Шантаж режимом тишины: как Украина должна реагировать на новые инициативы Кремля

Хоча зараз усі погляди прикуті до Білорусі, однак ситуація на Донбасі потребує не меншої уваги. Особливо з огляду на продовження засідань на віртуальному мінському майданчику та ймовірність проведення зустрічі дипломатичних радників лідерів "нормандської четвірки" 28 серпня.

Показово, що у зустрічі передбачається участь Дмитра Козака, який ще кілька тижнів тому розіслав скандальний лист про нібито намір вийти з "нормандських консультацій" через ігнорування російської позиції.

Відкритим залишається питання, що змусило Козака залишитися в переговорному процесі: чи то тиск партнерів України, чи то успіх російської гри на підвищення ставок.

Очевидно, що відправною точкою на анонсованій зустрічі, якщо така відбудеться, стане позитивна оцінка введеного у дію 27 липня режиму тиші. Дійсно, відповідно до офіційних повідомлень, режим загалом дотримується і кількість втрат серед Збройних Сил України зменшилася до мінімуму. Однак, що важливо,

російська сторона продаватиме цей режим як виконання своїх зобов’язань у сфері безпеки та робитиме спроби закинути м’яч на українське поле.

Маємо бути відверті, завдяки такому формату перемир’я, який повністю вписується в російську тактику "контрольованої ескалації", Росія, без суттєвих зусиль та гарантій зі свого боку, змогла підняти планку шантажу особливо високо, граючи на передвиборчих обіцянках президента Зеленського.

Маємо усвідомити, що без додаткових заходів у сфері безпеки нинішній режим не може бути ані сталим, ані тривалим. Він діятиме лише доти, поки Москва відчуватиме готовність Києва йти на нові поступки з політичних питань.

Загалом логіка російських дій вписується в системні спроби нав’язати "прямий діалог між Києвом та Донбасом", включаючи погодження законів, та домогтися від України якомога швидшого виконання політичного блоку Мінських домовленостей без будь-яких додаткових безпекових гарантій.

Просуванню російського порядку денного сприяє й спадщина "нормандського саміту", яку Володимир Зеленський привіз із Парижа в грудні 2019 року. Його заключне комюніке — із невиразною безпековою частиною та конкретними політичними вимогами до України — суттєво звужує Києву простір для маневрування.

Будемо сподіватися, що у пошуках розв’язок для проведення Берлінського саміту Банкова не наробить нових помилок, а злиті в ЗМІ "хотєлки" Росії не будуть освячені згодою керівника офісу президента України, як це вже мало місце у березні з так званою консультативною радою.

А для української переговірної команди критично важливо не допустити ситуації, за якої політична доцільність (зокрема, і з точки зору поточних політичних інтересів керівництва України) прискорення проведення місцевих виборів на Донбасі змусить заплющити очі на відсутність базових безпекових передумов до цього.

У цьому контексті варто звернути увагу на повідомлення з полів мінського майданчика, де керівник української делегації зобов’язався звернутися до Верховної ради щодо можливого перегляду постанови про призначення місцевих виборів в Україні, яка виписана відповідно до Закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Враховуючи мінімальні шанси на її перегляд, очевидною є провокативність вкинутої Росією ідеї.

Тут і безпрецедентне втручання в роботу парламенту, і заділ на майбутнє щодо скасування статті 10 згаданого закону, і чергова відмовка для блокування зустрічей, і можливість далі грати на "недоговороздатності" президента Зеленського.

Натомість необхідно і надалі наполягати на отриманні місією СММ ОБСЄ постійного та безперешкодного доступу до окупованих районів, включаючи кордон, як це передбачено Мінськими домовленостями. Варто нагадати і про дорожню карту, розробка якої передбачена Берлінським самітом 2016 року і яка надала би послідовності і логічності крокам, які визначені трьома документами "Мінська".

Час не лише відновити роботу над документом, погодження якого було заблоковане російською стороною в очікуванні результатів президентських виборів в Україні, але й включити до проєкту положення про розгортання посиленої міжнародної присутності в регіоні.

Тим паче доцільність розгортання такої присутності, яка б заповнила безпековий вакуум та створила умови для подальшого врегулювання, знайшла певне розуміння і з боку віцепрем’єра, першого заступника голови делегації України в ТКГ Олексія Резнікова.

Зокрема, йдеться про виведення всіх незаконних збройних формувань, їхньої військової техніки, а також бойовиків і найманців із території України, про недопущення незаконного втручання у виборчий процес, у тому числі з боку незаконних збройних формувань, а також про повноправну участь у виборчому процесі українських партій, ЗМІ, гарантування свободи передвиборчої агітації, забезпечення виборчих прав переселенців, як і забезпечення прозорого підрахунку голосів, установлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів тощо.

Хотілося б вірити, що згадана стаття залишатиметься і надалі однією з "червоних ліній" для Банкової.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора