Проверка на решительность НАТО: готов ли Альянс защищать Литву и Польшу от нападения РФ

У відповідь на посилення активності Росії вздовж східного флангу НАТО Конгрес США нещодавно схвалив 200 млн доларів безпекової допомоги для Естонії, Латвії та Литви.

Збереження Балтійської ініціативи безпеки США попри попередні спроби Пентагону її ліквідувати підкреслює занепокоєння Конгресу щодо східного кордону НАТО.

Проте самі лише бюджетні асигнування не гарантують стримування. Питання тепер у тому, як оновлене зобов’язання буде реалізоване на практиці, особливо в тих місцях, де Альянс є найбільш вразливим.

Небагато регіонів випробують рішучість НАТО сильніше, ніж південь Литви.

Мова про вузький сухопутний коридор, що з’єднує Польщу з країнами Балтії. Він отримав назву Сувальський коридор за розташованим неподалік на території Польщі містом Сувалки. 

Рішення Литви збудувати новий військовий полігон поблизу Капчяместіса – неподалік Сувальського коридору між Білоруссю та російським балтійським ексклавом – є своєчасним тестом на те, чи перетворюються підтримка США та заяви європейських країн на реальну готовність на східному фланзі НАТО.

Як аналітик з питань безпеки, яка понад десять років пише про ці ризики й нині живе у Вільнюсі, столиці Литви, я сприймаю цю дискусію не як абстрактну.

Йдеться про те, чи готовий Альянс до реального стримування РФ саме там, де воно буде потрібне в першу чергу.

Сувальський коридор – це єдиний сухопутний маршрут НАТО, що з’єднує Польщу з Литвою, Латвією та Естонією. Завширшки приблизно 65 кілометрів, він розташований між сильно мілітаризованою Калінінградською областю Росії та Білоруссю, яка після повномасштабного вторгнення РФ в Україну фактично перетворилася на передову оперативну платформу для російських військ.

У разі кризи контроль над цим коридором визначатиме, чи зможе НАТО перекинути підкріплення до країн Балтії суходолом, чи ж ці союзники будуть відрізані. Протягом років він посідав чільне місце в плануванні Альянсу саме тому, що поєднує стратегічну важливість із географічною вразливістю.

Запланований Литвою полігон поблизу Капчяместіса відображає цю реальність.

Два інші головні навчальні полігони країни – Пабраде, який регулярно приймає ротаційні підрозділи армії США, та Гайжюнай біля Рукли, де розміщена передова німецька бригада, – активно використовуються, але географічно віддалені від Сувальського регіону.

Натомість Капчяместіс дозволяє проводити маневри на рівні батальйону та бригади, навчання з бойовою стрільбою та відпрацювання перекидання підкріплень на місцевості, що відповідає потенційному театру найпрямішого виклику для НАТО.

Саме тому польські оборонні посадовці також висловили зацікавленість у тренуваннях там, що відображає ширші зусилля Польщі зі зміцнення стримування на східному фланзі Альянсу.

Військовий тиск на коридор більше не є гіпотетичним.

У Калінінграді розміщені елементи Балтійського флоту Росії, сучасні системи протиповітряної оборони та ракети "Іскандер", здатні нести ядерні боєзаряди. На південному сході у Білорусі з 2022 року розташовуються російські війська, літаки та ракетні системи.

Разом ці позиції звужують простір для маневру НАТО саме в тій точці, де сухопутне сполучення Альянсу є найбільш крихким.

Звісно, рішення Литви викликало внутрішню дискусію, як і очікувано в демократичному суспільстві.

Місцеві громади висловлюють занепокоєння щодо використання земель, екологічного впливу та порушення звичного способу життя. Ці побоювання заслуговують на увагу, але їх також потрібно зважувати з огляду на те, що в нинішньому безпековому середовищі зволікання має високу ціну.

Як визнав начальник оборони Литви Раймундас Вайкшнорас: "Ми живемо в ліберальному суспільстві, де люди мають різні думки, але безпекова ситуація означає, що цей полігон є неминучим. Питання вже не в тому, чи його збудують, а коли".

Ця напруга між демократичними процедурами та стратегічною нагальністю не є унікальною для Литви. Якщо Росія планує свої військові дії, виходячи з особливостей місцевості та часових рамок, то демократії змушені планувати з урахуванням легітимності рішень і згуртованості союзників.

Виклик полягає в тому, щоб відкритість і дискусії не перетворилися на вразливості, якими можуть скористатися противники.

У цьому контексті визнання з боку союзників може бути не менш важливим, ніж ресурси. Видима залученість НАТО – зокрема, чітке визнання США стратегічного значення цього об’єкта – посилила б стримування, продемонструвала єдність і вписала б проєкт у ширшу рамку Альянсу.

Литва не просить, щоб її захищали наодинці. Вона очолює інвестиції у власну оборону, відповідно до вимог щодо розподілу тягаря, які США висували в останні роки.

Навіть у найновішій Стратегії національної оборони США прямо зазначено, що "Росія залишатиметься стійкою, але керованою загрозою для східних членів НАТО в осяжному майбутньому", що покладає більшу відповідальність на європейських союзників.

Найбільший ризик на східному фланзі НАТО – це невизначеність.

Стримування слабшає не тоді, коли оборона є видимою, а тоді, коли підготовка відстає від усвідомлення загрози і коли політична рішучість здається непевною.

Прогалини в навчаннях, неперевірені маршрути підкріплення та неоднозначні сигнали створюють можливості, якими противники можуть скористатися, не перетинаючи порогу відкритого конфлікту.

Висновки очевидні. Якщо НАТО справді має намір управляти російською загрозою, визначеною у власних стратегічних документах і неодноразово підкресленою в матеріалах про безпеку Європи, то має зосередити зусилля там, де стримування є найбільш крихким.

Полігон у Капчяместісі – це не просто місцевий навчальний майданчик. Це показник того, чи здатен Альянс перетворити зобов’язання на спроможності та узгодити стратегію з географією ще до того, як криза змусить його діяти.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника