Чотири роки після Євромайдану: як змінилося бачення ЄС українськими аналітиками

Віра Аксьонова, Діана Зубко, для Європейської правди _ Вівторок, 21 листопада 2017, 16:12
Версія для друку Коментарі

Для України у різні періоди незалежності Європейський Союз означав мрію, альтернативу, важіль впливу на східного сусіда, коротко- чи довготривалу перспективу членства.

Сьогодні країни ЄС сукупно є найбільшим торговельним партнером України, джерелом надходження природного газу, місцем навчання і проведення відпустки багатьох українців.

Зрештою, ЄС опосередковано обумовив початок Євромайдану: неготовність колишнього президента підписати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС у листопаді 2013 року зібрала на Майдані незалежності у Києві перших протестувальників.

А порушення "європейських цінностей" перетворило Євромайдан на Революцію гідності.

Тепер, за чотири роки від початку Євромайдану, ЄС знову з натхненника протесту – близького і зрозумілого символу – може здаватися чимось далеким. І хоча спрощення візового режиму перекинуло місточок для громадян України до країн ЄС, щоб "один раз побачити" замість "сто разів почути", фахово говорити про ЄС можуть ті, хто знаються на зовнішній політиці: представники та співробітники аналітичних центрів.

Зрештою, саме експерти й формують образ ЄС в українському суспільстві.

Чому аналітичні центри говорять про ЄС і як це впливає на політику?

Аналітичні центри є одним із типів високопрофесійних громадських об’єднань. Українські аналітичні центри почали виникати з 1990-х років і досі є доволі віддаленими від "пересічного громадянина".

Втім, їхні лідери та експерти часто є медійними особами, учасниками політичних обговорень на телебаченні, членами офіційних делегацій. Завдяки цьому і своєму статусу незалежних аналітичних центрів (переважно за підтримки різних міжнародних донорів), їх цитують ЗМІ та міжнародні організації. Втім, фінансовані приватними особами аналітичні центри також можуть формувати порядок денний політики, проштовхуючи приватні інтереси.

Також, через свою участь в ініціативах ЄС (наприклад, Форум громадянського суспільства країн "Східного партнерства") та прямі контакти у Брюсселі, аналітичні центри України стають суб’єктом міжнародної політики.

З більш ніж 60 аналітичних центрів, які діють сьогодні в Україні, в межах дослідження проаналізовано публікації шести: це Фонд "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва, Міжнародний центр перспективних досліджень, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Інститут світової політики (ІСП), Центр Разумкова та фонд "Стратегія ХХІ".

Вони представлені у рейтингу топ-200 аналітичних центрів Східної Європи (2015 Global Go To Think Tank Index Report), співпрацюють з ЄС, мають зв’язок із політичними елітами (часто через попередній досвід роботи), діють щонайменше три роки та є впізнаваними в українському громадянському суспільстві.

Темою, яка отримала найбільше уваги, стала Угода про асоціацію між Україною та ЄС. Поруч із нею - євроінтеграція України та відносини з країнами-членами ЄС. Натомість порівняно невисока увага до теми "Східного партнерства" відображає загальний тренд зменшення популярності регіональних проектів у межах політики сусідства ЄС.

В україномовних публікаціях загалом домінують політика й дипломатія, економіка, безпека та соціокультурні взаємини з ЄС, питання конфлікту та санкцій проти Росії, судова та антикорупційна реформи. Найбільшою несподіванкою стала низька увага аналітичних центрів до теми безпекової співпраці: в основному йшлося про Спільну зовнішню політику та політику безпеки ЄС та діяльність Консультативної місії ЄС в Україні.

Більшість публікацій англійською мовою зачіпає тему політико-дипломатичних й економічних аспектів співпраці, реформи правосуддя та антикорупційної реформи.

Яким ЄС постає перед аналітичними центрами України?

Загалом образ ЄС є позитивним. Багато публікацій прямо підтримують проєвропейський вибір України.

Вступ до ЄС визнається природнім шляхом, який має принести відчутні зміни: ефективне управління, економічне зростання, зниження рівня корупції. Якщо в досліджених текстах і є звинувачення щодо затяжного характеру змін, то йдеться здебільшого про українських політиків, а не про Брюссель.

Головні меседжі публікацій - можливості співпраці, а не економічні ризики, як до 2013 року. Виконання Угоди про асоціацію як шанс покінчити з економічними і політичними труднощами та вдосконалити чи не всі сфери життя в Україні.

Інший яскравий образ - образ донора, наприклад Європейський план Маршала для України з одного боку та ініціатива "більше за більше" (більше підтримки ЄС за більшу кількість виконаних Україною зобов’язань) з іншого боку.

Лише поодинокими є згадки ЄС як гаранта безпеки для України, хоча завжди - як союзника України та противагу Росії.

Окремі ролі визначено й для країн ЄС.

Зразками для наслідування вважають країни Центральної та Східної Європи (найбільшою мірою – Вишеградські країни: Польщу, Чеську Республіку, Словаччину та Угорщину, але також Румунію, Литву, Латвію та Естонію).

Варто зазначити, що в ЄС ці країни часто піддають критиці за повільні реформи або їхній зворотній хід: провал судової реформи Польщі, наступ на громадянські свободи в Угорщині, корупційні скандали Румунії відходять для українців на другий план на тлі відносних успіхів в економічних перетвореннях.

Що змінилося за чотири роки?

За чотири роки після саміту у Вільнюсі вже ніхто не ставить запитання про геополітичний вибір України. Натомість через поступове прийняття "євроінтеграційних законів" відбувається зближення України з ЄС. Віддзеркалюють це й аналітичні центри. Але чи достатньо критичною є їхня позиція?

Інші запитання, які потребують відповіді: чи є в Україні сформована спільнота незалежних аналітичних центрів й усталена традиція належної роботи з аналітичними продуктами? Наскільки відкрита/зайнята ніша для нових аналітичних центрів? Чи є потрібною будь-яка спільнота?

Офіс зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі намагається виконувати координаційну роль в умовах, коли увага до України після Євромайдану зросла. Ця роль не охоплює координацію всередині України і поширення кращих практик - її натомість все ще почасти беруть на себе міжнародні донори.

Таким чином, українським аналітичним центрам з часу Євромайдану вдалося збільшити підтримку серед міжнародних партнерів, але все ще слід розбудувати середовище всередині країни.

Можливість продавати власні продукти, надавати послуги, не будучи обвинуваченими у службі індивідуальним політичним інтересам, потребує не менш ретельно підготованих, аніж аналітичні публікації, законодавчих ініціатив. Цю дискусію мають починати не міжнародні партнери, а власне аналітичні центри в Україні.   

Автори: 

Віра Аксьонова, Університет Гіссена, Німеччина,

Діана Зубко, Програма розвитку ООН в Україні (думки та погляди, висловлені у цій статті, належать авторці та необов’язково відображають погляди Програми розвитку ООН в Україні)

powered by lun.ua






Павло Клімкін, міністр закордонних справ України

Старші брати лишилися в минулому: Павло Клімкін про вимоги щодо освітнього закону

Наш намір посилити в Україні позиції української мови викликав у сусідів спонтанний протест. Виходить, що Україні не дозволено те, що дозволено решті країн, виходить, що українці мали б і надалі залишатися комфортними для всіх.

Олена Омельченко, «Ілляшев та Партнери»

ЄС посилює торговельний захист: що треба врахувати Україні

ЄС пішов на масштабні зміни законодавства про боротьбу з демпінговим імпортом. При ухваленні рішення про запровадження захисних заходів буде враховуватися частка держави в економіці, незалежність фінсектора і навіть соціальні та екологічні стандарти.

Юрій Панченко, Європейська правда

"Добра зміна" з людським обличчям: що відомо про майбутнього прем'єра Польщі

Робота Моравецького в уряді вважається успішною, а опитування засвідчили, що його кандидатуру вважають оптимальною для посади прем’єра 12% поляків. З іншого боку, Моравецький явно виглядає чужим у керівній партії, а головне – є новачком у політиці.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter