В Россию вопреки санкциям: как западные компании обходят ограничения ЕС и что с этим делать
У листопаді минулого року авторитетне західне видання Politico опублікувало дослідження Ради економічної безпеки України (ESCU) про постачання до Росії через Латвію натурального каучуку.
Росіянам ця сировина необхідна для виробництва авіаційних шин. Причому багато – через інтенсивні злети та посадки російські бомбардувальники змінюють гуму приблизно кожні 10 днів.
Наступного за тією публікацією дня ми отримали запит про коментар для латвійського телебачення. Журналісти також звернулися до МЗС Латвії, де пообіцяли не лише ретельне розслідування, а й запровадження санкцій.
Результат – натуральний каучук у 20-му пакеті санкцій Євросоюзу проти Росії, ухваленому у квітні 2026 року.
Та цілком ймовірно, РФ спробує обійти ці обмеження.
Заборона ЄС для Киргизстану
У цьому сенсі важливим є інший елемент 20-го пакета.
Євросоюз вперше застосував інструмент протидії обходу санкцій (anti-circumvention tool) щодо Киргизстану. До цієї країни повністю заборонено постачати європейські верстати з числовим програмним керуванням, а також радіоприймачі – через "високий ризик реекспорту до Росії".
Інструмент простий за задумом: санкційний тиск поширюється не лише на РФ, а й на іноземних посередників. Тих, що допомагають агресору обходити санкції.
Загалом цей механізм Європейський Союз розробив ще у 2023 році.
І хоча його перше застосування у 2026-му неодмінно вплине на поставки з Киргизстану (а також, можливо, стане пересторогою для інших країн), він навряд буде фатальним для Росії. Адже за понад чотири роки повномасштабної війни агресор проклав тисячі маршрутів для обходу санкцій через десятки країн.
Саме тому західні товари подвійного призначення можна побачити не лише у митних даних, а й у московських виставкових павільйонах.
На виставці "Металообробка-2025" було ідентифіковано підсанкційну продукцію щонайменше 30 брендів із країн ЄС і G7. Зокрема, від компаній, що публічно заявили про вихід з російського ринку.
Ба більше, в офіційному каталозі "Металообробки-2026", яка відбулася 12–15 травня в Москві, знову заявлені товари десятків іноземних брендів.
Чи означає це, що санкції не працюють?
Швидше, що Росія вміє дуже добре обходити обмеження.
Водночас роль європейських виробників у цьому часто залишається в тіні обговорень механізмів контролю.
А дискусія щодо ставлення до перепродажу їхніх товарів подвійного призначення РФ була б не зайвою. Як і відповідь на запитання: чи вживають європейські виробники достатніх заходів, аби унеможливити такі поставки?
Заперечити очевидне
Наявність підсанкційного обладнання Mahr та Spinner на "Металообробці-2025" у Москві, а також сотні поставок у митних реєстрах німецькі виробники назвали "дезінформацією". Попри аудіовізуальні матеріали, декларації, точні суми та ідентифікаційні коди посередників.
"Ані сама компанія, ані треті сторони не постачають продукцію до Росії", – зазначили в Spinner.
Італійська FPT INDUSTRIE, чиї товари також були представлені в Москві, навіть змусила журналістів Llinkiesta коригувати опублікований матеріал, погрожуючи юридичними наслідками.
Тотальне заперечення – один із найпопулярніших у таких випадках сценаріїв комунікацій.
Адже ніхто не може поїхати на російський військовий завод, аби фізично верифікувати обладнання. А Москва точно не буде передавати ЄС чи журналістам офіційні митні записи, які компрометуватимуть її постачальників.
Є й інші сценарії комунікації.
Попри офіційний вихід Michelin з ринку агресора у березні 2022-го, розслідувачі неодноразово фіксували поставки їхніх авіаційних шин до Росії. Серед найбільших імпортерів – компанія "Меларіс", що називає себе офіційним дистрибʼютором Michelin у Росії та країнах СНД, а також є постачальником російського військово-промислового комплексу.
Наприкінці 2025 року черговий матеріал про такі поставки вийшов у Guardian – з посиланням на розслідування ESCU.
