Кінець "миру" з Лукашенком: як відставка Єрмака вплинула на курс щодо Білорусі

Україна докорінно змінює підходи до співпраці з демократичними силами Білорусі.

25 січня у Вільнюсі президент Володимир Зеленський вперше провів зустріч із головою Об’єднаного перехідного комітету Білорусі (тобто уряду у вигнанні) Світланою Тихановською, зустрічі з якою досі старанно уникав. Причому не лише поспілкувався, а й пообіцяв позитивно вирішити питання, порушені білоруською стороною. А також запросив Світлану Тихановську до Києва.

При цьому ініціатива зустрічі була саме з українського боку, що вже геть нехарактерно для відносин із білоруською опозицією.

Причина такої різкої зміни політики Києва може мати внутрішній характер – противником таких контактів був попередній голова Офісу президента Андрій Єрмак.

Разом із тим співпраця з білоруською опозицією зараз як ніколи потрібна Україні.

Адже Сполучені Штати зараз взяли курс на поступове зняття санкцій з Білорусі, а разом із тим – на виведення самопроголошеного президента Александра Лукашенка з дипломатичної ізоляції, запросивши його до складу новоствореної Ради миру.

Це суттєво посилює ризики як для демократичної Білорусі, так і для України, протистояти яким краще разом. Саме тому за сприяння білоруської опозиції Україна може розпочати процедуру з подання Лукашенка у міжнародний розшук.

Ревізія "спадщини" Єрмака

Коротке рукостискання на публічному заходу в німецькому місті Аахен у травні 2023 року. Складно повірити, але таке "спілкування" досі залишалося єдиною особистою комунікацією між Володимиром Зеленським та Світланою Тихановською.

Не можна сказати, що контактів не було взагалі – в Україну періодично прибували представники Тихановської, мали зустрічі в Міністерстві закордонних справ та Офісі президента, у складі МЗС до минулого року була посада посла з особливих доручень щодо Білорусі, проте всі спроби білоруської сторони організувати візит до Києва Світлани Тихановської завершувалися відмовою.

Офіційним поясненням цього була низка не зовсім дружніх до України заяв, озвучених Світланою Тихановською під час президентських виборів 2020 року. Втім, згодом вона істотно підкорегувала свою позицію, а з початком повномасштабного вторгнення РФ – беззастережно стала на бік України.

Втім, офіційний Київ волів цього не помічати, або ігноруючи відносини з білоруською опозицією, або навіть намагаючись штучно створити партнера по діалогу з білоруського боку на базі Полку імені Кастуся Калиновського – білоруських добровольців, що воюють у складі ЗСУ. Не беручи до уваги, що такі кроки лише додатково розколюють та послаблюють білоруську опозицію.

Ще один показовий факт: вже майже рік в Україні немає посла з особливих доручень щодо Білорусі – так, ніби цей напрям не є для нас важливим.

Саме тому вже сам факт зустрічі у Вільнюсі демонструє розворот курсу Києва.

"Багато експертів, і я з цим згодний, пов’язують цю зміну зі зміною на чолі Офісу президента", – визнає колишній посол з особливих доручень щодо Білорусі Ігор Кизим.

Аналогічну думку "ЄвроПравді" раніше неодноразово доводилося чути від представників президентського офісу та уряду – про те, що противником таких зв’язків був безпосередньо Андрій Єрмак.

Причому причини такої політики пояснювалися так: білоруська демократична команда є слабкою та роздрібненою, там періодично спалахують конфлікти. А тому співпраця з командою Тихановської жодним чином не посилить Україну, а натомість створить додаткові ризики на білоруському кордоні.

"Я не знаю, чи є підстави говорити про "договорняк"; скоріш за все, ні. Проте було переконання, що якщо зайвий раз не дратувати Лукашенка, він не буде глибше втягуватися у війну проти України. І хоча вже минулого року – після того як стало відомо про плани РФ розмістити у Білорусі ракети "Орєшнік" – стало остаточно зрозуміло, що ця логіка не спрацювала, від неї не хотіли відмовлятися", – пояснює Ігор Кизим.

Білорусь до Європи, Лукашенка – у розшук

"Білому шпіцу Лукашенка залишено більше прав, ніж народу Білорусі", – ця фраза Володимира Зеленського, яка прозвучала у промові у Вільнюсі, виявилася найбільш цитованою.

Проте більш важливим був інший меседж цієї промови.

"Я хочу сказати окремо для народу Білорусі. Ви європейський народ, який буде разом з усіма нашими народами в об’єднаній вільній Європі. Європі мирній. Європі сильній. Вас не стерти. Нас усіх не стерти", – заявив український президент.

Зустріч у Вільнюсі, на яку прибув не лише Зеленський, а й президент Польщі Кароль Навроцький, була присвячена вшануванню пам’яті учасників Січневого повстання 1863-1864 років.

Нинішня Білорусь була центром цього повстання, а її лідером – національний герой Білорусі Кастусь Калиновський. Тобто формат заходів робив обов’язковою присутність білоруської сторони (звичайно, не лукашенківської, де в останні роки активно знищують все, що пов’язано з повстанням проти Росії та Калиновським).

Проте і в такій ситуації Київ міг би звести до мінімуму контакти з Тихановською. Але відбулося геть протилежне!

Вперше Київ сам ініціював розмову Зеленського з Тихановською.

"Я подякувала йому за його історичну промову, третина якої була присвячена Білорусі. Я дуже вдячна – це історична промова. Я сказала, що багато білорусів у Литві та Польщі воювали в Україні, і багато хто воює. Це наша спільна справа. Я попросила призначити спеціального представника з питань Білорусі замість пана Кизима, щоб у нас було більше людей для тісної співпраці", – розповідала про зустріч із Зеленським Світлана Тихановська.

Та додала, що український президент погодився з необхідністю призначити дипломата на білоруський напрям.

Втім, за даними "ЄвроПравди", домовленості пішли набагато далі. Зокрема, обговорювалася можливість відкриття кримінального переслідування Лукашенка. Крок, який остаточно закриє будь-які можливості для закулісних домовленостей із білоруським диктатором.

Не дати Лукашенку вийти з ізоляції

Діалог між Україною та демократичними силами Білорусі стартував у той момент, коли самопроголошений президент Александр Лукашенко отримав найреальніший за роки повномасштабної війни шанс вийти з міжнародної ізоляції та зняти чималу частину санкцій.

Нагадаємо, у грудні минулого року Лукашенко дав згоду випустити найвідоміших політв’язнів, включно з нобелівським лауреатом Алесем Біляцьким. А США у відповідь зняли санкції з білоруського калію.

Тоді спецпредставник Трампа Джон Коул припускав, що решту політв'язнів – а їх залишається в Білорусі ще близько тисячі – можуть звільнити протягом місяця.

І хоча цей амбітний прогноз не реалізувався, у Вашингтоні не втратили інтересу до контактів із Лукашенком.

Дональд Трамп навіть запросив його (а також Владіміра Путіна) до складу Ради миру – і на відміну від більшості європейських лідерів, Лукашенко це запрошення миттю прийняв.

Усе це дозволяє припустити, що процес виведення Лукашенка з міжнародної ізоляції триватиме.

Зокрема, у Мінську розраховують, що адміністрація Трампа допоможе їм організувати транзит калію – адже без нього зняття санкцій не матиме позитивного ефекту для економіки.

Традиційно білоруський калій імпортувався транзитом через Литву до порту Клайпеди, однак далеко не факт, що навіть нинішній, набагато прагматичніший уряд Литви погодиться розблокувати транзит.

Альтернативним маршрутом для білоруського калію може бути Україна. Як би абсурдно це не звучало, але у Лукашенка не приховують сподівань, що такий транзит може бути прописаний у майбутній мирній угоді.

За таких розкладів Україні було потрібно дати чіткий сигнал: подібні оборудки за нашою спиною є неприпустимими і не будуть нами прийняті. Налагодження контактів з офісом Тихановської можна вважати саме таким сигналом.

"Зрештою, Україна не зробила нічого особливого. Тихановську визнають демократичним лідером Білорусі у всій Європі, і ми просто нарешті долучилися до спільної європейської позиції", – резюмує Ігор Кизим.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"