Война, которая пошла не по плану: кто выиграл, а кто проиграл в конфликте США с Ираном

Між Сполученими Штатами та Іраном досягнута домовленість про двотижневе припинення вогню, але багато чого залишається незрозумілим.

Що передбачатиме ця домовленість? Чи переживе вона перевірку часом? Чи взагалі набуде чинності?

А найважливіше – які взагалі наслідки матиме?

Хороша новина полягає в тому, що багато чинників, які привели до припинення вогню, залишаються в силі. Жодна зі сторін не виграє від розгортання американських сухопутних військ, атак на цивільну інфраструктуру Ірану чи знищення об’єктів водоочищення, нафтопереробних заводів або дата-центрів сусідніх країн Перської затоки.

Це не означає, що з’явиться формальний, всеосяжний і тривалий мир.

Але повернення до повномасштабної війни, хоча й можливе, не є неминучим.

Такі проміжні результати дозволяють зробити попередню оцінку війни та її наслідків.

Найбільшим переможцем є Росія. Її економіка значно виграла від зростання цін на енергоносії. Пом’якшення Америкою санкцій щодо російської нафти додало додаткових прибутків і може зберегтися навіть після повернення цін до довоєнного рівня.

Кремль також виграв від використання США озброєння, яке могло б піти Україні і яке нелегко замінити, а погіршення відносин між Америкою та Європою ще більше послабило НАТО, що є давньою метою російського президента Владіміра Путіна.

Китай також вийшов переможцем. Він виграє від оновленого фокуса США на Близькому Сході, що означає меншу присутність американських сил та вогневої потужності в Індо-Тихоокеанському регіоні, а отже — менше озброєння буде доступним у разі кризи навколо Тайваню.

Крім того, після того як США значно підірвали свої позиції на Близькому Сході цією безрозсудною війною, Китай може стати бажаним партнером у регіоні.

Хто опинився у гіршому становищі?

Насамперед конфлікт явно негативно позначився на відносинах США з європейськими союзниками, а також із Тайванем.

Також ця війна негативно вплинула на Україну — через нові можливості, які отримала РФ.

Водночас передові технології безпілотників допомогли Україні встановити нові комерційні та безпекові зв’язки з державами Перської затоки, включно із Саудівською Аравією.

Більш агресивний Іран оголив вразливості арабських держав (Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів, Бахрейну, Кувейту, Катару та Оману). Тепер їм доведеться жити в тіні Ірану та з можливістю нового конфлікту, що ставить під загрозу економічну модель регіону, побудовану на стабільності, іноземних інвестиціях і туризмі.

Інший, хто програв — не країна, а населення: іранський народ.

Режим, який ще до війни вбив десятки тисяч цивільних, тепер укріпився як ніколи, ймовірно, зі ще більш жорсткими лідерами. Це не обіцяє нічого доброго для економічних перспектив чи свобод іранців.

Три країни, які найбільше зачепив конфлікт, оцінити найскладніше. Всі вони і виграли, і програли, але дехто програв більше за інших.

Іран втратив значну частину своєї конвенційної військової потужності. Його економіка, яка й до війни перебувала у важкому стані, тепер значно гірша. Було вбито багато політичних і військових лідерів.

Водночас можна стверджувати, що Іран також щось виграв. Він продемонстрував здатність протистояти США і витримувати удари, водночас завдаючи шкоди іншим і зберігаючи регіональний вплив.

Іран також, імовірно, відіграватиме значну, якщо не виняткову, роль у функціонуванні Ормузької протоки, що дасть йому важелі впливу й, можливо, доходи. Він може зберегти елементи своєї ядерної програми. У найближчому майбутньому режим виглядає стабільним.

Щодо Ізраїлю, то багато його воєнних цілей не були досягнуті. Ізраїль зменшив, але не ліквідував здатність Ірану проєктувати силу. Він не домігся зміни режиму, якої прагнув, а зміни в керівництві, які відбулися, ймовірно, будуть лише на шкоду Ізраїлю.

Незрозуміло, чи будь-яка мирна угода заборонить Ірану підтримку його проксі ("Хезболли", ХАМАС і хуситів) або обмежить його запаси балістичних ракет і дронів. Мирна угода може навіть накласти обмеження на здатність Ізраїлю застосовувати військову силу проти Ірану та його проксі.

Відносини США та Ізраїлю також можуть погіршитися. Обурення американських лівих через війну в Газі вже поставило ці історичні зв’язки під тиск.

Тепер американці правого спектра дедалі частіше стверджують, що Ізраїль втягнув США у війну заради власних інтересів. А якщо Ізраїль порушить припинення вогню і знову втягне США у війну, ставлення може ще більше погіршитися.

Президент США Дональд Трамп розпочав війну, очевидно, припускаючи, що вона буде швидкою і легкою, подібно до втручання у Венесуелі. Але бажані результати адміністрації — рішуча військова перемога, припинення ядерної програми Ірану і зміна режиму — не матеріалізувалися.

У процесі загинули 13 американських солдатів, сотні були поранені. Було збито кілька літаків. П’ять тижнів війни коштували десятки мільярдів доларів. Боєприпаси витрачалися значно швидше, ніж їх можна відновити.

Війна також продемонструвала неспроможність Америки забезпечити належну оборону своїх союзників у регіоні, послабивши ці відносини. Рішення США не консультуватися з багатьма союзниками перед атакою на Іран посилило сприйняття, що вони діють хаотично і нехтують законними занепокоєннями інших.

Тим часом ціни на бензин удома різко зросли, а фермери стикаються з дефіцитом добрив. Усе це вказує на ймовірність вищої інфляції та повільнішого економічного зростання.

Сам Трамп часто виглядав нестійким: його дописи у соціальних мережах викликали питання щодо його суджень і темпераменту. Цілі не були ані чіткими, ані постійними, а механізм ухвалення політики виглядав дисфункціональним.

Хай би як Трамп не наполягав, що ця війна стала великим успіхом для США, але реальність виявилася геть іншою.

Тактичні успіхи на полі бою та вражаюча операція з порятунку пілота не можуть приховати того, що вимальовується як стратегічна поразка.

Під час кампанії проти чинного президента Джиммі Картера у 1980 році Рональд Рейган запитав американців: "Вам живеться краще, ніж чотири роки тому?" Багато хто відповів негативно, і це сприяло перемозі Рейгана.

Подібне питання можна поставити й сьогодні: "Вам живеться краще, ніж п’ять тижнів тому?" Відповідь — рішуче "ні".

Якби війна з Іраном була вимушеною — якби життєво важливі інтереси США були під загрозою і не було альтернативи застосуванню сили, — великі витрати можна було б виправдати. Але США мали час та інші варіанти.

Натомість Трамп розпочав війну за власним вибором — рішення, яке історія майже напевно оцінить суворо.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника