Вибір Каталонії: чи наблизить перемога сепаратистів незалежність регіону

Надія Коваль, для Європейської правди _ П'ятниця, 22 грудня 2017, 11:37
Версія для друку Коментарі
фото La Tercera

Каталонські регіональні вибори мали остаточно поставити хрест на ідеї незалежності регіону. Принаймні, так планували в Мадриді.

Втім, судячи з попередніх результатів підрахунку голосів – а офіційні підсумки будуть опубліковані аж 5 січня, – вибори в Каталонії так і не змогли суттєво змінити політичну ситуацію в регіоні.

Три незалежницькі партії спромоглися утримати свою перевагу в парламенті, додатково легітимізувавши власну політичну програму.

Сама кампанія практично повністю обмежилася питанням "за" чи "проти" незалежності, а економічні та соціальні аргументи в дискусії про майбутнє регіону переважно використовувалися як допоміжні.

 

Шість із семи чільних партій, що брали участь у перегонах, поділилися на два умовних табори "незалежників" та "юніоністів" (чи то пак "конституціоналістів"). У кожній групі знайшлося місце для прихильників правих і лівих ідеологічних сил: в індепендантистів це були правоцентристи ("Разом за Каталонію" (JxCat) – здобули 21,6% голосів і 34 місця в парламенті), помірно ліві ("Каталонська республіканська лівиця" (ERC), 21,3% і 32 місця) та ліворадикали ("Кандидатура народної єдності" (CUP), 4,4% і 4 місця).

Конституціоналістів же представляли правоцентристи ("Громадяни" (Ciudadanos), 25,3% і 37 місць), соціалісти (13,9% і 16 місць) і консерватори (Народна партія Каталонії (PPC), 4,2% і 3 місця).

Сьома партія, "Каталонія спільно" (Catalunya en Comú–Podem), що намагалася об’єднати прихильників обох таборів навколо лівих ідей, розраховуючи на золоту карту під час формування коаліції, великого успіху не досягла (7,4% і 8 місць).

Обидва табори об’єднала запекла битва за явку, яка передбачувано проходила під діаметрально протилежними лозунгами.

Напередодні виборів відверто проурядова газета El Pais переконувала, що "якомога більше громадян повинні зараз вийти і проголосувати, і вони повинні пам’ятати, що коли справа доходить до відновлення нормальності і позбавлення Каталонії від сецеоністських жахіть, найкращим вибором є голосувати не за тих, хто спровокував хаос, а за тих, хто поважає конституційний і статутний порядок".

У свою чергу редакційна стаття пронезалежницького каталонського тижневика El Nacional мобілізувала виборця аргументами екзистенційного характеру: "Каталонія поставила на карту країну, яка будувалася десятиліттями, а в деяких місцевостях навіть століттями. На кону її освіта, охорона здоров’я, інфраструктура, експорт, культура, мова та ідентичність. На кону те, щоб ніколи більше не обрані каталонським народом представники не узурпували владу, на кону її інституції. На кону її гідність".

Спрацювали обидва меседжі, адже 82% явки виборців є рідкісним результатом не лише для місцевих, а й для загальнонаціональних виборів, і не тільки в Іспанії. Проте наслідки виявилися відмінними.

Нескладно підрахувати, що арифметично "незалежники" зберігають більшість у парламенті і мають теоретичну можливість сформувати новий коаліційний уряд (70 місць при 68 мінімально необхідних).

Цей результат є для них серйозним успіхом, адже після проголошення 27 жовтня "Каталонської республіки" для індепендантистів настала чорна смуга.

Іспанський уряд ввів в дію 155 статтю Конституції щодо призупинення автономії, звільнив регіональний уряд і видав ордери на арешти ключових діячів. Звільнений очільник автономії Карлес Пучдемон з чотирма міністрами втік до Бельгії, вісім міністрів і двоє громадських активістів потрапили за грати (частина вийшла під заставу, а от колишній віце-президент Оріол Жункерас залишається там і досі), а назагал 13 політикам були висунуті звинувачення у повстанні та підбурюванні до заколоту.

Як підсумувала передвиборчу ситуацію одна з лідерок пучдемонівської "Разом за Каталонію",

"Перший номер нашого списку в Брюсселі, другий – у в’язниці, третій в – Брюсселі, а четвертий ще тиждень тому перебував за гратами".

Паралельно з виборчою кампанією триває слідство, яке загрожує ключовим політикам роками і навіть десятками років ув’язнення. До того ж, буквально в день виборів був опублікований звіт Національної гвардії Іспанії, який охарактеризував традиційні щорічні масові мітинги 11 вересня як підготовку до повстання, згадавши в цьому контексті десятки каталонських діячів, включно з колишнім тренером футбольного клубу "Барселона" Жозепом Гвардіолою.

Відтак приблизне збереження позицій партій попередньої незалежницької коаліції підтвердило підтримку з боку виборців у визнаний та навіть організований центральним урядом спосіб та забезпечило їм підґрунтя щодо подальшої боротьби.

Однак воно не вирішило ключових дилем: як керувати регіоном чи принаймні вести діалог з центром з тюремних камер та екзилу, як вводити в дію незалежність в умовах спротиву не лише центрального уряду, а й міжнародної спільноти і як не пересваритися між собою, шукаючи вихід із ситуації, що склалася.

Так, успішне формування уряду передбачатиме нову домовленість між Пучдемоном і Жункерасом, шляхи яких на цих виборах розійшлися з тактичних міркувань. Жункерас вважав, що його позиція як в’язня достойніша і популярніша, ніж сумнівні лаври втікача, і у своїх повідомленнях з в’язниці пустив кілька шпильок на адресу союзника.

"Республіканська лівиця" і справді показала найвищий за останні роки результат і всього на кілька десятих відсотка відстала від "Разом за Каталонію". Втім, відповідно до правил підрахунку, в результаті отримає на два місця менше і матиме складнощі з претендуванням на посаду президента. Однак це здоланна проблема.

Складніше те, що коаліція все одно потребуватиме принаймні двох з чотирьох голосів ослабленої, однак непримиренної ліворадикальної CUP. Остання продовжує наполягати на проведенні легального референдуму за відокремлення та внесення змін до Конституції Іспанії як єдиного шляху вперед.

Збереження старої коаліції може означати утримання максимально радикальних позицій і подальше гостре протистояння з центральним урядом.

Пошук коаліційних варіантів поза радикалами в свою чергу вимагатиме відмовитися від ідеї незалежності, що може бути ризикованим з точки зору збереження лояльності прихильників партії. Тобто переговори щодо уряду обіцяють бути напруженими і варіант повторних – вже вкотре за останні роки – виборів не можна повністю виключати.

Позиція центрального уряду, як мінімум, не краща. Проголошення позачергових виборів дало прем’єру Маріано Рахою тактичну перевагу, дозволило перехопити ініціативу в незалежницького руху і завдати йому доволі болючих ударів від правоохоронної системи та на міжнародній арені, починаючи з ЄС.

Однак стратегічний розрахунок передбачав, що вибори розбудять так звану мовчазну більшість, яка ігнорувала нелегальний референдум 1 жовтня. Ця більшість, за задумом, мала зреагувати на аргументи небезпеки економічного занепаду, неможливості міжнародного визнання незалежності чи необхідності подолання внутрішніх розламів каталонського суспільства і проголосувати за "юніоністські" партії.

Ідеальним з точки зору Мадрида результатом було б створення проіспанського уряду як першого кроку до "нормалізації" і зняття незалежності з політичного порядку денного. Однак навіть мінімальна ознайомленість з ситуацією в регіоні дозволяє зрозуміти, що для такого результату не було ані найменших передумов, а видавання бажаного за дійсне ніколи не є підґрунтям успішної політики.

Висока явка на голосуванні 

Нагадаємо також, що Рахой керує урядом меншості і дуже залежний від підтримки в парламенті і від "Громадян", які посилилися за рахунок його електорату, і від соціалістів, які все голосніше критикують його підхід до каталонського питання.

Натомість серйозним успіхом стала консолідація юніоністських сил Каталонії.

Втім, вона відбулася не навколо Народної партії Рахоя, що здобула принизливих три місця і найменше симпатій виборців, а навколо "Громадян", яких у регіоні очолює харизматична Інес Аррімадас. "Громадяни", партія, яка з дня заснування позиціонує себе як альтернатива автономістським і незалежницьким рухам, отримали підтримку близько чверті усіх каталонських виборців, перемігши одразу в двох із чотирьох підрегіонів – Барселоні і Таррагоні.

На цьому позитиви закінчуються. Непримиренна проіспанська позиція "Громадян", які недвозначно підтримали призупинення автономії за 155 статтею Конституції, стала причиною доволі високого антирейтингу серед решти населення.

Це серйозно обмежує можливості коаліцій з ними партій, які, з одного боку, не підтримують незалежність, однак з іншого – виступають за необхідність поступок, переговорів і нових домовленостей щодо автономії, які могли б вдовольнити максимально широке число каталонців.

Таким "м’яким" крилом юніоністів традиційно виступають соціалісти, які в процесі передвиборчої боротьби багато говорили про можливі компроміси в сфері фінансів та мовної політики, публічно відмежовуючись від "Громадян". Навіть "Каталонія спільно", яка принципово не бажала визначатися з питання статусу Каталонії, заявила про неможливість будь-якої співпраці з "Громадянами".

Про формування юніоністського уряду за результатами виборів відтак говорити не доводиться.

Іспанський уряд вже сьогодні збереться для обговорення ситуації в автономії і визначення плану подальших дій. Чи погодиться він на новий уряд прихільників незалежності чи продовжить централізоване управління, не скасувавши дію статті 155?

Сподіватися, що противникам не вдасться подолати розкол, а відтак чекати на нові вибори за кілька місяців? Посилювати чи призупиняти кримінальне переслідування?

І головне, чи відкривати можливість для суттєвих переговорів з розширення автономії?

За тиждень в іспанському парламенті заплановано програмний виступ Рахоя з підсумками 2017 року і планами на 2018-й. Вочевидь, частину промови, присвячену каталонській проблемі, прем’єру доведеться переписати.

 

Автор: Надія Коваль,

завідувач Центру міжнародних досліджень
Дипломатичної академії України ім. Г. Удовенка,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

ЧИТАЙ ТАКОЖ






Cергій Власко, "mySafety Україна"

Захист персональних даних: чий досвід може стати в нагоді Україні

У питанні захисту персональних даних України спирається на міжнародний досвід. Але в державі поки немає достатньої законодавчої бази і системи, здатної ефективно працювати в сучасних умовах.

Тарас Качка, Міжнародний фонд "Відродження"

Наш вимір Brexit: навіщо ЄС ставить Україну за приклад для Британії

ЄС все частіше згадує Угоду про асоціацію з Україною як модель майбутньої співпраці з Британією. Це великий плюс для України, адже тим самим ЄС розглядає угоду не лише як зону вільної торгівлі, а як модель нашої інтеграції. Втім, саме це й не влаштовує Британію, яка хоче обмежитися ЗВТ.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter