"Немирный атом": почему в ядерной сфере санкции против РФ часто не действуют

Повномасштабна війна Росії проти України остаточно зруйнувала уявлення про те, що бізнес – зокрема в енергетиці та фінансах – може існувати "поза політикою".

Західні партнери України багато говорять про стратегічну автономію та енергетичну безпеку, і вони справді зламали (скоріше, продовжують ламати) залежність від російського газу та нафти.

Водночас у ядерній сфері держава-агресор досі залишається повноправним учасником чутливих науково-технологічних проєктів – так, ніби ця участь не має прямого зв’язку з війною, санкціями та безпекою.

Як наслідок, російська державна корпорація "Росатом" продовжує брати участь у програмах МАГАТЕ.

Зокрема – в місіях з оцінки ядерної інфраструктури (INIR). Формально – як незалежний експерт, на практиці – як компанія, що просуває власні технології, стандарти та фінансові моделі. Такий підхід створює очевидний конфлікт інтересів, який європейські інституції воліють не помічати.

Наслідки такої практики є цілком передбачуваними. Країни, що приймають місії INIR за участю російських фахівців, згодом нерідко стають клієнтами "Росатому".

Приклади Єгипту, Узбекистану та Казахстану показують, як експертна присутність трансформується у механізм геополітичної експансії. Разом із будівництвом реакторів ці держави отримують довгострокову залежність від російського палива, сервісного обслуговування та кредитного фінансування.

Санкційний виняток для "Росатому"

Ще більш тривожною є ситуація з ITER – флагманською міжнародною ініціативою, що фінансується Євратомом і передбачає будівництво Міжнародного термоядерного експериментального реактора у Франції до 2035 року.

Попри повномасштабну агресію проти України, Росія не лише зберегла статус повноправного учасника проєкту, а й посилила свою роль у постачанні критично важливих компонентів для проєкту, зокрема елементів надпровідних магнітних систем, частин вакуумної камери та окремих діагностичних та інженерних систем реактора. 

Як результат, ITER фактично перетворився на санкційний виняток, що працює на користь держави-агресора.

Ключова проблема полягає в доступі РФ до передових технологій, матеріалів і наукових розробок, частина яких має потенціал подвійного призначення. Такий доступ забезпечується повноцінною участю російських наукових і промислових установ у створенні критично важливих елементів реактора, а також режимом привілеїв та імунітетів міжнародної організації, який де-факто знижує ефективність санкційного контролю.

У підсумку формується науково-технологічний фундамент, який РФ вже використовує для розвитку власних ядерних програм.

Йдеться про напрацювання у сфері надпровідних матеріалів, магнітних і кріогенних систем, технологій керування складними фізичними процесами та інженерних рішень для роботи в умовах високих температур і радіаційних навантажень.

Значна частина цих розробок створюється за участю російських державних наукових центрів та інститутів у системі "Росатому", зокрема установ, афілійованих з Курчатовським інститутом, які паралельно виконують завдання в інтересах оборони та стратегічної безпеки РФ, що свідчить про їхню інтеграцію у ВПК.

Така інституційна інтеграція ставить під сумнів мирний характер такої співпраці. Особливо в той час, коли Росія продовжує ядерний шантаж, обстрілює українські АЕС і відкрито ігнорує міжнародне право.

Приклад санкцій, що працюють

Аргументи про "неможливість" обмеження співпраці з Росією не переконують, якщо оцінювати їх у контексті війни, санкцій і безпекових ризиків.

Тим більше, є й позитивні приклади, в першу чергу – Європейська організація з ядерних досліджень (CERN). Вона не є юридичним аналогом ITER – ці проєкти мають різні договірні рамки, моделі управління та механізми ухвалення рішень.

Проте приклад CERN важливий з іншої причини: він демонструє, що політичне рішення про припинення співпраці з державою-агресором може бути ухвалене навіть у сфері великої міжнародної науки.

Це проявилося у конкретних рішеннях: від замороження співпраці з російськими державними установами до припинення участі афілійованих з ними дослідників у ключових проєктах організації.

Цей прецедент демонструє, що

ключовим обмеженням є не правові конструкції, а готовність інституцій брати на себе політичну відповідальність.

Варто чітко відокремлювати міжнародну наукову співпрацю як механізм розвитку знань від апеляцій до "наукового нейтралітету". Коли держава системно порушує міжнародне право, посилання на нейтралітет перестають бути проявом обачності й фактично означають ігнорування безпекових ризиків.

Санкційну політику Європейського Союзу в ядерній сфері важко назвати послідовною. Декларуючи обмеження доступу РФ до критичних технологій, ЄС водночас зберігає санкційні винятки для окремих міжнародних науково-дослідних проєктів у галузі мирного використання ядерної енергії.

Однак на практиці це дозволяє продовжувати глибоку технологічну взаємодію.

Ядерна енергетика не може розглядатися поза політичним контекстом. Це сфера, де довіра і безпека мають вирішальне значення.

Неможливо одночасно говорити про захист міжнародного порядку і дозволяти державі, яка веде загарбницьку війну і перетворила найбільшу АЕС в Європі на військову базу, залишатися співархітектором глобальних ядерних правил.

* * * * *

Міжнародна наукова співпраця можлива лише за умови дотримання базових принципів міжнародного права, безпеки та етики. Якщо держава системно їх порушує, її участь у проєктах на кшталт ITER повинна принаймні бути предметом відкритої політичної дискусії, а не залишатися поза увагою.

Питання російської участі в міжнародних ядерних проєктах є тестом на послідовність європейської політики. Воно вимагає не простих відповідей, а відкритого політичного обговорення з урахуванням безпекових ризиків, санкційних зобов’язань і довгострокових наслідків для самої міжнародної науки.

Європа вже показала здатність ухвалювати складні рішення у випадку CERN. Чи готова вона до аналогічних кроків у сфері ядерної енергетики – питання досі відкрите.

Відповідь на нього визначатиме не лише дієвість санкцій, а й рівень довіри до ідеї відповідальної міжнародної наукової співпраці.

Олена Лапенко,

генеральна менеджерка у сфері безпеки та стійкості DiXi Group