Шлях до членства в ЄС. Як українці за кордоном можуть визначити майбутнє держави

Середа, 9 березня 2022, 16:35 — , Європейська правда
Isopix/East News
Мітинг на підтримку України у Брюсселі, 2 березня 2022 року

Найближчі тижні та місяці мають бути вирішальними для долі та майбутнього України, визначивши їхній розвиток на багато поколінь уперед.

І йдеться не тільки про збройний опір агресорові. Так, перемога у війні та звільнення окупованих територій є завданням саме зараз. Це обов’язково відбудеться – у силі наших ЗСУ, які вже мають підтримку партнерів з Альянсу, немає сумнівів.

Але для сталості перемоги та стрімкого повоєнного відновлення Україна має зробити також ривок: економічний, інвестиційний та реформаторський. Треба, щоби західні бізнеси були самі зацікавлені вкладати кошти у відбудову України, а західні донори, які готові надати нам благодійну, безповоротну допомогу – розуміли, що їхні кошти не підуть у пісок, а забезпечать демократичний розвиток нашої держави.

Є одна ключова умова для цього. Це – початок руху України до вступу в ЄС.

Технічний процес розпочався. Але потрібне його політичне затвердження. І зараз треба допомогти його здобути. Це – у наших силах. У кінці цього тексту будуть практичні поради.

Але спершу – дуже коротко про те, що відбувається.

Заявка на успіх

Ми вже розповідали про те, що одночасно з відбиттям атак російського агресора Україна відкрила для себе вікно до Євросоюзу. Те, що досі вважали гіпотетичним, у що мало хто вірив у принципі, те, у чому Україні рік за роком відмовляли у Брюсселі – тепер перетворилося на реальність.

Лідери ЄС один за одним почали заявляти про визнання європейської перспективи України. А це – перший крок на шляху до членства. Ці заяви ще не є офіційним визнанням (для цього необхідне рішення саміту ЄС), але зараз не до формальностей. Тому вже 1 березня, не чекаючи на завершення офіційних процедур, Київ подав заявку на вступ до ЄС.

Перша (нехай і технічна) перемога сталася майже відразу по тому: посли держав-членів ЄС також не стали чекати і спрямували українську заявку на розгляд Єврокомісії, яка тепер має дати оцінку готовності України. Те саме зробили із заявками Молдови та Грузії, які вирішили застрибнути у потяг разом із нами (на ЄП є стаття про те, що за цим заховане).

Чому ж навіть професійні європейські бюрократи вирішили відступитися від звичних процедур?

Бо від них цього вимагає суспільство.

У часи, коли кожні вихідні буквально в усіх європейських столицях проходять масові демонстрації на підтримку України; коли всі газети пишуть, а телеканали розповідають про мужність українського народу; коли всі знають, що Україна бореться за своє європейське майбутнє – столиці просто не могли відповісти "ні" на українську заявку.

Утім, лишається відкритою відповідь про те, як буде сформульована відповідь "так" і коли це відбудеться.

Чого чекаємо від ЄС?

Ми вже писали, але підкреслимо: публічні заклики українських (та деяких західних) лідерів про те, що Україні мають надати членство в ЄС "вже завтра", точно не будуть виконані. Треба бути цього свідомим і не шукати "зраду" в тому, що це не буде втілене. Ці заяви є суто психологічними, вони спрямовані на підняття ставок; немає сумніву, що й українські дипломати це також розуміють.

Натомість реальною (хоча й непростою для досягнення) задачею є отримання Україною статусу кандидата, що веде до початку переговорів про вступ до ЄС, глава за главою, із відповідним фінансуванням реформ.

А надзадачею – амбітною, але все ж реальною – є ухвалення особливої прискореної процедури цих переговорів, що дозволить Україні наздогнати та обігнати держави Балкан, одна з яких, повоєнна Хорватія, вже стала членом Євросоюзу.

Підкреслимо, рішення ще не ухвалене. Попереду кілька ключових зустрічей.

Перша з них почнеться вже 10 березня – у четвер ввечері лідери зберуться у Версалі на позачерговий неформальний саміт ЄС. Французький королівський палац обрали для цієї зустрічі через те, що у першій половині 2022 року саме Франція головує в ЄС. І до її ролі ми ще повернемося.

Наразі неясно, що ухвалять лідери на цій зустріч, але висока імовірність, що тут про членство України не згадуватимуть. Ні в позитивному, ні в негативному сенсі. Західним країнам бракує розуміння перебігу війни. Вони не усвідомили змін. Вони також ще не отримали відповіді від Єврокомісії на свій запит про оцінку. А це дає достатні підстави для того, щоби відкласти рішення на потім.

Але реальна причина – інша. Ви не здивуєтеся, це знову Німеччина.

Така особливість цієї держави, яка нині до того ж має на чолі канцлера з Соціал-демократичної партії, у керівництві якої лишаються також члени команди "легендарного" пропутінського канцлера Герхарда Шрьодера.

Низка джерел підтвердили, що саме німецька позиція є перепоною для зеленого сигналу для України. Є й інші, що сумніваються, але вони дають сигнал, що поступляться, щойно Берлін дасть добро – а цього наразі не сталося. Саме цим обумовлені украй жорсткі та недипломатичні заяви від МЗС та Банкової, які вийшли сьогодні у німецьких медіа.

Хоча невелика імовірність того, що вже цього тижня ми почуємо позитивний сигнал, лишається. Умова для цього – рішуча позиція Еммануеля Макрона та його бажання лишитися в історії за підсумками головування Франції у ЄС. Чи є це бажання та чи щире воно – наразі невідомо.

Але час лишається. Наступний саміт, коли ЄС, імовірно, буде легше ухвалити рішення, відбудеться 24-25 березня. Далі – зустріч у червні. А після цього починається головування наших друзів з Чехії, яким рішучості не бракуватиме.

Утім, критично важливо просунутися якомога далі вже навесні. І ось чому.

Як можливо допомогти Україні?

Ми вже згадували про те, що ж змусило лідерів ЄС забути про процедури та за кілька днів зробити усі ті заяви про європейську перспективу України, які Київ просив та вимагав у них вже понад десяток років.

Ця причина – тиск вулиці.

Так працює демократія на Заході. Політики та "олдскульні дипломати" можуть прагнути діалогу, тиші, спокою, але якщо лунають вимоги виборців – доводиться діяти. Це не раз спрацювало в останні тижні, коли Україна чула чітке "ні" з боку західних столиць щодо жорсткого санкційного тиску, але за добу це "ні" змінювалося на "можливо", а потім перетворювалося на ухвалені рішення.

Так з’явився заблокований SWIFT, так Німеччина почала постачати Україні зброю тощо, давши тим самим сигнал усім іншим, що потік озброєння до України має бути безупинним.

Після того як на берлінські вулиці вийшли понад 100 тисяч людей з вимогою покарати РФ за напад на Україну, ці та інші рішення останніх днів стали неуникними. Хай Берлін та інші столиці робили це проти бажання – байдуже. Для нас головне результат.

І це дає нам вікно можливостей також зараз. Коли на кону наше членство в ЄС.

Найкращий шлях переконати лідерів ЄС у тому, що Україна має відновити шлях до європейської сім’ї та приєднатися до неї якнайшвидше – це показати їм, що на це є воля їхніх виборців.

А це нам реально зробити.

У державах Європи (включно з Німеччиною та Францією) і раніше була велика та згуртована українська діаспора, а зараз, коли до ЄС попрямували сотні тисяч українських біженців – наших там стало ще більше. Багато хто має родичів, близьких, що живуть там давно і мають купу місцевих знайомих, тамтешніх громадян. Хтось приїхав лише після вторгнення, але вже побратався з небайдужими людьми, що надали прихисток.

Напишіть, подзвоніть їм. Переконайте їх вийти на мітинг до свого уряду з вимогою членства в ЄС для України. Зробіть так, щоби кожен європейських політик побачив цю вимогу – на банерах у вікнах, на транспарантах у мітингарів, на телеканалах та шпальтах газет.

Зараз, навесні, це найпростіше зробити.

Річ у тім, що трагічні події в Україні, звірства росіян, вбивства невинних людей у містах і селах – все це зараз дуже болить пересічним європейцям. При цьому кожен з них чув, що Путін напав на Україну саме для того, щоби зірвати її шлях до Європи. А також кожен знає про героїзм української нації.

Саме зараз, поки українські події лишаються на вістрі, їхня емпатія найвища.

Нині Україна має мільйони щирих симпатиків у ЄС, підтримка яких гарантує Україні пришвидшений рух до членства, якщо її вміло використати. Переконайте їх підтримати ці вимоги. Вийдіть самі на центральні площі міст ЄС вже у четвер, 10 березня, а потім – щовихідні, доки голос не буде почутий. Ми разом можемо і маємо це зробити.

Шлях до членства в ЄС – в руках у кожного з нас.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: