Остання сенсація з Варшави — експертиза польського Інституту національної пам'яті (ІНП) довела, що лідер легендарної "Солідарності" Лех Валенса у 1970-ті роки співпрацював із комуністичною службою безпеки. Так польська опозиція втратила ще одну ключову фігуру, довкола якої гуртувалася проти правлячої партії "Право і справедливість" (ПіС).

Як наслідок — попри незадоволення партією влади, скандали довкола опозиції відбивають у поляків бажання виходити на вулиці.

Попри те, що чимало кроків уряду Беати Шидло не до кінця відповідає букві закону, а політики ПіС протягом року при владі встигли образити жінок, мігрантів, геїв, вегетаріанців, велосипедистів, громадських діячів, підприємців та суддів, поляки і сьогодні віддали б цій партії право керувати країною. І щедра соцполітика — це лише одна з причин.

Головна ж — компрометація та розгубленість польської опозиції.

Через низку скандалів протягом останніх місяців у польському так званому ліберальному таборі не залишилося жодної авторитетної фігури, яка б мала харизму та моральний авторитет, щоби вивести людей на протести.

Вічний другий

Теоретично протести проти ПіС міг би очолити лідер найбільшої опозиційної партії "Громадянська платформа" Ґжеґож Схетина. Схетина завжди вважався майстром політичних інтриг, він скрізь мав своїх людей. Щоправда, мусив задовільнитися роллю другого плану, допоки "Платформою" керував Дональд Туск.

Та після від’їзду Туска до Брюсселя та програшу партії на виборах Схетина вигриз екс-прем’єрку Еву Копач та її прибічників з ключових посад.

Але нарешті ставши номером один... Схетина спочиває на лаврах. Він мляво виступає на акціях протесту, озвучує у ЗМІ рутинні тези про те, як ПіС псує демократію. І нічого поза цим.

Складається враження, що "Платформа" під керівництвом нового ватажка досі не зрозуміла, чому програла вибори. Представники партії повторюють тези про те, як добре жилося полякам раніше — і жодної рефлексії щодо причин суспільного невдоволення, яке штовхає вверх рейтинги правих. Схетина жодного разу не вийшов до електорату з ідеєю, яка була б не просто відповіддю на кроки ПіС, а вказувала новий напрямок розвитку країни. 

Як подейкують у Варшаві, не так давно Ґжеґож Схетина мав зустріч із представниками європейського дипкорпусу.

Майже годинна промова вразила дипломатів монотонністю та браком змісту.

Не в змозі зацікавити електорат чи європейських партнерів, Схетина далі практикується у тому, що вміє найкраще — політичних інтригах. Тепер об'єктом його гри став лідер партії "Новочесна" ("Сучасна") Ришард Петру.

Метросексуальне розчарування

"Новочесна" на виборах не дотягла навіть до 8% голосів, проте стала зіркою виборчої кампанії.

40-річний екс-банкір Ришард Петру, член вже легендарної команди реформаторів Лєшека Бальцеровича, здавався ковтком свіжого повітря після старосвітських політиків "Громадянської платформи". Тим більше, що "Новочесна", на відміну від "Платформи", яка обіцяла і нашим, і вашим, зосередилася на інтересах заможного середнього класу та великого бізнесу.

Велика кількість жінок у списках, усмішка й краватки Петру та повторення "сучасниками" слів "свобода, рівність, гроші" створили партії добрий піар.

Перші проблеми у "Новочесної" з'явилися, коли виявилося, що юристам та економістам бракує базової гуманітарної освіти — Петру плутався у датах фундаментальних подій з історії Польщі. Ще гіршим за брак знання виявився брак емпатії — поляки втомилися від політики "затягування пасків", а неоліберальні гасла Петру про те, що кожен сам коваль свого щастя, у більшості викликають роздратування.

Потужним ударом по іміджу "Новочесної" стало те, що партія не змогла подати до ЦВК правильний звіт з виборчої кампанії і через це втратила державну дотацію.

Люди, які переконували виборців, що їх відрізняє від конкурентів унікальний досвід управління економікою, були висміяні як нездатні переказати гроші з рахунку на рахунок.

Остаточно Петру поховала "португальська афера" — наприкінці грудня минулого року, коли "Новочесна" та "Платформа" блокували трибуну Сейму в протесті проти бажання ПіС обмежити доступ журналістів до парламенту та проти голосування за держбюджет поза сесійною залою, лідер опозиції відлетів до Португалії на канікули разом із фракційною колежанкою Йоанною Шмідт.

Ришард Петру та Йоанна Шмідт

Оминаючи моральний бік справи, Петру дискредитував себе як відповідальний політик. Показав, що влади і перемоги над ПіС йому, звісно, хочеться, але лише після належного відпочинку. 

Революціонер за гонорари

Коли політики розчаровують, на допомогу приходить громадянське суспільство.

Тільки-но ПіС у грудні 2015 року протягнув через Сейм новий закон про Конституційний трибунал (спробувавши взяти під контроль єдину інституцію, яка теоретично могла б зупинити партію влади), інформатик та блогер Матеуш Кійовський створив на Facebook групу "Комітет захисту демократії" (КОД).

Назва сторінки апелювала до історії Комітету захисту робітників — організації, яка ще перед "Солідарністю" захищала демократичну опозицію від комуністів.

Ініціатива Кійовського швидко стала популярною — на даний момент сторінку КОД вподобали понад 250 тисяч користувачів. Протягом минулого року КОД організував кільканадцять великих демонстрацій у Варшаві, ще більше — в регіонах. На заклик Кійовського поляки протестували проти цензури у публічних ЗМІ, атак на неурядові організації, нового антитерористичного закону.

Лідер КОД став зіркою телебачення, в якийсь момент залишивши далеко позаду Схетину та Петру.

Здавалося, у нього є енергія та харизма, яких бракує депутатам, плюс багатьом імпонувало бажання Кійовського формально не приєднуватися до жодної політичної сили.

Перший удар по Кійовському був завданий ще рік тому — виявилося, що людина, яка закликає шанувати закон, має багатотисячні борги у сплаті аліментів на трьох дітей від першого шлюбу.

Сам Матеуш пояснював, що втратив роботу, якийсь час не мав коштів на утримання, але неприємний осад і прізвисько "аліментщика" залишилося. До речі, як стверджує тижневик Wprost, борги Кійовського досі не урегульовані й тільки зростають.

Матеуш Кійовський

Довіру до Кійовського остаточно підірвала інша історія — у грудні газета Rzeczpospolita отримала інформацію, що протягом року Кійовський від імені КОД заплатив своїй приватній фірмі 90 тисяч злотих (близько 20 тисяч євро) за IT-послуги.

Хоча раніше він публічно стверджував, що не бере від Комітету грошей. Правління КОД у січні звернулося до Кійовського з проханням піти у відставку з посади керівника організації.

З точки зору спільного блага опозиції так було б правильно. Але Кійовський не поступився, виставив свою кандидатуру на виборах і був обраний головою правління КОД у регіоні Мазовше.

Валенса — зрадник чи герой?

Брак моральних авторитетів серед політиків сучасності змусив ліберально налаштованих поляків шукати героїв у минулому.

Ситуативно іконою опозиції став екс-президент Лех Валенса. Але як показують події останніх днів, ця ставка також виявилася програшною.

У лютому минулого року польський Інститут національної пам’яті оголосив, що дістався до таємного архіву Чеслава Кіщака, міністра внутрішніх справ комуністичної Польщі у 1980-ті. "Шафу Кіщака" слідчі вилучили у вдови покійного. Серед маси секретних паперів була тека таємного співпрацівника місцевого КДБ з псевдонімом "Болек".

У Польщі й раніше говорилося, що саме під псевдонімом "Болек" зі службами у 1970-ті співпрацював лідер легендарної "Солідарності", лауреат Нобелівської премії миру та екс-президент Польщі Лех Валенса. Суд двічі — у 2000 та 2011 — визнав, що звинувачення проти Валенси безпідставні.

Однак "шафа Кіщака" дала справі новий подих.

ПіС та його прибічники, скептично-негативно налаштовані до польської трансформації, миттєво оголосили Валенсу зрадником, запропонували викинути його ім’я з історії "Солідарності", оголосивши єдиною лідеркою руху загиблу під Смоленськом Анну Валентинович. Депутат ПіС Анджей Яворський навіть написав петицію, аби у ґданського аеропорту забрали ім’я Валенси.

Польська ліберальна опозиція у свою чергу почала Валенсу виправдовувати, не менш завзято, ніж ПіС поливав його брудом.

Декілька демонстрацій КОД пройшло під гаслами захисту доброго імені екс-президента. Опонентів швидко вписали до фальсифікаторів та провокаторів.

Обережні голоси, що, може, Валенса принаймні певний період був змушений співпрацювати з держбезпекою, але це не перекреслює його ролі як провідника свободи у Центрально-Східній Європі, опинилися на маргінесі.

Мітинг на підтримку Валенси

Цього тижня графологічна експертиза польського ІНП підтвердила, що на паперах у теці агента "Болека" стоїть підпис Валенси.

Речник екс-президента вже замовив повторний аналіз, проте очевидно — Валенса ніколи не визнає провини і буде вперто захищати свій міф. Разом з ним це робитиме опозиція — не стільки з любові до Валенси, скільки з нелюбові до ПіС.

Знову — не виступ заради чогось, а проти Качинського та його партії.

Ліберали-аутсайдери

Як показують соцопитування, проведені у грудні-січні, якби вибори до парламенту відбулися найближчим часом, ПіС би їх виграв зі значним відривом — різні служби дають партії Ярослава Качинського 35-38% підтримки виборців.

"Громадянська платформа" та "Новочесна" періодично міняються позицією лідера, однак їх сумарний результат не перевищує 30%.

Такий рейтинг ПіС і досі є показником високої підтримки політики партії у суспільстві, хоча зазвичай переможні відсотки починають танути вже через кілька місяців після виборів.

Хоча польські ліберали полюбляють себе заспокоювати, що всьому виною програма допомоги для родин з дітьми "500+" та зниження пенсійного віку, насправді, окрім ПіС, у Польщі зараз немає нікого, хто пропонував би систематичний план змін у країні. Опозиція нарікає на Качинського і Шидло, що вони змусили поляків обирати між матеріальним добробутом і свободою слова, але насправді теперішні ліберали живуть тією ж дилемою.

Популістські настрої тим часом підігрівають рейтинг правої антисистемної партії Кукіз’15, котра за деякими соцопитуваннями має навіть 12% підтримки. Водночас польські ліві — як старий Союз лівих демократів, так і нова партія "Разом" — тішаться лише 3-5% симпатії поляків. 

Звісно, для ліберальної ідеї в Європі зараз винятково несприятлива кон'юнктура. Міграційна криза, Brexit, адміністрація Трампа не сприяють боротьбі за ліберально-демократичні цінності. Проте головну відповідальність несуть конкретні національні політики, які вперто ігнорують виклики сучасності та вважають, що боротьба за владу — це лише цікава пригода, в якій їм і так дозволено більше, ніж простим смертним.

На хвилі перших протестів проти політики ПіС у Польщі говорилося, що ця партія не витримає всю каденцію, потім була розмова, що каденцію — так, але другий раз не переможе.

Якщо ситуація не зміниться, ПіС керуватиме Польщею ще не один парламентський цикл. 

До цієї думки варто звикати не тільки полякам, а й владі у Києві.

Питання польської сторони щодо української історичної політики не завершаться завтра. Швидше за все, вони тільки загострюватимуться. 

Автор: Олена Бабакова,

журналіст (Варшава),

для "Європейської правди"