Гибридное оружие нового типа: почему кризис мигрантов в Беларуси несет угрозу Украине

Категоричність та підкреслена недипломатичність реакції секретаря РНБОУ пана Данилова на ідею депутата німецького Бундестагу Нільса Шміда про тимчасове (на період розгляду заявок про отримання притулку в ЄС) розміщення в Україні біженців, що поневіряються в Білорусі, напевно повинна була підкреслити цілковиту неприйнятність для України подібних проєктів.

Бо, як це нерідко буває з народними обранцями, і не лише в Німеччині, німецький колега вчинив некоректно, видавши в ефір якісь свої проєкти, які могла би здійснити Україна, не обговоривши їх наперед  з представниками України.

І хоча для вихованців традиційної дипломатії досі ріже вухо сучасний стиль міжнародного і міждержавного спілкування у стилі "фейсбучних срачів", але німецький депутат заслужив на критику. Передусім через те, що його ідея є повною нісенітницею, яка вкотре і вкотре ілюструє, наскільки німецька політична машина неадекватна викликам сьогодення.

Ідея пана Шміда цілком собі у стилі європейського гуманізму: якщо люди поневіряються, треба знайти спосіб зменшити їхні страждання. В Україні також не бракує різного роду діячів, для яких подібні ідеї є реальним мотивом в обговореннях чи при ухваленні політичних рішень. З цим можна було б і погодитись, якби йшлося про якісь нечисленні екстраординарні випадки.

Зрештою, протягом тривалого часу у Європі справді знаходили притулок знесилені сім’ї, які змусила їхати з насиджених рідних місць загроза їхньому виживанню та які після тривалих подорожей морем, зневоднені і спечені південним сонцем, потрапляли на узбережжя європейських держав.

Та й в Україні отримували і досі отримують притулок громадяни, які потрапляють до нашої держави за менш драматичних обставин.

Але те, що створила на кордоні з ЄС Білорусь (чи, ймовірно, Росія білоруськими руками) – це не про біженців.

Важко сформулювати статус тих осіб, які зараз саперними лопатками прорубують собі "вікно" в Європу.

Бо фактично ми маємо справу не так з власним бажанням цих людей, а зі спланованою операцією білоруської держави. То хто ж вони? Біженці, чи агенти під прикриттям? Чи варто знайти для них інший статус?

Використання потоків людей як гібридної зброї – технологія порівняно нова, тому назву для неї ще не винайшли. Але це – саме така історія.

У Сирії, в Іраку, в Туреччині в ареалах проживання курдів тощо ситуація справді така, що спонукає багатьох шукати кращого життя в ситій спокійній Європі (яку, щоправда, багато з цих утікачів прагнуть перетворити на щось, що більше нагадує домівку, з якої вони втекли). Але, попри це, я знаю точно: ще два-три місяці тому ніхто не чув про Білорусь як про основний маршрут масового потрапляння біженців до Європейського Союзу.

Ні, йдеться про штучно створену ситуацію.

Такі дії білоруської влади є вищою мірою безрозсудними (втім, якого ще  ідіотизму у виконанні Лукашенко ми не бачили впродовж останнього року?). Адже створена Білоруссю криза, вже ближчим часом стане більшою проблемою для самої Білорусі.

Адже білоруська влада власними руками завезла до країни втікачів з зон воєн і конфліктів. І всі ці шукачі щастя в ЄС не зможуть туди потрапити, навіть попри поштовхи у спину з боку білоруських прикордонників і кагебістів. А тому люди, що стоять за спинами курдських чи інших біженців, будуть змушені гнати їх у якусь іншу сторону.

Знати б, куди їх поженуть – заощадило б багато грошей і для України.

Так, Україна розуміє реальність такого сценарію.

Я вітаю інспекцію, здійснену міністром внутрішніх справ України Монастирським, ділянки державного кордону України з Білоруссю у Волинській області, але, схоже, у Лукашенка достатньо автобусів, щоб більшість комбатантів на польському кордоні за 8-10 годин опинились на пунктах перетину кордону з Україною, наприклад, в Чернігівській області.

Та повернуся до ідеї пана Шміда, який пропонував добровільно розмістити цих людей у себе.

Прийняти хоч частину них – це для нас немов втрапити на гачок "солодкої парочки" - білоруських та російських спецслужб. Бо якщо сьогодні ви прийняли з Білорусі 5 тисяч курдів, то чому відмовитесь завтра прийняти ще 50 тисяч представників інших етнічних груп чи громадянств?

Варто лише розпочати цей процес, і вас розірвуть запитання - коли, як, на яких підставах його припинити?

Все це супроводжуватиметься серйозними внутрішньополітичними проблемами, на організацію і медійний супровід яких у Росії давно виділені кошти.

До того ж, шукаючи нібито гуманного виходу з ситуації, пан Шмід воліє не помічати, що біженці на польсько-білоруському кордоні не хочуть жити в Україні. А тому чи буде гуманніше ще раз обманути чи примусом затягнути нещасних ще в одну країну, куди вони не хочуть?

Нещодавно Україна продемонструвала в Афганістані здібність і здатність діяти солідарно з партнерськими державами. Евакуація з Афганістану стала хорошим тлом для поновлення українсько-американського стратегічного діалогу. Ми потребуємо таких ініціатив і в діалозі з Німеччиною. Як би ми не критикували цю державу за економічний націоналізм та відсутність стратегічного бачення в сфері безпеки, нам доведеться вибудовувати конструктивний дружній діалог з ФРН.

Але не варто й пробувати робити це навколо проєктів, що підсовує нам агонізуючий режим Лукашенка та Росія, яка готується проковтнути Білорусь.

Окрім того, не варто також шукати в Україні ключі до розв’язання курдського питання. А на порятунок усіх стражденних нам явно забракне ресурсів.