма: как насилие может дестабилизировать Запад и помочь России

Среда, 18 октября 2023, 09:55 — , "Интерньюз-Украина"
Фото: Michel Spingler/Associated Press/East News
Співробітники поліції патрулюють територію теракту в Аррасі. 13 жовтня 2023 року

Терористичне насильство – це спіраль. Якщо не зупиняти в зародку, вона розкручується і йде більшими колами, а отже, терактів може бути значно більше.

За останній час ми стали очевидцями все більшої кількості спалахів насильства, яке має характерні ознаки тероризму. При цьому тероризм проявляється у найрізноманітніших формах – гібридних і класичних, державних та недержавних, вже не кажучи про різноманіття його ідеологій і методів.

Найближчий для нас приклад – це російська геноцидна війна в Україні, яка увібрала в себе арсенал терористичних практик: ядерний шантаж (який днями підкріпився планами Росії вийти із ДВЗЯВ), знищення енергетичної інфраструктури взимку, ракетні удари по цивільних цілях тощо.

Інший приклад – звірські атаки ХАМАС на півдні Ізраїлю. А нещодавно – вбивство вчителя у Франції та смертельний напад у Бельгії.

Зрозуміло одне: і західні політики, і суспільства мають реагувати. Перші мають рішуче реагувати, а другі – згуртуватися й не дати ворогам дестабілізувати країну.

Інакше виграють від того терористи й авторитарні режими, серед яких і Росія.

Демократії – легші мішені

Для сучасного тероризму важлива не стільки кількість жертв, як кількість тих, хто побачить це насильство у медіа. Мета терористів – залякати своїм нападом суспільство, поширити страх та підняти паніку випадковими вбивствами до того градуса, аби громадяни вимагали від влади поступок для виконавців насильства.

На жаль, демократії – менш стійкі до тероризму, ніж авторитарні форми правління.

По-перше, після Другої світової війни західні суспільства переважно жили у безпеці, не маючи в себе масштабних смертоносних конфліктів. Тому вони не адаптовані до життя з реальними загрозами.

Попри значну медіаувагу, Західний світ не був головною жертвою тероризму.

Відповідно до Global Terrorism Database, упродовж 2002-2020 років у світі сталося майже 70 тисяч терористичних інцидентів, і на Західну Європу та Північну Америку припадає з них лише 3,4%.

По-друге, утвердження гуманістичних ідей та обов’язковість дотримання прав і свобод людини зробили життя у західних демократіях найвищою цінністю. А тероризм – це про дегуманізацію і знецінення життя жертви.

Від ідеї, що ми можемо стати випадковою ціллю терористів, стає страшно. І чим більше терактів у Європі – тим загроза відчувається реальнішою і ближчою. За таких обставин ухвалюються швидкі емоційні рішення, бо спрацьовує інстинкт самозбереження. Все – аби зменшити загрозу, навіть якщо доведеться задовольнити примхи терористів.

По-третє, терористи можуть використовувати демократичні надбання, як-от повагу до приватного життя чи широкі свободи, для маскування своєї злочинної діяльності. Одне з досліджень показало, що у демократіях терористичні організації зустрічаються у 3,5 рази частіше, ніж у недемократичних режимах.

Медіа – "кисень для тероризму"

І, по-четверте, сучасний тероризм неможливий без публічності, яку їм щедро дарують західні медіа. З одного боку, складно звинуватити журналістів у виконанні їхньої найголовнішої функції – інформувати суспільство, й особливо коли це стосується загроз.

З іншого, як казала колишня британська прем’єрка Маргарет Тетчер, медіа – це "кисень для тероризму".

Науковці дорікають медіа, що вони використовують тему тероризму для сенсацій, від яких зрештою виграють терористи.

Масивні інформаційні потоки про теракти тримають західні суспільства у постійній напрузі та страху.

Американська дослідниця Бріджит Накос підрахувала, що у перші місяці після терактів 9/11 американські медіа цитували президента США Джорджа Буша не більше, ніж лідера "Аль-Каїди" Усаму бен Ладена. І це точно не той баланс, якого мають дотримуватися журналісти.

Однак проблема не лише у популяризації терористів та їхніх ідеологій, а й у так званому copycat effect. Йдеться про те, що трансляція терактів у медіа сприяє появі нових. Наприклад, дослідник Майкл Джеттер підрахував, що активне висвітлення терактів "Аль-Каїди" в американських ЗМІ спричиняло на 1-2 більше нападів наступного тижня.

Така ж ситуація вже не раз ставалася і в Європі. Наприклад, у 2017-му Сполучене Королівство охопила серія атак джихадистів (три успішні та дев’ять зірваних) після березневого нападу у Вестмінстері. А напади з наїздами у Європі враз стали новим трендом для терористів-одинаків.

Два теракти – у Франції та Бельгії – упродовж останніх днів стали тривожним сигналом. Війна між Ізраїлем та ХАМАС вже спровокувала невдоволення певних груп у Європі. І для тих, хто до цього виношував певні екстремістські ідеї, здійснені теракти можуть стати прикладом для наслідування та сигналом до дій.

Європейські уряди це відчувають, бо вже у перші дні після нападу ХАМАС запровадили додаткові заходи, аби захистити єврейські громади.

Однак боротьба з тероризмом не може обмежуватися лише правоохоронцями. Влада та медіа мають співпрацювати, аби детально пояснювати суспільствам, що і чому відбувається. Інакше – можливе занурення у хаос.

Капкан для дестабілізації

Теракти не лише спричиняють насильство, вони часто розпалюють ворожнечу між групами у суспільстві, граючи на їхніх невдоволеннях. Починають звинувачувати не окремих терористів, а цілі релігії та народи, з яких вони походять.

Творці тероризму зазвичай маніпулюють релігійними й національними сентиментами, акцентують увагу на ставленні до мігрантів і біженців, соціально-економічних розривах.

Однак завжди за цим фасадом стоять політичні або й навіть геополітичні інтереси.

Тероризм може стати дієвим гібридним методом для дестабілізації Європи. І ситуацією може скористатися Росія.

Або й навіть розбурхувати її. Росіяни роками забезпечували свій успіх на міжнародній арені монополією на насильство та хаотизацією ситуації у світі. Тобто дестабілізувати країни і створювати конфлікти, які можна вигідно використовувати для просування своїх геополітичних інтересів.

Спалах тероризму і насильницьких протестних рухів у Європі був би вигідний для Росії у контексті її війни в Україні. Це б швидко перемкнуло увагу європейських медіа, політиків і виборців на внутрішні безпекові проблеми та загрози.

Це також може спричинити внутрішньополітичну нестабільність, і уряди, які сьогодні підтримують Київ, можуть опинитися у хиткій ситуації.

Водночас такою турбулентністю в Європі зазвичай користуються праві сили, здобуваючи політичні бали антимігрантською та ісламофобською риторикою. А праві, як відомо, не нехтують зв’язками з росіянами. 

У глобальному ж контексті така дестабілізація могла б виказати неспроможність демократій протистояти тероризму. За таких обставин виборці, ймовірно, вимагатимуть згортання демократичних свобод для певних груп та запровадження жорсткіших правил.

А така нерівність у правах зазвичай лише розкручує спіраль насильства та веде до подальшого скочування світу у вісь авторитаризму. 

Що робити?

Західні лідери мають рішучіше реагувати на тероризм та його гібридні прояви. Якщо підтвердиться, що Росія постачала зброю ХАМАСу, має бути безапеляційне визнання її "спонсором тероризму" та жорстке посилення санкцій. В Україні на таку реакцію ми не дочекалися.

Всередині країн політики мають проявити відповідальність та не використовувати теракти для своїх передвиборчих кампаній. Також уряди мають посилити заходи безпеки, але не перетворювати їх на дискримінаційні перевірки.

Якщо жорсткі правила стосуватимуться лише певних груп населення, це неминуче призведе до групового невдоволення, яке у певний час може вибухнути насильством.

Оскільки тероризм залежний від публічності, то ключову роль у протидії йому відіграють медіа.

Зокрема, медіа не можуть собі дозволити підігрувати інтересам терористів. Не можна називати бойовиків ХАМАС "палестинськими терористами", бо, очевидно, що не всі палестинці – терористи. Уявіть, якби бойовиків так званих Л/ДНР називали "українськими терористами".

Не треба покладати всю відповідальність за тероризм на іслам. Тероризм не має ані народності, ані релігії. Та він має своїх виконавців, які прагнуть зруйнувати політичну систему (а в геополітичному вимірі – усталений світовий порядок). 

ЗМІ мають не просто висвітлювати випадкові теракти, а більше пояснювати суспільствам про мотиви цих злочинів і про те, хто може виграти від спалаху такого насильства.

Суспільства, де чітко усвідомлюють, хто такі терористи, де існує почуття солідарності, зазвичай справляються з актами терору значно краще, аніж суспільства, де такі речі шокують і де не розповідають про бойовиків.

Брайан Дженкінс вже давно сказав, що сучасний "тероризм – це театр", а тому нам потрібно розуміти, хто його нинішні зловісні ляльководи, та ефективно їм протистояти.

 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: