Як "ПіС" і Навроцький заграють з ультраправими і чим це може загрожувати

Протистояння між ліберальним і правим таборами у Польщі посилюється, при цьому всередині правиці руйнується багаторічна ієрархія. Політики, які раніше диктували умови співпраці, змушені рахуватися з тими, кого намагалися ізолювати. 

Це може навіть зруйнувати широкий консенсус в країні щодо необхідності протидіяти російській загрозі.

Про тектонічні зсуви на правому фланзі політики в Польщі на тлі політичної боротьби і те, які ці зміни можуть мати наслідки, читайте в статті директора з науково-дослідної роботи ГО "Міжнародний дипломатичний альянс" Тараса Мишляєва Друзі Кремля на порозі: як боротьба за владу в Польщі підриває єдність у протидії РФ. Далі – стислий її виклад. 

Лідер найбільшої опозиційної партії Польщі "Право і справедливість" ("ПіС") Ярослав Качинський намагався використати Марш незалежності для демонстрації політичної єдності правиці та власного лідерства.

Однак марш показав, наскільки обмеженими стали його можливості визначати порядок денний усього правого табору.

У Варшаві зібралися прихильники різних правих середовищ, але їхні лідери крокували в колоні порізно.

Натомість президент Польщі Кароль Навроцький ішов у передній частині колони. А одним із головних політичних господарів заходу залишався віцемаршалок Сейму Кшиштоф Босак, який очолює "Національний рух" – політичне середовище, що багато років співорганізовує Марш незалежності та стало одним із засновників "Конфедерації".

Показовою стала реакція самого Качинського. 

Замість колишнього диктування умов співпраці він заявив про необхідність переконувати "три Конфедерації" (Качинський вважає, що "Конфедерації" Босака і Менцена – це дві окремі політсили, ну а третьою є "Конфедерація польської корони" Брауна) створити спільний список не лише до Сенату, а й до Сейму. І цим фактично визнав, що повернення "ПіС" до влади залежатиме від домовленостей з конкурентами, які вже не вважають його беззаперечним лідером.

Президент Навроцький, якого і висунула кандидатом на президентських виборах партія Качинського, тим часом поступово формує альтернативний механізм консолідації правиці. 

Його політична перевага полягає в тому, що він може підтримувати відносини з кількома конкуруючими правими середовищами, не вимагаючи їхнього підпорядкування "ПіС".

І справа не лише в символічному лідерстві. За повідомленням Onet, обговорювана схема президентського сенатського пакту передбачає для "ПіС" лише 17 кандидатських округів, хоча партія нині має 31 сенатора. Ще кільканадцять округів могли б отримати кандидати Навроцького. Це означало б перерозподіл політичного впливу на користь президентського середовища. 

Опитування підтверджують структурні зміни. 

Тож хоча Качинський поки ще зберігає керівництво найбільшою правою партією, він дедалі менше контролює правицю як політичне ціле. Навроцький може претендувати на роль її координатора, тоді як "Конфедерації" отримують можливість самостійно визначати умови співпраці. 

Ще на початку 2026 року Ярослав Качинський категорично відкидав можливість союзу з Гжегожем Брауном. У червні він заявив, що радше залишиться без влади, ніж створить із ним коаліцію. Називав Брауна небезпечним для Польщі, зокрема через російські зв’язки його оточення. 

Однак за кілька місяців партію, яку Качинський хотів залишити на узбіччі, почали розглядати як можливого учасника майбутньої правої більшості.

Послаблення лідерства Качинського та вигоди від союзу з Брауном вже змушують польську правицю переглядати колишні обмеження. 

Тож наступний виклик стосується вже не лише партійних союзів, а здатності держави зберігати послідовну безпекову політику незалежно від того, хто контролює її інституції.

Від яких принципів політики готові відмовитися заради здобуття влади і чи залишиться національна безпека тією межею, яку вони не наважаться перейти?

Докладніше – в матеріалі Тараса Мишляєва Друзі Кремля на порозі: як боротьба за владу в Польщі підриває єдність у протидії РФ.