Хто стане новим генсеком НАТО? Все про "конкурс" в Альянсі та його ймовірного переможця

Середа, 1 листопада 2023, 18:40 — , Європейська правда
Фото: Pavel Golovkin/Associated Press/East News
Генсек НАТО Йенс Столтенберг (праворуч) та його потенційний наступник Марк Рютте під час саміту у Вільнюсі. 11 липня 2023 року

Для багатьох українців, які слідкують за Північноатлантичним альянсом та його відносинами з Україною, Єнс Столтенберг може видаватися "вічним" генсеком НАТО.

І справді, він працює на цій посаді ще від жовтня 2014 року, тобто 9 років та 1 місяць. Це – другий за тривалістю термін на посаді генерального секретаря за всю історію існування цього оборонного блоку. Але "пальму лідерства" Столтенберг не здобуде. Наступного року він піде з посади у НАТО, і це – вже вирішене питання.

Нового продовження його повноважень не буде.

Між тим ім’я його наступника досі не визначене, і це – серйозна проблема, адже Альянс вже понад два роки шукає того (а бажано – ту), хто зможе замінити Столтенберга на посаді, і поки що – без успіху. Однак тепер вибір доведеться зробити. Зокрема, у НАТО вже не мають такої чіткої вимоги щодо статі генсека, як було на початку.

Реклама:

А окрім того, з’явився кандидат, який має усі шанси стати компромісним і який не є "токсичним" ані для України, ані для США. Про все це – у відеоблозі "Європейської правди".

Якщо ж ви віддаєте перевагу читанню або бажаєте зануритися у тему більш вдумливо та детально, то до вашої уваги – текстовий матеріал із відповідями на основні запитання.

Чому це важливо для України?

Генеральний секретар НАТО, як і будь-якої іншої міжнародної організації, особисто не ухвалює політичних рішень – це роблять керівники держав-союзниць або ж їхні дипломати, які для цього постійно перебувають у Брюсселі, у місіях при Альянсі.

Але недооцінювати вагу генсека точно не можна.

Так, ухвалення рішень лишається за країнами-членами. Але проєкти рішень для них пропонує секретаріат, тобто підлеглі генерального секретаря.

Ще одна роль генсека НАТО – це пошук консенсусу. У більшості ситуацій, коли між країнами немає єдності, генсек та його команда щільно залучені до пошуку компромісу, домовляються про нього тощо.

Тож від генсека часто залежить, чи буде фінальне рішення на користь України, чи ні.

До речі, чинного очільника організації Єнса Столтенберга та його роль у підтримці України у нас часто сприймають зі скепсисом.

А дарма.

Усі залучені до процесу дипломати, з якими спілкувалася "ЄвроПравда", підкреслюють: роль Столтенберга у підтримці України – непересічна. Саме він стоїть за багатьма критично важливими ідеями, що перетворилися на рішення НАТО. Достатньо згадати про те, як свого часу у Брюсселі знайшли креативне рішення, яке "обнулило" вето Угорщини на спільні зустрічі Альянсу з керівництвом України.

Або візьмемо сумнозвісний саміт НАТО у Вільнюсі. Він не приніс Україні бажаного успіху – лідери США та Німеччини заблокували ідею про запрошення до членства. Утім, Зеленський поїхав з Литви не з порожніми руками. Реальним здобутком на цьому саміті стало рішення НАТО скасувати для Києва етап ПДЧ, Плану дій щодо членства (що у майбутньому має прискорити наш вступ), та від’єднати Україну від Грузії (що прибирає додаткове гальмо на шляху України до вступу в Альянс).

Усі ці ідеї були запропоновані секретаріатом Альянсу (тобто підлеглими Столтенберга), і зрештою генсек зміг переконати столиці зробити ці кроки назустріч Україні.

А отже, є важливе питання: чи зможе Україна розраховувати на таку або ще більшу підтримку з боку нового генсека?

Важковаговик з Гааги

Якщо подивитися на дати, то може здатися, що заміна генсека НАТО не є актуальним питанням. Мандат Єнса Столтенберга продовжений аж до кінця вересня 2024 року.

Але в реальності рішення мають ухвалити набагато раніше. Офіційне оголошення імені нового генсека мають зробити на саміті Альянсу, який відбудеться 9-11 липня. Його реальне затвердження відбудеться до того.

Але головне – те, що НАТО має сумний досвід із пошуком кандидата на цю посаду.

Пошук нового генсека тривав щонайменше з літа 2021 року, однак безуспішно. Столтенберг, який і без того засидівся на посаді, на це не зважав і навіть знайшов собі нову роботу – мав очолити центробанк Норвегії, і погодився допрацювати у Брюсселі лише до осені 2022 року.

Потім почалася повномасштабна війна і генсека умовили лишитися на посаді ще на рік. Потім – повноваження знову продовжили на рік, для чого президент США особисто мав умовляти Столтенберга побути на посаді, бо заміни йому так і не знайшли. І справді – усі кандидати, імена яких звучали публічно, не мали шансу на затвердження.

І лише зараз з’явився кандидат, що відразу став фаворитом неофіційного "конкурсу".

Це – чинний прем’єр Нідерландів Марк Рютте.

Рютте очолює уряд цієї країни безперервно протягом останніх 13 років, але під час політичної кризи, що розгорілася у Нідерландах цього літа, він був змушений піти у відставку, призначити дострокові вибори. Але заодно – несподівано оголосив, що йде з керівництва партії та загалом з нідерландської політики.

Тоді це здивувало оглядачів. Адже вимоги про відставку прем’єра під час тієї кризи не лунали; Рютте цілком міг виграти вибори знову; та й загалом, було очевидно, що 56-річному успішному політику рано йти на пенсію.

Кілька місяців Марк Рютте зберігав мовчанку про свої плани, аж доки наприкінці жовтня-2023 не оголосив, що "вважає дуже цікавою" посаду генсека НАТО та зважає на можливість її обійняти.

Достеменно невідомо, чи розпочав він "кампанію" серед держав-членів НАТО. Але джерела західних ЗМІ стверджують, що Рютте "має шанси отримати широку підтримку", у тому числі держав на східному фланзі Альянсу. Передусім – через його позицію щодо України. Про це – трохи далі у статті.

Чому так складно знайти генсека НАТО?

Кількарічний "серіал" із пошуком наступника Столтенберга, а також те, що його самого доводилося вмовляти побути у Брюсселі ще рік, а потім ще рік, може створити враження, що ця посада неприваблива.

Це не так.

Робота генсеком приваблива і політично, і фінансово.

Очолювати Альянс та створювати домовленості між Європою, США та Канадою – саме по собі є цікавим. А робота на чолі Альянсу у період повномасштабної війни дає змогу увійти в історію. Так, це професійний виклик, але для успішних політиків це – те, що не лякає, а радше приваблює. Те саме підкреслив і Рютте, пояснюючи, чому він вирішив боротися за посаду в НАТО.

Оскільки Альянс фінансується за кошти платників податків, то зарплатні його керівництва є публічними. Так, генсек Єнс Столтенберг до лютого 2022 року, тобто до повномасштабного вторгнення РФ в Україну, отримував понад 24 тисячі євро на місяць. Від початку повномасштабної війни його зарплатня зросла, і зараз Столтенберг отримує майже 28 тисяч євро щомісяця. До того ж – не менш важливо – зарплатня у НАТО не оподатковується.

Це дуже багато як для європейських політиків. Для порівняння, оплата праці прем’єра Рютте, тобто очільника п’ятої за розміром економіки ЄС – "лише" 15 тисяч євро мінус податки. 

То чому ж так складно знайти генсека НАТО, якщо це "робота мрії"?

Бо досі не виходило знайти того, хто відповідав би відразу кільком критеріям. 

По-перше, між членами Альянсу є згода, що цю посаду має обійняти лише колишній президент або прем’єр.

Логіка у тому, що генсек НАТО, який шукає компроміс між лідерами, повинен мати високий статус для переговорів з ними "на рівних" і до того ж бути особисто знайомим з чинними керівниками держав-союзниць. Потенційно під цей критерій можуть підходити також колишні топміністри, що мають загальноєвропейський авторитет.

По-друге (і це, мабуть, найскладніший виклик), на чолі НАТО потрібен політик, який має статус і повагу – але при цьому не вестиме самостійну гру.

Вище ми вже пояснювали, що генсек не ухвалює рішення сам, а лише допомагає лідерам їх ухвалити. І великим країнам-членам, передусім США, потрібна передбачуваність і керованість секретаріату Альянсу. А отже, яскравий харизматичний лідер не може працювати на цій посаді. До речі, саме через цю вимогу – як би українцям того не хотілося – немає жодного шансу, що НАТО очолить британський експрем’єр Борис Джонсон. Історія з тим, як США "зарізали" кандидатуру навіть більш керованого Бена Воллеса, – додаткове тому підтвердження.

По-третє, дуже високу вагу у рішенні матиме ставлення такого політика до РФ.  

Тут потрібно намацати тонкий баланс. Наприклад, політики з репутацією "русофобів" не отримають згоду західноєвропейських або північноамериканських столиць, де навіть і зараз не готові до призначення, яке поглибить пряму та публічну конфронтацію з Москвою. А ті, хто має схильність до діалогу з Путіним, стикнуться з вето з боку держав Центральної та Східної Європи.

Але є також четвертий критерій, якому Рютте явно не відповідає.

У НАТО воліли би призначити новим генсеком жінку. А він – чоловік.

Шанс Урсули фон дер Ляєн 

Для західних держав питання гендерної рівності має вагоме значення. Багато десятиріч поспіль жінки були недопредставлені на керівних посадах, тому зараз Європа проходить через бум призначень жінок-політикинь. Кількість прем’єрок в останні роки суттєво зросла. Єврокомісію уперше очолила жінка, Урсула фон дер Ляєн. Президенткою Європарламенту також стала жінка, Роберта Метсола. Рада Європи отримала жінку-генсека, Марію Пейчинович-Бурич.

А НАТО немов лишився осторонь цього процесу.

Через це в останні роки лідери ключових держав-членів шукали саме жінку на цю посаду… але без успіху.

Наприклад, авторитетна в Європі Даля Грибаускайте, яка вже давно не має жодних посад, була б дуже зацікавлена попрацювати на чолі секретаріату НАТО – але шанси, що її, "русофобку", погодять на цю посаду, є вкрай низькими. Публічно вступала у боротьбу за посаду генсека експрезидентка Естонії Керсті Кальюлайд – але зустріла ті самі проблеми, та й до неї були інші питання – від мови до готовності бути посередником у суперечках між союзниками.

Був на розгляді варіант чинної прем’єрки Данії Метте Фредеріксен, яка ніби не проти облишити свій уряд для роботи в Альянсі – але тут виникла інша перепона. Вже двоє останніх генсеків представляють скандинавські країни, і в Альянсі немає готовності втретє поспіль віддавати цю впливову посаду представниці цього ж регіону.

Словом, не дарма пошук, що тривав понад два роки, не дав результату. 

І тому тепер у НАТО готові поступитися четвертим критерієм. І це підвищує шанси Рютте на перемогу в цих перегонах.

Але є одне "але", і його ім’я – Урсула фон дер Ляєн. 

У чинної президентки Єврокомісії наступної осені закінчується мандат. Вона би хотіла лишитися на другий термін, але є ймовірність, що європейські вибори, які відбудуться навесні, дадуть такий результат, що не залишить для неї шансу на переобрання.

Наприклад, якщо правоцентристи, яких вона представляє, втратять першість (що малореально, але не виключено). Або якщо канцлер Німеччини Олаф Шольц відмовиться подавати її кандидатуру на комісара і наполягатиме на представникові своєї партії, тобто соціалістів.

Словом, існує шанс, що у Рютте з’явиться потужна конкурентка, яка відповідає усім чотирьом вимогам до генсека НАТО. Але поки цього не сталося – нідерландський політик лишається фаворитом.

То чого чекати від наступного генсека НАТО?

Для України обидва варіанти будуть успіхом. 

За останні півтора року Нідерланди під проводом Рютте перетворилися на країну, що на повну силу працює на перемогу України (достатньо згадати про те, що саме Нідерланди надають ЗСУ винищувачі F-16!). А ще він підтримує розширення НАТО.

Також немає жодних сумнівів у проукраїнській позиції очільниці Єврокомісії, яка особисто доклалася до того, щоб Україна стала кандидатом у ЄС, а зараз працює над початком переговорів про членство. У період, коли дійде до виконання критеріїв членства в Альянсі, її досвід буде дуже у пригоді.

Звісно, зараз ніхто не може гарантувати перемогу Рютте або фон дер Ляєн. 

І через те, що за місяці, що лишилися, на полі може з’явитися інший кандидат. І (ще важливіше) через те, що досі невідома позиція США, тобто президента Байдена. Без його схвалення новий генсек Альянсу не буде призначений.

Але нинішні фаворити все ж мають шанси дійти до фіналу перегонів.

І Рютте, і фон дер Ляєн мають тверду репутацію політиків, що вміють знаходити компроміс. Очільниця Єврокомісії займається цим останні три роки (треба визнати, що не завжди успішно, у ЄС до неї є претензії, але точно не провально). А от Рютте тут – справжній "майстер спорту". За 13 років на посаді прем’єра йому вдавалося об’єднувати коаліційний уряд, щоразу отримувати першість на виборах, і навіть часом керувати країною з уряду меншості – та знову перемагати.

Це – серйозний актив, який стане у пригоді у НАТО.

Утім, і він має слабке місце, яке має назву Туреччина. Граючи на настроях правого електорату, Рютте був, м’яко кажучи, не завжди дружнім до турецької меншини. А тепер, суто через це, він може стикнутися з вето від Ердогана. Та й Орбан має зуб на Нідерланди, де постійно дорікали Угорщині через брак демократії.

Тож святкувати зарано. "Конкурс" на генсека НАТО ще триває. А "Європейська правда" і далі буде розповідати про його перебіг.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: