Требования ЕС возвращаются. Как Украине придется изменить отбор в ВККС после решения "Венецианки"

У червні 2027 року спливають повноваження майже всього складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). До того часу держава має обрати нових членів органу, який оцінює суддів і добирає кандидатів на посади. 

Але зробити це наразі неможливо. Уже кінець вересня 2026 року, а в Україні досі немає закону, за яким цей добір можна було б розпочати. 

Відсутність нового складу ВККС може зупинити всю судову реформу. А разом з нею і процес вступу до Євросоюзу, для якого правосуддя є пріоритетом.

Але для ЄС має значення не назва закону, а його зміст.

25 вересня Венеційська комісія (ВК) разом із Генеральним директоратом з прав людини та верховенства права Ради Європи оприлюднила терміновий висновок щодо урядового законопроєкту №16018-1 про відбір членів ВККС і Вищої ради правосуддя (ВРП). Головна думка проста: повернення міжнародних експертів до конкурсу вітається, але в нинішній редакції законопроєкту це радше формальність.

За словами Комісії, в урядовій версії механізм "зберіг би форму, але не суть" того, що передбачають євроінтеграційні зобов'язання України.

Це означає, що законопроєкт потребує суттєвого доопрацювання. Тепер на уряді і Раді – відповідальність зробити це чесно і вчасно.

Рік, змарнований Україною

1 червня 2025 року завершився термін повноважень першого складу Конкурсної комісії, яка відбирала членів ВККС. Вона складалася з шести осіб: трьох суддів або суддів у відставці від Ради суддів та трьох експертів від міжнародних організацій. Саме завдяки цьому механізму у 2023 році вдалося сформувати поточний склад ВККС. 

За чинним законодавством наступні склади формуватимуть виключно національні органи – без міжнародних експертів. Утім, постає питання, чи спроможні вони чесно відібрати нових членів ВККС, чи повернуть всю судову реформу до корпоративізму та захисту "своїх", чим і славилися попередні склади ВККС.

Ще 18 червня 2025 року голова антикорупційного комітету Верховної Ради Анастасія Радіна разом з іншими народними депутатами зареєструвала законопроєкт №13382, який мав продовжити участь міжнародних експертів у конкурсі до ВККС. Майже 90 громадських організацій закликали зберегти міжнародних експертів у конкурсних комісіях. Проте Верховна Рада цей законопроєкт так і не розглянула.

У грудні 2025 року Європейський Союз включив повернення міжнародних експертів до конкурсу ВККС до переліку десяти пріоритетних реформ, відомого як план Качки–Кос. 

Після цього сім місяців не відбувалося абсолютно нічого. 

Щоб додатково стимулювати реформу, влітку ЄС включив її також до плану Ukraine Facility: ухвалення закону про повернення міжнародних експертів до відбору ВККС стало фінансовим індикатором, за ухвалення якого Україна могла б отримати близько 130 млн євро.

Лише 10 липня 2026 року тодішній віцепрем'єр Тарас Качка надіслав урядовий проєкт до Венеційської комісії. Проєкт передали, не показавши його перед тим громадськості та депутатам. По суті, це була спроба оминути публічне обговорення і прийти в парламент із текстом, який ніби вже "погоджений з Європою" – а отже, не підлягає принциповим змінам. 

Але цей розрахунок не спрацював. 

Венеційська комісія прямо вказала, що законотворчий процес "не відповідає стандартам належної законотворчості", а терміновість не скасовує обов'язку провести консультації, зокрема з громадянським суспільством.

Що сказала Венеційська комісія

Почнемо з добрих новин. 

Комісія підтримала ключовий елемент законопроєкту: доручити оновлення ВККС у 2027 році конкурсній комісії, у складі якої знову мають бути міжнародні члени. "Венеційка" також вкотре нагадала, що таке залучення міжнародних експертів жодним чином не порушує суверенітет, а всі необхідні запобіжники вже передбачені в українському законодавстві.

Проте найважливіше інше: Венеційська комісія пояснила, що тимчасовий характер міжнародної участі визначається "завданням, для якого її запроваджено, а не фіксованою датою". 

Тобто саме по собі закінчення встановленого законом строку не є причиною відмовлятися від міжнародників. Спочатку Україна має провести належну реформу національних органів, які надалі переберуть на себе формування ВККС – і лише після цього повертатися до звичайної процедури без міжнародної участі.

При цьому Венеційська комісія зазначає, що чинний законопроєкт потребує суттєвого допрацювання. 

Ключові застереження:

• Його норма про те, що за квотою міжнародних партнерів у комісії має бути принаймні один громадянин України, послаблює механізм. Залучення громадян України має бути можливістю для міжнародних організацій, а не вимогою.
  
  
• Для всіх рішень щодо кандидатів мають бути єдині правила голосування, що фіксує роль міжнародників. ВК пропонує, щоб і щодо доброчесності, і щодо компетентності, і щодо фінального списку для ухвалення рішення було потрібно чотири голоси, з яких щонайменше два – від міжнародних членів.
  
  
• Треба вилучити норму про можливість заміщення міжнародників українськими органами. Це – справді доволі дивна норма закону, за якою у разі, якщо партнери не подають кандидатів до комісії, замість них квоту може заповнити Рада прокурорів, Рада адвокатів і Національна академія правових наук – тобто нереформовані українські суб’єкти, до яких немає довіри ані у суспільстві, ані серед партнерів. ВК вважає це неможливим і пропонує у разі виникнення такої ситуації продовжити подання для міжнародних організацій або, у крайньому разі, передати це право нейтральному суб'єкту (щоправда, не уточнюючи, хто б це міг бути). 
  
  
• Конкурсна комісія має працювати не фіксовані два роки, а поки не виконає своє завдання (сформує нову ВККС). Це – запобіжник від форсмажору, за якого Україна може знову опинитися у нинішній ситуації, без чинної комісії і з неготовністю формувати склад ВККС самостійно. при цьому відбір треба оголошувати щонайменше за шість місяців до закінчення повноважень, а чинні члени ВККС мають працювати до призначення наступників.
  
  
• Ще одна проблема – залежність конкурсної комісії від секретаріату ВРП. Уряд пропонує, щоб саме він забезпечував підтримку роботи комісії, а міжнародникам дозволяє залучати фактично лише перекладачів – без помічників, які раніше допомагали збирати й аналізувати інформацію про кандидатів. Венеційська комісія наголошує: перевірити доброчесність кандидатів без власної аналітичної спроможності неможливо. Тому комісії потрібна аналітична підтримка, підзвітна лише їй, а секретаріат ВРП має займатися лише технічною й логістичною допомогою. 

Висновок Венеційської комісії варто навести майже дослівно. 

ВК вважає, що кожна зміна окремо "зменшує один із запобіжників механізму, який сформував ВККС у 2023 році". Всі ці норми разом "змістили б контроль над процедурою в бік ВРП", тобто звели б участь міжнародних експертів до суто номінальної.

"Галочка" чи реформа

Українська влада дедалі вправніше вчиться звітувати про проведені реформи, водночас намагаючись порушити їхню суть і зберегти важелі впливу на відбір до ключових органів суддівського врядування. 

Урядовий законопроєкт чітко ілюструє цей підхід: міжнародники ніби є, але конкурс керований. 

"Венеційка" прямо вказує, що Київ намагається "продати" форму без суті. 

Адже мета реформи – не участь міжнародників заради участі. Мета – добір незалежних членів ВККС без спроб стороннього впливу на основі реальних критеріїв доброчесності та фаховості.

У Верховної Ради тепер є два шляхи. Перший – проігнорувати змістовну критику і швиденько ухвалити текст майже без змін, пояснюючи це тим, що, мовляв, "зволікати нема коли": країні потрібні кошти за виконання індикатора в межах Ukraine Facility. Тоді Україна отримає ВККС, сформовану для ручного призначення суддів, і провалений пункт у переговорах з ЄС.

Другий шлях – відкрито опрацювати рекомендації Венеційської комісії з громадськістю та міжнародними партнерами і або внести до Ради новий законопроєкт, або затвердити необхідні поправки до вже поданих. Звісно, це складніше, але лише тоді повернення міжнародних експертів матиме сенс. 

Ручний контроль над суддями та органами, які їх добирають і звільняють, – пережиток, несумісний із членством у ЄС. Ті, хто чіпляється за старі схеми, приречені на поразку. 

Питання лише в тому, скільки часу Україна втратить до того моменту і чи не коштуватиме це нам зволікання з омріяним вступом до Євросоюзу. 

Автори:

Тетяна Шевчук, юристка Центру протидії корупції

Карина Пенська, адвокаційна менеджерка Фундації DEJURE

Катерина Бутко, голова Всеукраїнського об'єднання "Автомайдан"