У Michelin одночасно і заперечували дані розслідувачів, і… посилалися на них як на доказ ефективності власної системи контролю.
"Адаптація нашої програми дотримання вимог до ризику нецільового використання значно зменшила випадки обходу санкцій, про що свідчать ваші останні дані", – наголосив речник Michelin у коментарі для видання. Мовляв, опубліковані цифри підтверджують зменшення обсягів продукції, яка потрапляє до Росії.
"Однак ми залишаємося пильними щодо якості даних, наведених у таких звітах, оскільки немає гарантії, що згадані шини справді є продукцією Michelin Group", – додав він.
У комунікаціях на кшталт цієї виробники ніби і не заперечують проблему повністю, але розмивають її у заплутаних формулюваннях, перекладанні відповідальності та запевненнях у якості внутрішніх систем контролю.
Водночас "зменшення", про яке кажуть у Michelin –
це поставлені в Росію 2687 шин вартістю понад 7 млн доларів.
І це лише з жовтня 2024-го по березень 2025 року.
Можна припустити, що бренди більше зосереджені не на самих фактах поставок їхніх товарів до РФ, а на комунікації задля уникнення кризи в інформаційному просторі.
Співпраця з розслідувачами замість глухого захисту – рідкість.
Утім, такі приклади є і можуть свідчити про реальне, а не формальне бажання унеможливити підсанкційні продажі.
Найбільший у світі виробник оксиду сурми, бельгійська Campine NV ознайомилася зі звітом ESCU у серпні 2025 року, провела внутрішній аудит та виявила контакти з російськими посередниками. Компанія також пообіцяла вдосконалити свої системи контролю.
Та навіть така конструктивна реакція аж ніяк не скасовує факту поставок, які посилили здатність Росії виготовляти нову зброю.
Чи можливий ефективний контроль?
У 2023 році аналітики ESCU виявили потенційне порушення санкцій щодо РФ американською Haas Automation. Вже у 2025-му компанія отримала штраф на 2,5 млн доларів.
Це стало можливим, бо разом із впровадженими переважно за попередньої адміністрації санкціями у США також є інструменти для відстеження їх дотримання – Управління контролю за іноземними активами (підрозділ OFAC Міністерства фінансів США) та Бюро промисловості та безпеки (BIS).
Знаючи про невідворотність покарання та багатомільйонні штрафи, американські компанії ретельно вивчають своїх покупців. А у російському військовому обладнанні стає менше американських деталей.
Чому контроль у ЄС не працює так ефективно, як у США?
Причина – в самій архітектурі Євросоюзу: це 27 окремих країн, кожна з яких наразі самостійно відповідає за дотримання санкцій у себе. На жаль, не кожна може реалізувати контроль ефективно через брак ресурсів або ж і політичної волі. Цим, звісно, користується Росія.
Ще одна складність – ухвалення спільних рішень.
Кожна з 27 країн має власні економічні та політичні інтереси, часом прагне індивідуальних виключень, перехідних періодів тощо. Особливо добре ми знаємо цей "феномен" на прикладі Угорщини часів Віктора Орбана.
Та попри розбіжності в деталях, європейці лишаються єдиними в головному – підтримці українців та протидії агресору. І якщо раніше локомотивом економічного тиску були Сполучені Штати, то сьогодні нові критично необхідні обмеження запроваджує саме Європа. Зокрема, у 20-му санкційному пакеті.
ЄС став швидшим, ефективнішим та свідомішим щодо загрози з боку РФ.
Утім, у перегонах із санкційними обмеженнями ворог досі спритніший: перебудовує ланцюжки постачання, заохочує незаконні поставки, користується недосконалістю систем контролю.
Цим же користується і недобросовісний бізнес.
Чи то заради заробітку, чи то через небажання обтяжувати свої бюджети "надмірним" контролем – який міг би якщо не унеможливити, то хоча б мінімізувати поставки для російських військових підприємств.
У будь-якому разі ефективний контроль за дотриманням санкцій – наступний етап для вдосконалення санкційної політики ЄС.
І результат залежить тут як від урядовців, так і від громадянського суспільства, яке має голос та реальний вплив.
Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів
Сашко Адамлюк, директор з комунікацій Ради економічної безпеки України (ESCU)