Ще до початку російського вторгнення 24 лютого Скандинавію накрила хвиля повідомлень про російський шпіонаж.

Особливу діяльність колективна "Лубянка" розгорнула в Норвегії. Не виключено, що вона має на меті підготовку диверсій на норвезькій енергетичній інфраструктурі на піку опалювального сезону.

Наскільки обґрунтованими є такі побоювання? І які загрози це несе для нас?

Атака дронів

17 жовтня у норвезькому місті Гаммерфест, яке вважається найпівнічнішим містом континенту, поліція заарештувала такого собі Андрєя Якуніна.

Чоловік з російським прізвищем виявився не простим росіянином, а сином Владіміра Якуніна, колишнього голови РЖД і олігарха з близького путінського кола. У суді, щоправда, арештант назвався британським підданим, який постійно проживає в Італії.

Однак поліція знайшла не тільки його британський, а й російський паспорти під час обшуку на судні під символічною назвою "Жар-птиця" (він теж ходить під британським прапором, але не належить Якуніну).

"Жар-птиця" ще з початку літа розтинала хвилі вздовж узбережжя Норвегії та Шпіцбергену.

Причиною арешту став запуск дронів поблизу засекреченого об’єкта якраз на Шпіцбергені. Подейкують – хоч офіційних звинувачень щодо цього не висували, – що таким став найпівнічніший у Європі газовий термінал, де працюють із газом з родовищ поблизу архіпелагу.

Після повномасштабного вторгнення і накладення жорстких санкцій на РФ саме Норвегія стала головним постачальником газу для Європи. Тож злочинна логіка й інтереси в цих діях простежуються.

З іншого боку, не виключено, що Норвегія використовує вагому постать не останнього росіянина з метою направити сигнал щодо серйозності ситуації. Адже норвежці, маючи спільний кордон із Росією і значну діаспору, дуже серйозно поставилися до гібридних загроз.

Зокрема, з 28 лютого усім громадянам Росії заборонено пілотувати дрони на території Норвегії.

Фактично заборону на користування норвезьким повітряним простором, яка чинна для російських авіакомпаній та громадян, поширено і на безпілотники будь-якого типу.

Попри це, зафіксовано безліч випадків порушень заборони. Тільки того ж самого тижня, коли затримали Якуніна, поліція заарештувала ще шістьох інших росіян саме за керування дронами. Один із них намагався виїхати в Росію з чотирма терабайтами відзнятого матеріалу!

Безпілотники запускали поблизу летовищ (зокрема, в Бергені), що взагалі заборонено законом для всіх, поблизу об’єктів нафтогазової інфраструктури та військових баз. За звітами норвезьких спецслужб, така активність небувало зросла саме цього року.

Цікаво, що подібна ситуація фіксувалася і в сусідній Швеції, але не під час російського вторгнення, а до нього – в січні 2022-го, коли різко зросла кількість незаконних польотів безпілотників, зокрема поблизу аеродромів, атомних електростанцій та військових об’єктів.

Пояснення цьому досі немає, окрім як спроби збору конфіденційних даних та психологічного тиску. Такі ж сценарії російської "атаки дронів" розглядають зараз і норвезькі спецслужби.

Можливо, не всі з цих випадків є актами шпіонажу. Так само може бути, що дронів завжди запускали багато, в тому числі й російські громадяни, просто на це не звертали уваги і не фіксували. Однак акцент на інфраструктурних об’єктах насторожує скандинавів.

Особливо нервують норвежці щодо своєї нафтогазової промисловості після підриву Північних потоків на дні Балтійського моря.

Один з імовірних сценаріїв такого саботажу – збір інформації для підготовки диверсій на норвезькій енергетичній інфраструктурі на піку опалювального сезону.

Які наслідки це матиме для Європи – важко навіть передбачити.

Тому те, що норвежці діють жорстко і часом дмуть на холодне, зрозуміти можна. Наразі Андрєю Якуніу вже висунуто офіційні звинувачення, і це має стати сигналом – ніхто, навіть діти російських олігархів, не можуть порушувати заборону на дрони.

Хоча цілком ймовірно, що саме він справді хотів лише познімати птахів і білих ведмедів – для шпигуна він усе-таки занадто відомий.

Або ж, якщо росіяни настільки у відчаї, що змушені застосовувати в ролі таємних агентів дітей олігархів, можна очікувати скоро побачити в цій ролі й дочок Путіна, що, як відомо, мешкають у Нідерландах.

Пригоди російського бразильця в Арктиці

"Війни дронів" збіглися з іншим яскравим випадком, цього разу вже безсумнівної агентурної роботи.

24 жовтня норвезька поліція заарештувала громадянина Бразилії на ім’я Жозе Ассіса Джіаммаріа. Наприкінці 2021 року він зумів влаштуватися як гостьовий дослідник на факультет безпекових досліджень Університету Тромсе.

Факультет спеціалізується на дослідженнях арктичної безпеки, і саме гібридна війна в Арктиці вабила бразилійця, начебто – в суто науковому аспекті. До цього він уже кілька років вивчав той самий предмет в університетах Оттави та Калгарі у Канаді.

В університеті, за свідченнями колег, громадянин Бразилії поводився дивно. Ставив багато запитань, уникаючи розповідати про себе, а крім того, відмовлявся спілкуватися в соцмережах, якими начебто не користується, і говорив тільки по Телеграм. Напевне, саме підозріла поведінка і допомогла вивести його на чисту воду.

Бразильські документи виявилися підробкою, а "науковець" – на шість років старшим громадянином РФ на ім’я Михаїл Мікушин.

Він так само перебуває під арештом до кінця листопада, його долю вирішуватиме суд.

Фактично, можна говорити про наявність цілої мережі російських шпигунів у Європі, легендованих під латиноамериканців.

Влітку такий самий липовий "бразилієць" російського походження намагався влаштуватися в Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. А пару місяців тому випливла історія про росіянку, яка під легендою перуанки і дизайнерки коштовностей (насправді їх купували на "Аліекспрес") стала світською левицею в Неаполі, де втиралася в довіру та спокушала офіцерів командування НАТО в Європі.

Цікаво, що всі три фальшиві ідентичності було створено в один рік: 2006. Можемо говорити про єдину операцію. Скільки таких "латиноамериканців" ще працює в Європі?

Іронічно, що цього разу факультет, який займався гібридними загрозами, сам став їхньою жертвою. Європейська наївність може зашкалювати, навіть в "експертних" колах. Можна не сумніватися, що Мікушин – якого розслідувачі Bellingcat ідентифікували як щонайменше полковника ГРУ – є не єдиним агентом у різних ешелонах норвезького суспільства.

У сусідній Швеції так само кілька років тому прогримів скандал з приводу "політемігранта" з Росії, який кілька разів міняв ідентичність, що не завадило йому отримати роботу в міграційній службі, а згодом – і в парламенті.

Водночас "опозиціонер" намагався впливати на суспільну дискусію в країні як журналіст. Робив це він, вкидаючи в інфопростір протилежні тези під різними псевдонімами: один текст про те, що мігрантам, мовляв, треба надавати громадянство і право голосу одразу по прибуттю до Швеції, другий – про те, що всіх іноземців треба силоміць депортувати.

Таким чином розгойдувалася амплітуда поляризації – на тому агент впливу і попався, коли якось забув перелогінитися, надсилаючи черговий полемічний вкид. Незадовго до того він за частку собівартості купив квартиру в найпрестижнішому районі Стокгольма. Гонорар? Але за браком доказів (чи бажання або спроможності шведських спецслужб їх знаходити) далі публічної ганьби справа не пішла.

Ту саму схему в дії можна побачити на інших прикладах. Перед вторгненням і в шведських університетах почастішали запити від іноземців без якогось наукового профілю, часто-густо росіян-емігрантів, які прямо от у 2021 році масово хотіли вивчати досвід гібридної війни в Україні.

Елементарна Google-перевірка показує причетність більшості таких осіб до проросійських організацій.

У шведських медійних та наукових колах так само не бракує агентів впливу, які роблять кар’єру на демонізації України, поширенні російських наративів і блокуванні роботи дослідників України.

Ми навіть не уявляємо собі масштабу агентурних мереж, які Росія заклала в північних країнах ще з радянського часу.

Штірліц близький до провалу?

Скандинавія завжди була сферою особливого інтересу різних розвідок.

Під час Другої світової війни Стокгольм став справжнім місцем зустрічі та транзиту для шпигунів з усіх сторін. Після 1945-го Швеція, з її близьким розташуванням та нейтральним статусом, так само стала базою для радянської агентури.

Старі мережі діють і досі – і доповнюються новими проєктами та спробами інформаційного впливу.

Вони продовжують стару радянську традицію "активних заходів" – поєднання дезінформації, ІПСО, шпигунства, диверсій, часом і нападів чи вбивств, з метою поляризації, дестабілізації й ослаблення ворожого суспільства.

Не так давно дослідники викрили масштабну російську мережу поширення дезінформації в Європі – так звану Операцію "Вторинна інфекція", названу так на згадку про гебешну операцію 80-х років, що поширювала теорію змови про СНІД як проєкт біолабораторій ЦРУ (нічого не нагадує?).

Цікаво, що до ключових цілей "Вторинної інфекції" належить і Швеція – поряд із такими ключовими країнами, як Німеччина, Іспанія, Італія, Польща. І це не дивно, адже росіяни мріють про Балтійське море як про своє внутрішнє.

Але "норвезький слід" – це крок далі на північ. Звичайно, не всі епізоди з дронами, про які ми чуємо останнім часом, є частиною "активних заходів". Але точки інтересу проглядаються чітко: норвезькі нафта й газ, військова інфраструктура та війна в Арктиці.

На коротку перспективу для нас загрозливішою буде серія масштабних нафтогазових диверсій узимку, які викличуть перебої з постачанням газу з Норвегії до Європи, в надії викликати скасування санкцій проти Росії.

Тут залишається сподіватися на норвезькі спецслужби, які, здається, зараз таки притомніші, ніж шведські.

Але на довшу перспективу саме захоплення і утвердження сфери впливу в Арктиці є одним із російських пріоритетів. До того ж зі зміною клімату Арктика дедалі більше надаватиметься до господарської діяльності.

Тож якщо тільки Росія матиме таку можливість, перспектива війни в Арктиці є майже неминучою.

Зараз ми спостерігаємо тільки перші кроки в цьому напрямку.

І хоча Україна є далекою від Арктики, але її безпека може стати важливою темою для співпраці не тільки з Норвегією, а й зі Швецією, Фінляндією, Данією, Канадою і США.

Це унікальний шанс для нашої дипломатії знайти ще одну точку дотику і застосування нашого унікального досвіду успішного протистояння Росії. Гріх не скористатися можливостями, які дарує новий північний виклик.

Автор: Роман Горбик,

старший викладач університету Еребру