Не ко времени? Почему Украина медлит с "финансовым безвизом" и во сколько обойдется задержка

Єдина зона платежів у євро (SEPA), котра охоплює ЄС та деякі інші країни Європи, дозволяє здійснювати безготівкові перекази в євро між країнами-учасницями так само легко, швидко і дешево, як і всередині однієї країни (такий собі "фінансовий безвіз").

Втім, на відміну від "торгового", "транспортного" чи "енергетичного безвізу", перспектива його впровадження в Україні викликає значно менше ентузіазму та більше дискусій.

Саме тому варто детально пояснити, чому приєднання до SEPA не лише корисне для України, але й неминуче. А також пояснити, чого нам коштує зволікання з цією реформою.

Умова для "фінансового безвізу"

Приєднання до SEPA передбачає створення в Україні централізованого Реєстру рахунків і сейфів фізичних осіб (а ще трастів, але тут градус громадського занепокоєння помітно нижчий – оминімо наразі цю тему).

Зв'язок між створенням Реєстру та "фінансовим безвізом" може здатися неочевидним, але лише на перший погляд.

Річ у тім, що ключова передумова приєднання до SEPA – запровадження європейського законодавства проти відмивання і злочинного використання грошей.

Перекази у межах SEPA обробляються швидко і майже автоматично саме тому, що країни-учасниці застосовують схожі правила фінансового контролю, а ризики відмивання коштів, фінансування тероризму та санкційних порушень вважаються системно контрольованими.

За недостатнього контролю кошти можуть входити до системи через країну зі слабшими стандартами нагляду і далі вільно рухатися по всьому SEPA, створюючи ризики не лише для цієї країни, а для платіжного простору загалом.

Іншими словами, необхідно переконатися, що Україна не стане "слабкою ланкою" в цій системі.

Саме тому створення централізованого Реєстру – це стандартна практика ЄС у межах боротьби з відмиванням коштів, а не вияв садизму українського Мінфіну.

Інтерес європейських партнерів до цього питання з року в рік лише посилюється.

Створення централізованого Реєстру рахунків і сейфів фізичних осіб послідовно згадується у щорічних Звітах про розширення.

Зокрема, у 2023 році його відсутність визначали як практичну перешкоду для роботи фінансової розвідки; у 2024-му – вже як необхідний крок підготовки до приєднання України до SEPA; а в найсвіжішому звіті за 2025 рік – як пріоритетне зобов’язання в межах "Плану України".

Таку послідовність з боку наших партнерів можна зрозуміти з огляду на непростий шлях цієї реформи.

Урядовий законопроєкт, поданий у квітні 2025 року, спричинив значний резонанс, але не пережив урядової кризи. Нова версія, зареєстрована в грудні, так само як і альтернативний депутатський проєкт, викликають багато запитань.

Зупинимося на деяких з них.

Ціна зволікання

Основний законопроєкт передбачає запуск Реєстру з моменту офіційного оголошення готовності програмного забезпечення, але не пізніше дня вступу України до ЄС, тоді як альтернативний – з дня набрання чинності Угодою про вступ.

Це рідкісний випадок, коли дві протилежні по суті пропозиції мають усі шанси призвести до ідентичного результату на практиці (тобто фактичного відкладення інтеграції до SEPA до моменту вступу).

Але Україна може скористатися економічними перевагами участі в SEPA ще до формального членства в ЄС.

Як приклад, Молдова не стала відкладати необхідні реформи і вже в жовтні 2025 року стала частиною Єдиної зони платежів після того, як у січні 2024 року подала заявку до Європейської платіжної ради. Протягом місяця після приєднання економія на комісіях сягнула €1,4 млн, а обсяг переказів значно виріс.

Згідно з (дещо консервативними) оцінками IER, щорічна економія на комісіях для України може сягати $70–100 млн. Проте ці цифри стають зрозумілішими, якщо подивитися, що це означає для пересічного українського підприємця.

Уявімо, що цей підприємець здійснює п’ять переказів до ЄС на місяць по €1000 кожен. Якщо врахувати комісії (в тому числі фіксовані) українських банків та кореспондентські комісії, розрахункова вигода може становити до €3000 на рік.

Ба більше, економічна інтеграція має властивість самоприскорюватися: зниження транзакційних витрат зазвичай стимулює міжнародну торгівлю та комерцію. Тож наведені вище оцінки відображають лише прямий ефект економії на платіжних витратах за поточного обсягу транзакцій і не враховують потенційного зростання їхньої кількості та обсягу.

Вигоди SEPA стосуються не лише бізнесу. За даними НБУ, у 2024 році через банки та міжнародні платіжні системи в Україну надійшло близько $186 млн приватних переказів з Польщі (до речі, загальна сума перевищувала $3 млрд, але нам зараз йдеться лише про офіційні канали).

За оцінками Світового банку, середня вартість переказу між нашими країнами становить 4–5% від суми, тобто близько $7–9 млн щороку сплачується у вигляді комісій і курсової маржі.

У межах SEPA аналогічні перекази коштували б набагато менше.

Це означало б економію приблизно $5–7 млн на рік лише на приватних переказах з Польщі.

І лише в межах офіційних платіжних каналів.

Вигоди SEPA доступні задовго до формального членства, а зволікання лише накопичує втрати для економіки.

Тобто – це явно не та реформа, щодо якої Україні варто просити Брюссель про відтермінування.

Дилема Держфінмоніторингу

Держфінмоніторинг має першочергові повноваження у сфері боротьби з відмиванням та злочинним використанням коштів.

Зокрема, саме цей орган здійснює збір і операційний аналіз інформації про підозрілі фінансові операції, може тимчасово зупиняти такі операції та блокувати активи, а також формує й передає матеріали до правоохоронних органів для відкриття кримінальних проваджень.

Створення Реєстру неминуче посилює інструментарій цього органу. Держфінмоніторинг отримує прямий та автоматизований доступ до Реєстру (зазначимо про всяк випадок, що відомості щодо власників і надалі не включають інформації про залишки на рахунках, вміст сейфів та транзакції).

Водночас, за альтернативним законопроєктом, розширення технічних можливостей Служби врівноважується радикальним посиленням незалежності органу: пропонується фактичне "перезавантаження" інституції за аналогією з НАБУ чи НАЗК, зі значною роллю зовнішнього аудиту. Основний урядовий проєкт зберігає статус-кво.

При цьому така реформа – це чи не єдиний запобіжник проти зловживання доступом до даних, передбачений альтернативним законопроєктом. І, скажімо так, найбільш радикальний з усіх можливих.

Важко не погодитися з необхідністю реформи фінмону, але можна піти і на крок далі. Свобода руху товарів вимагає прозорої та функціональної митниці, адже саме цей орган перевіряє відповідність товарів стандартам ЄС, контролює походження товарів, забезпечує митний транзит та адмініструє спільну митну систему.

Втім, важко уявити, щоб реформи для вільної торгівлі з ЄС свідомо відкладали до повного завершення реформи митниці. Інтеграція відбувається паралельно з інституційними змінами і часто навіть підштовхує їх.

Чи дійсно варто блокувати членство в SEPA до повного перезавантаження Держфінмоніторингу?

Як гарантувати захист даних?

В ЄС подібні реєстри зазвичай працюють через систему запитів і зовнішнього контролю.

Наприклад, у Польщі правоохоронці отримують доступ до фінансової інформації лише за письмовим і обґрунтованим запитом керівника відповідного органу.

Кожне таке звернення фіксується у спеціальному реєстрі запитів, дані якого прямо надаються для перевірки президенту Управління з питань захисту персональних даних.

Українські законопроєкти пропонують значно жорсткішу модель.

Відповідно до цих пропозицій, дев’ять правоохоронних органів (Держфінмоніторинг, АРМА, НАЗК, прокуратура, НАБУ, БЕБ, ДБР, Нацполіція та СБУ) отримують "спеціальний доступ" у формі безпосереднього (у тому числі автоматизованого доступу через API) без попереднього погодження кожного запиту.

Хоча обидва проєкти зобов’язують адміністратора вести "облік дій користувачів", де фіксуються номер справи та ідентифікатор посадової особи, механізм незалежного зовнішнього аудиту цих логів у документах не передбачений.

Отже, в порівнянні з тією ж Польщею, Україна дійсно планує запровадити більш жорстку модель контролю, про що свідчать автоматизований доступ до Реєстру проти обґрунтованого запиту, відсутність незалежного аудиту запитів та досить широке коло потенційних користувачів з прямим доступом.

Утім, це вірно як для урядового, так і для альтернативного законопроєкту, оскільки вони пропонують ідентичну технічну архітектуру доступу до банківської таємниці.

Відмінність полягає в тому, що депутатський законопроєкт пропонує повне перезавантаження Держфінмоніторингу як головний запобіжник можливим зловживанням. Та чи дійсно настільки радикальна інституційна реформа необхідна для запуску Реєстру?

Навіть за API-доступу можна запровадити диференційовані рівні доступу для різних органів та вимогу зазначати конкретне провадження та підставу запиту, з автоматичною фіксацією мети і забороною вторинного використання без окремого погодження.

Окрім того, можна прописати незалежний реєстр звернень (з обов’язковими полями: орган, посадова особа, номер провадження, підстава, обсяг даних) і зробити його доступним для регулярного аудиту уповноваженим органом.

Насправді відсутність адекватного законодавства з цифрової безпеки та захисту персональних даних наразі видається більшим ризиком, аніж нереформований фінансовий моніторинг. 

* * * * *

Вигоди від приєднання до Єдиної платіжної системи будуть досить відчутними, причому майже для всіх. Проте цього не станеться без створення Реєстру.

Утім, і урядовий, і альтернативний законопроєкти у явній формі прописують, що жодної інформації про залишки на рахунках та транзакції в Реєстрі не буде. Одночасно обидві версії ігнорують необхідність більш адекватного механізму доступу до даних. 

Також не завадила б реформа Держфінмоніторингу, але прив’язувати її до членства в SEPA – це висувати вимогу, що значно перевищує реальну потребу. 

Відкладати "фінансовий безвіз" означає добровільно відмовитися від його вигод.

Дешевші перекази, розвиток цифрової торгівлі, підтримка малого експорту та глибша інтеграція українського бізнесу у європейський ринок – всі ці вигоди можливо отримати вже зараз, не чекаючи нашого вступу до ЄС.

Натомість застосувати запобіжники, подібні хоча б до польських – це цілком собі адекватна задача.

Авторка: Яна Охріменко,

старша економістка Центру економічної стратегії

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках спільної ініціативи "Вступаємо в ЄС разом". Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду "Відродження"