Ось вже другий рік поспіль липень стає періодом протестної активності в столиці Вірменії. Рік тому увага ЗМІ була прикута до масової демонстрації Electric Yerevan.

Рік потому вранці 17 липня новинні стрічки поповнилися заголовками про початок антиурядового збройного бунту, після того, як озброєна група увірвалася до розташування полку патрульно-постової служби поліції Вірменії і взяла в заручники сім правоохоронців.

Під час нападу було вбито заступника командира полку полковник Артура Ванояна, кілька офіцерів отримали вогнепальні поранення. Серед заручників опинився заступник начальника поліції Єревана Валерій Осепян.

Незабаром нападники поширили в соцмережах відеозвернення, де назвали себе членами руху "Установчий парламент". Вони вимагали відставки президента Вірменії Сержа Саргсяна, звільнення з в'язниці опозиціонера Жирайра Сефіляна, а також закликали громадян виходити на вулиці.

Дуже важливо, що протест не набув громадської підтримки, що дозволяє владі діяти впевнено.

Влада Вірменії назвали те, що відбувається, терористичним актом. До території полку патрульно-постової служби в столичному районі Еребуні були стягнуті сили спеціального призначення, а від загарбників вимагають скласти зброю. З'явилася інформація, що у Вірменії почалися арешти прихильників несистемної опозиції.

Причини такої радикальної антиурядової акції пояснюються подіями двомісячної давнини.

20 травня Слідчий комітет Вірменії повідомив, що під час розслідування ДТП на одному з шосе в Єревані співробітники поліції виявили в автомобілі одного з учасників інциденту два автомати АК-74 зі 120 патронами. За цим фактом було порушено кримінальну справу про незаконне зберігання зброї. В результаті слідчих дій було встановлено особу водія і пасажира.

У Слідчому комітеті стверджували, що затримані були пов'язані з одним з лідерів опозиції Жирайром Сефіляном, який створював озброєні угруповання з метою захоплення будівель та засобів комунікації. Сам Сефілян був затриманий 20 червня.

Представники опозиційної коаліції "Нова Вірменія", куди входить Жирайр Сефілян, звинуватили владу у спробі сфабрикувати справу проти одного з лідерів опозиції, який відкрито виступає проти здачі Азербайджану територій, прилеглих до Нагірного Карабаху.

Йдеться про так званий пояс безпеки навколо невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки.

Ветерани і опозиціонери

Ім'я Жирайра Сефіляна мало про що скаже навіть тим читачам, хто стежить за подіями у Вірменії в контексті подій навколо нагірно-карабаського конфлікту або минулорічних протестів проти підвищення тарифів на електроенергію.

Однак на батьківщині він досить давно відомий, насамперед як борець з владою і учасник війни в Нагірному Карабасі.

Жирайр Сефілян народився в 1967 році в Бейруті (у столиці Лівану проживає одна з найбільших вірменських громад на Близькому Сході). У 1980-х під час громадянської війни в Лівані він брав участь у самообороні вірменської громади.

Жирайр Сефілян

На початку 1990-х Сефілян переїжджає до Вірменії і бере участь в нагірно-карабаському конфлікті як командир одного з бойових загонів. В той період серед учасників бойових дій було багато добровольців з числа етнічних вірмен з різних країн. Загін Сефіляна діяв до кінця війни, а сам командир був нагороджений орденом "Бойовий хрест I ступеня".

У 1990-х ветерани карабаського конфлікту відігравали важливу роль у вірменській політиці.

Перший міністр оборони Вірменії Вазген Саргсян командував добровольчим загоном народного ополчення "Еркрапа". З його ім'ям пов'язують ініціативу залучення на вищі керівні посади вихідців із Карабаху – колишнього і нинішнього президентів Вірменії Роберта Кочаряна і Сержа Саргсяна.

Як відомо, президентству Роберта Кочаряна передувала його робота на посаді голови уряду, а Серж Саргсян керував силовими структурами Вірменії. Вазген Саргсян згодом став прем'єр-міністром, коли очолюваний ним блок "Єдність" отримав більшість голосів на парламентських виборах в 1998 році.

Саме в цей період відбувається перше в історії Вірменії силове захоплення органу державної влади.

29 жовтня 1999 року озброєна група увірвалася до залу засідань національних зборів Республіки Вірменія під час виступу глави уряду перед депутатами. Було відкрито вогонь на ураження, внаслідок чого вбито на місці Вазгена Саргсяна, спікера парламенту і співголову блоку "Єдність" Карена Демірчяна, а також двох віце-спікерів і міністра оборони країни.

Не висунувши жодних вимог, нападники в той самий день без опору здалися поліції.

Різні версії про причетність до розстрілу в парламенті президента Роберта Кочаряна лунають від опозиціонерів і донині. Замовники злочину так і не були встановлені.

Проте немає сумнівів у тому, що Роберт Кочарян на той момент зміцнив свої позиції у виконавчій владі, а ветерани добровольчих загонів припинили відігравати роль у політичному житті Вірменії.

Після війни Жирайр Сефілян обіймав посади в Армії оборони Нагірного Карабаху. У 2000 році він починає займатися політичною діяльністю у Вірменії і очолює громадський рух "Об'єднання вірменських добровольців".

При цьому Сефілян відкрито декларує жорстку опозицію до правлячого режиму. У грудні 2006 року його вперше заарештовують за звинуваченням у закликах до насильницької зміни влади і незаконного зберігання зброї.

Відсидівши півтора роки, він знову заявляє про намір продовжувати боротьбу з владою.

У 2015 році Жирайр Сефілян входить до політради опозиційної коаліції "Нова Вірменія". Туди ж входить і його соратник Гарегін Чуказян, який очолює рух "Установчий парламент", а також кандидат у президенти на виборах 2013 року, лідер партії "Спадщина" і колишній міністр закордонних справ Раффі Ованнісян.

Своїм завданням коаліція проголосила перешкоджання проведенню загальнонаціонального референдуму про перехід Вірменії до парламентської республіки. У квітні 2015 року Жирайр Сефілян знову був заарештований за підозрою в підготовці масових заворушень, однак вже за місяць відпущений.

За підсумками референдуму, що відбувся 6 грудня 2015 року, 63% виборців проголосували за зміну основного закону країни.

"Нова Вірменія" звинуватила президента Сержа Саргсяна у спробі узурпації влади і закликала громадян до протестів. Однак коаліції так і не вдалося вивести на вулиці велику кількість прихильників.

11 і 18 грудня були спроби провести марші в Єревані, але до кінця 2015 року протести пішли на спад.

Карабаський фактор

Останнє загострення ситуації навколо Нагірного Карабаху в квітні 2016 року, коли Азербайджан та Вірменія були за два кроки до початку повномасштабної війни, ще більше посилило антиурядову риторику з боку несистемної опозиції в Єревані.

Опозиціонери звинуватили Сержа Саргсяна у провалі зовнішньої політики і поразницькій позиції, що шкодить національній безпеці Вірменії.

Лідер "Установчого парламенту" Гарегін Чуказян в травні звернувся до співвітчизників із закликом взяти зброю і відвоювати в Азербайджану втрачені внаслідок квітневих боїв позиції.

Не є таємницею, що одним із пунктів переговорів щодо врегулювання карабаського конфлікту є повернення під юрисдикцію Азербайджану семи районів, що перебувають під контролем карабаської сторони як пояс безпеки.

Як і більшість ветеранів карабаської війни, Жирайр Сефілян відомий своєю непримиренною позицією в питанні поступок Азербайджану, про що він одним із перших почав публічно заявляти після квітневого протистояння.

Про можливі зміни у процесі врегулювання карабаської проблеми все частіше кажуть на тлі помітної активізації Мінської групи ОБСЄ, а також спроб Росії перевести процес у формат переговорів між Вірменією і Азербайджаном під патронатом Москви.

Інформація про поточні процесах подається через офіційні канали у вкрай обмежених обсягах.

Може бути, що керівництво Вірменії готує громадськість до непопулярних рішень, які лише піділлють олії у вогонь протестних настроїв.

Варто розуміти, що якщо зовнішні прихильники врегулювання дійдуть до згоди, а Росія вирішить показати себе як миротворця, в Єревана буде мало шансів відмовитися від запропонованого мирного плану. Навіть якщо його не сприймає значна частина вірменського суспільства.

Це і пояснює страх влади перед будь-якими протестами, настільки сильний, що силові структури вже почали зачистку політичного простору навіть від представників маргінальної опозиції.

У свою чергу Жирайр Сефілян користується популярністю у населення як учасник бойових дій і є авторитетом серед ветеранів. Звинувачення у зраді національних інтересів у Карабасі, які лунали від героя війни, вже точно не додавали симпатій президенту країни Сержу Саргсяну.

Та не варто забувати, що за останні роки Жирайру Сефіляну і його політичній силі так і не вдалося мобілізувати достатню кількість прихильників для будь-яких рішучих змін. Однак його арешт і подальше переслідування діячів опозиції могли стати тригером для найрадикальніших прихильників Сефіляна, які вирішили взяти в руки зброю і штурмувати поліцейський полк.

Яким би чином не вирішилася ця криза, обидві сторони вже опинилися в програшній ситуації.

Вбивство поліцейського і захоплення заручників точно не додадуть популярності опозиціонерам. Вірмени зараз сприймають будь-яку спробу розхитати ситуацію всередині країни як гру на руку ворогові. В даному випадку – Азербайджану.

Влада Вірменії, як і в ситуації з торішніми протестами, знову підтвердила нездатність і небажання вести конструктивний внутрішньополітичний діалог. Тільки цього разу все завершилося не природним згасанням протестних настроїв, а автоматними чергами в бік поліції. 

Автор: Карен Мадоян,

медіаексперт, політолог