"Європейська правда" вже розповідала про те, як наприкінці січня Грузія та Росія одночасно оголосили про свою перемогу у ЄСПЛ, у справі про відповідальність Москви за порушення прав людини під час російсько-грузинської війни.

Грузія тоді мала всі підстави святкувати, адже Суд у Страсбурзі задовольнив абсолютну більшість пунктів її заяви. Втім, радість Росії також не була безпідставною, адже вона виграла за найважливішим для себе пунктом – про події гарячої фази війни, з 8 по 12 серпня 2008 року. Причина у тому, що, на думку ЄСПЛ, під час бойових дій панує "хаос", а отже, жодна держава не може здійснювати ефективний контроль на території, охопленій гарячою війною.

Цей контроверсійний висновок Суду нагадує відому фрази Цицерона Inter arma silent leges, тобто "під час війни закони мовчать" (а отже, мовчить і Європейська конвенція з прав людини). 

Чому це рішення було так потрібне Росії? Бо воно дає Москві сподівання на значно більший успіх у важливішій для Кремля суперечці щодо подій на Донбасі, де гаряча фаза війни була набагато тривалішою. Зрештою, найвідоміший на Заході злочин Росії – збиття пасажирського Boeing рейсу MH17 – стався також під час такої гарячої фази.

Тож залишається питання: чи реальним є цей вплив?

Чи високі шанси на те, що Росія доведе у Страсбурзі свою "невинуватість" у рамках справи "Україна та Нідерланди проти РФ" і щодо збиття MH17, і щодо інших порушень прав людини на Сході України?

Спершу – добра новина.

Україна має всі підстави розраховувати на перемогу за більшістю пунктів.

На щастя, прецедент, створений грузинським рішенням, не закриває для Києва можливість довести відповідальність Росії. Ба більше, у грузинській справі Суд підказав шляхи до впевненого виграшу.

Однак за деякими епізодами Росія зможе уникнути відповідальності.

Далі про це детальніше.

Юридична зброя Росії

Останнім часом у міжнародних судових процесах Росія щоразу використовує схожу стратегію. Її основні зусилля зосереджені не на доведенні своєї невинуватості по суті, а на тому, щоби довести неприйнятність справи в цілому, за формальними ознаками.

До того ж часто докази порушень з боку РФ є неспростовними, тож російський Мін'юст та юристи, які з ним працюють, не можуть знайти ефективних контраргументів. Тому визнання юрисдикції того чи іншого суду відкриває пряму дорогу до програшу Росії. Так сталося у грузинській справі у ЄСПЛ – Грузія виграла майже за всіма пунктами, де Суд визнав справу прийнятною.

Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) встановлює відповідальність Росії за дотримання прав людини на своїй території. Втім, є два винятки, які розширюють відповідальність будь-якої держави-члена Ради Європи за межі її кордонів. Це відбувається у разі доведення "ефективного", тобто фактичного контролю РФ над частиною території іншої держави (effective control over territory), як сталося у "кримській скарзі" України проти Росії, або за наявності персонального юрисдикційного зв’язку держави з особою (state agent authority and control over individual). Останній виняток – новіший. За ним ЄСПЛ, наприклад, визнавав відповідальність британського уряду за дотримання Конвенції з боку британських солдатів під час військової інтервенції до Іраку.

Тому і стосовно українсько-нідерландської скарги у цьому суді головну увагу треба приділити доведенню юрисдикції ЄСПЛ.

А аналіз грузинського рішення дозволяє спрогнозувати висновок Суду про наявність чи відсутність юрисдикції у справі щодо порушень прав людини внаслідок агресії РФ на Донбасі.

Розпочнемо з найпроблемнішого.

Право на життя під час війни

Грузія заявляла, що під час бойових дій 8-12 серпня 2008 року втратила 170 військових, 14 поліцейських та 228 мирних жителів, що доводить порушення права на життя (стаття 2 ЄКПЛ) з боку армії РФ та підконтрольних їй військових Південної Осетії. Бойові дії тоді відбувалися на грузинській території, але уряд Грузії доводив, що Росія після введення військ несе відповідальність за порушення прав людини на території, на яку вона напала.

Проте ЄСПЛ відмовився оцінювати правомірність застосування військової сили під час активної фази конфлікту, пояснивши, що у "хаосі" війни жодна сила не контролює територію, на якій тривають бойові дії.

Аргументи Суду вже отримали критичні оцінки – але рішення ЄСПЛ є остаточним, навіть якщо воно не подобається. Тож для нас важливіші його наслідки. У тому числі для суперечки України з РФ.

На жаль, вплив грузинського рішення на нас є негативним.

Швидше за все, Суд знову не визнає свою юрисдикцію щодо загибелі військових та мирних жителів під час активних бойових дій.

Але є відмінність, яку Україні варто використати. Виокремити активні фази конфлікту у справі щодо Сходу України буде набагато складніше, ніж у грузинській справі. Якщо в Грузії активна стадія війна тривала чотири дні, була швидкою та охоплювала значну частину території країни, то на Сході Україні бойові дії затягнулися, але межували з відносним затишшям і були більш локалізованими.

Тож Києву варто спрямувати зусилля на те, щоби визначити межі "активної фази конфлікту" та довести Суду коректність своєї оцінки. Це, зокрема, дозволить врятувати частину справи, що стосується збиття MH-17. І це видається цілком досяжною метою.

Швидше за все, Суд не наважиться списати збиття MH-17 на "хаос активних бойових дій", а натомість встановить свою юрисдикцію за моделлю "effective control over territory", тобто дійде висновку, що Росія контролювала територію, з якої був збитий літак, а отже, є відповідальною за порушення права пасажирів на життя.

Втім, багато буде залежати від складу Суду. На момент винесення рішення у справі щодо Сходу України ЄСПЛ має суттєво оновитися через закінчення терміну повноважень багатьох суддів.

Між тим на цьому вимоги України не закінчуються. І позитивні новини – також.

Лазівка у праві на свободу

Попри радісні заяви Мін'юсту РФ про те, що вони довели невідповідальність свого уряду за події під час активної фази бойових у Грузії, навіть ця перемога Росії є неповною.

Інша частина рішення ЄСПЛ свідчить, що гаряча стадія війни не звільняє від відповідальності, якщо є докази того, що дії відбувалися під незаперечним контролем держави-агресора.

Грузія, серед іншого, поскаржилася до Страсбурга на утримання військовими Південної Осетії 160 мирних жителів (переважно жінок та людей похилого віку) у підвалі в Цхінвалі з 10 до 27 серпня. Тобто їх незаконно ув’язнили ще під час активної фази війни.

І тут Суд завуальовано визнав свою юрисдикцію та назвав РФ відповідальною за події навіть у "спірний" період гарячої війни.

ЄСПЛ виніс рішення проти Росії щодо утримання військовими мирних жителів у підвалах, не виокремивши з нього період активної фази конфлікту – з 10 по 12 серпня.

Ця деталь є надзвичайно важливою. Вона руйнує тезу про те, що ЄСПЛ у принципі не готовий розглядати питання про порушення Конвенції під час активних бойових дій.

До слова, Україна у своїй скарзі до ЄСПЛ висунула аналогічні звинувачення про відповідальність РФ за порушення права на свободу та особисту недоторканість, ґрунтуючись, зокрема, на визнанні одного з ватажків сепаратистів, що вони утримують близько 600 осіб. Тож у цій частині грузинське рішення підтвердило перспективу прийнятності заяви України.

Усі шанси на перемогу

За іншими епізодами, де простежується зв’язок між українською та грузинською скаргами до ЄСПЛ, перспективи доведення Україною прийнятності своєї скарги ще кращі.

Зокрема, Суд визнав свою юрисдикцію за скаргою Грузії на те, що протягом серпня 2008 року російські військові та військові Південної Осетії катували 30 грузинських військовополонених. Україна також заявляє про порушення ЄКПЛ у частині катувань мирних жителів та українських військових. Включно із випадками сексуального насильства.

Також Грузія довела відповідальність РФ за порушення права власності після завершення активних бойових дій, коли російські військові та військові Південної Осетії вбивали людей, але також руйнували домівки та чинили інші незаконні дії щодо власності грузинських громадян у буферній зоні та у Південній Осетії. ЄСПЛ визнав юрисдикцію щодо порушення і права на життя, і права на власність.

Тому аналогічна заява України щодо відповідальності РФ за умисне руйнування бойовиками будівель та транспортних засобів, а також щодо захоплення комерційною нерухомості, очевидно, буде визнана Судом прийнятною.

Втім, варто наголосити: йдеться саме про "небойовий" період.

Довести відповідальність Росії за власність, зруйновану під час активних бойових дій, буде значно складніше, і ЄСПЛ цілком може відмовитися розглядати такі скарги, у тому числі подані від пересічних мешканців Донбасу.

У такому разі притягати Росію до відповідальності за такі порушення, здійснені під час активних бойових дій, доведеться за допомогою інших правових інструментів.

А от щодо порушення Росією права на освіту шанси України на перемогу є навіть кращими, ніж у Грузії.

Так, Грузія заявляла, що російські військові та сепаратисти зруйнували школи та бібліотеки. Суд визнав свою юрисдикцію і щодо цієї вимоги, однак не визнав достеменно доведеним те, що йшлося саме про дії задля порушення права на освіту. Натомість Україна заявляє не лише про руйнування освітніх будівель, а й про заборону української мови у школах на окупованій території, що значно посилює обґрунтованість претензій. А у світлі грузинської справи Суд має визнати цю вимогу України прийнятною.

Крім цього, Україна вимагає встановити відповідальність Росії за дії у ОРДЛО, що порушують заборону рабства та примусової праці, свободу думки, совісті і релігії, свободу вираження поглядів, свободу зібрань та об'єднання, право на вільні вибори тощо.

Висновки ЄСПЛ у грузинській справі свідчать про ймовірну прийнятність усіх цих складових української скарги.

Замість висновку

Якщо ти бачиш "пастку" перед очима, уникнути її набагато легше.

Тому після рішення ЄСПЛ стосовно Грузії Україна може суттєво підсилити свою позицію.

Побачивши небезпечний висновок Суду про відсутність юрисдикції щодо подій під час активних бойових дій, Україна може скоригувати свою позицію і використати лазівки, які дозволять притягнути Росію до відповідальності навіть у тих питаннях, де Грузії не вдалося досягти успіху.

До того ж за більшості епізодів нашої скарги довести у ЄСПЛ відповідальність держави-агресора цілком можливо.

Автор: Ілля Черногоренко,

засновник Українського центру ефективності правосуддя,
для "Європейської правди"