Безопасность важнее симпатии: как меняется отношение французов к Украине во время войны

На цьогорічному Каннському кінофестивалі українських фільмів в офіційній програмі не було. Але Україна таки була на ньому присутня.

Зокрема, у фільмі "Весна" – про заборонені похорони в окупованій Україні. 

Вона була присутньою і у фільмі "Мінотавр" російського режисера Андрея Звягінцева, який отримав Гран-прі, де війна постає крізь призму морального колапсу російського суспільства, що відправляє чоловіків на фронт. 

Більш опосередковано Україна була присутньою у стрічках про колишні європейські війни.

Фільм "Боягуз", дія якого відбувається в окопах Першої світової війни, розповідає про двох солдатів, що загрузли в багнюці та страху конфлікту, який мав би давно залишитися в минулому. Якщо дивитися цю стрічку в 2026 році, то образи застряглих в окопах чоловіків неминуче нагадують про умови, в яких досі перебувають деякі українські підрозділи на передовій. 

Навіть "Чорна куля", відзначена нагородою за найкращу режисуру разом із "Батьківщиною" Павела Павліковського, доповнила програму, позначену історією, насильством і поверненням політичного кіно.

Найяскравіше Україна була присутньою в Каннах на сцені Гранд-театру Люм'єр. Там режисер Звягінцев, який нині живе в еміграції, закликав Владіміра Путіна припинити "м’ясорубку".

Війна все ще мала ім’я, обличчя й моральний вимір. Публіка почула, як російський дисидент звернувся до людини, відповідальної за вторгнення. Французькі медіа висвітлювали цю промову. 

Тож на набережній Круазет про Україну не забули. Але Канни – це лише частина сприйняття України у Франції. 

Цьогорічний фестиваль засвідчив, що вона залишається присутньою в культурній свідомості, але не показує сприйняття України та війни в ній французьким суспільством у політичному плані.

Французький парадокс

Через чотири роки після початку повномасштабного російського вторгнення французьку думку щодо України стало читати важче, ніж у 2022 році. 

Вона не стала проросійською чи байдужою. Але вже не має колишнього відчуття надзвичайності.

Проведене в лютому 2026 року опитування Ifop демонструє новий баланс. Більшість французів підтримують значне збільшення оборонного бюджету – та лише 47% схвалюють постачання європейськими країнами озброєнь Україні. 

Наприклад, у березні 2022 року таких було 65%.

У цьому і полягає французький парадокс. 

Країна дедалі більше погоджується з тим, що Європа увійшла в небезпечнішу епоху. Але її суспільство дедалі більше розходиться в поглядах на те, наскільки далеко Франція та Європа мають заходити заради України.

До 2022 року Україна для багатьох французів була далекою. Після подій у Криму у 2014 році Франція надавала лише обмежену фінансову допомогу Україні. А підтримка її вступу в ЄС була ще слабшою – "за" висловлювалися навіть менше третини французів. 

Для багатьох французьких виборців події в Україні виглядали складною кризою на східному краю Європи, а не питанням французької безпеки.

Повномасштабне вторгнення змінило картину.

У 2022 році Україна увійшла у французьку суспільну свідомість по-новому. 

Війна більше не виглядала незрозумілою геополітичною суперечкою. Це було брутальне вторгнення на території Європи, за яким спостерігали в реальному часі. 

Реакція була не лише дипломатичною, а й людською. У травні 2022 року 84% французів підтримали прийняття українців, які тікали від війни. Для порівняння: у 2015 році за прийом мігрантів, які перетинали Середземне море, виступали лише 46%.

Питання зброї розділяє суспільство

Той перший імпульс не зник. Але він змінився.

Гуманітарна підтримка залишається найпростішою. Потребу в наданні Україні фінансової допомоги все ще легше аргументувати, ніж надання зброї. Вступ України до ЄС відкриває складнішу дискусію. А найскладнішим залишається пряме військове залучення Франції.

Найяскравіше зміни в громадській думці простежуються саме в питаннях постачання зброї Україні. 

У перші тижні після вторгнення це виглядало як екстрена реакція на очевидну агресію. Чотири роки по тому питання постачання зброї розділило суспільство. Схвалення опустилося нижче за 50% – несхвалення зросло майже вдвічі. 

Французи не стали симпатизувати Москві. 

Вони критичніше ставляться до засобів підтримки Києва.

Ця нерішучість не означає, що Франція ігнорує російську загрозу. Це означає, що сприйняття загрози більше не є вирішальним фактором політичних дискусій. Багато французьких виборців погоджуються з тим, що Європа має стати сильнішою. Але менше людей погоджуються з тим, що Франція має безпосередньо наражатися на ризики в Україні.

Те саме опитування 2026 року чітко показує ці вагання. 

40% французьких респондентів схвалили б відправку французьких солдатів в Україну в разі припинення вогню в межах гарантій безпеки українцям. 43% були б проти. 

Французи хочуть гарантій для України та сильнішу Європу – але не залишену наодинці з Росією.

Саме тому питання Сполучених Штатів залишається таким важливим. 

Більшість французьких респондентів хотіли би, щоб гарантії безпеки Україні разом із європейцями надавали інші країни, включно зі США. Мало хто бажає, щоб Європа несла цей тягар самостійно.

Зробити Україну видимою

Повернути далеку війну в Україні у сферу людського досвіду – це те, що все ще можуть зробити Канни. Адже фестиваль – місце образів, емоцій та морального визнання.

Він може знову зробити Україну видимою. 

Нагадати французькому глядачеві, що окупація – це не абстракція. 

Фільм "Весна" робить це з особливою силою. У ньому російський окупант забороняє ховати мирних жителів, які чинили опір. Священник і його парафіяни намагаються зробити це всупереч наказам окупанта. Цей образ був разючим, простим і жорстоким: навіть жалоба стає формою спротиву.

Фільм "Мінотавр" інакше підходить до війни. Він не ставить страждання українців у центр – але дивиться зсередини на Росію. Фільм показує розпад російського буржуазного світу, тоді як "спеціальна військова операція" затягує чоловіків у машину війни.

Промова Звягінцева надала прямий політичний голос фільму, побудованому на демонстрації морального занепаду.

Фільм і промова роблять дещо важливе для французької дискусії. Вони розбивають плутанину між Росією та росіянами. Вони показують, що російський митець може виступати проти війни, не вдаючи, ніби ця війна безлика чи безвідповідальна.

Звягінцев не просив "обидві сторони" зупинитися – він звертався до Путіна.

Ця відмінність має вирішальне значення у Франції, де традиція діалогу з Москвою пережила багато змін влади. 

У французькій політичній уяві розмова з противником не завжди вважається слабкістю. П'ята республіка часто ставилася до діалогу як до способу збереження впливу навіть за відсутності довіри. 

З Києва діалог із Путіним може виглядати як двозначність. З Парижа він часто виглядає як спосіб контролювати ризики.

Що означає Україна в ЄС для французів 

Така ж обачність має місце і щодо вступу України в ЄС.

Для України вступ – це питання справедливості, виживання та безпеки. Для багатьох французьких виборців це також питання грошей, сільського господарства, інституцій та майбутньої форми Союзу.

Можливий вступ України не був би звичайним розширенням.

Він надав би розширенню ЄС нової геополітичної ваги й водночас змусив би Союз переосмислити свій бюджет, інституції та ключові політики. Все це не послаблює питання приєднання України до ЄС. Це змінює спосіб, у який воно має відбутися.

Французька громадськість може підтримувати Україну й водночас непокоїтися про те, яким стане більший Союз.

Важливо сказати, що Україна належить до Європи. Але так само необхідні пояснення, як Європа пристосується до вступу України.

На кіноекрані Україна все ще постає як моральний фактор. У соцопитуваннях дедалі більше – як політичний вибір.

У 2022 році для того, щоб зворушити людей, вистачало образів: танки, що перетинають кордон, сім'ї, що тікають, міста, що піддаються обстрілам, країна, що відмовляється зникати. 

У 2026 році ці образи все ще мають значення – але вже не мають вирішального впливу на дискусію. 

Французька громадськість тепер запитує, що означає підтримка на практиці, як довго вона триватиме, які ризики несе та яке місце Україна посяде в архітектурі європейської безпеки.

Тому для України ситуація складніша, ніж у 2022 році. 

Для Франції вона не припинила мати значення. Але самої симпатії вже недостатньо, щоб бути в центрі дискусій. Війну тепер також розглядають крізь призму ризиків, витрат і європейської безпеки.

Це не робить Україну тягарем. Це просто показує, наскільки війна змінила Європу. 

Канни все ще можуть змусити людей прислухатися, що і продемонстрував виступ Звягінцева. Але за межами фестивальної зали залишається складніше питання: чи готова Франція сприймати Україну не як далеку трагедію, а як війну, яка стосується і її власного майбутнього в Європі.

Авторка: Шарлотт Гійу-Клер,

журналістка (Франція)