Українське вино на ринку ЄС: місія здійсненна

Четвер, 25 червня 2015, 07:01 — Таїсія Клочко, Мінагро
telegraph.co.uk

Припасти до смаку поціновувачам вина в Європі – завдання не з легких. Так вже склалося, що французькі, італійські, іспанські вина мають репутацію найбажаніших у багатьох державах. Але така усталена практика зовсім не говорить про відсутність в українських виноробів шансу мати успіх у європейців.

Навіть останні дослідження говорять про те, що рівень споживання продукції виноградарства в Європейському союзі кожного року зростає на 3,1%, а відтак зі збільшенням попиту зростають і експортні можливості.

Але якими будуть наші дії?

Перш за все, слід створити репутацію власної виноробної продукції та регіону її виробництва.

Тут доцільно згадати, що історія всесвітньо відомого шампанського почалась саме з конкуренції місцевих громад Франції. Мешканці Шампані дуже заздрили успіху, що мало вино їхніх південних сусідів в Бургундії, та прагнули здобути більшого визнання для власного. Але через інші кліматичні умови виноград погано визрівав і, як правило, мав низький рівень цукру. Більше того, накопичення вуглекислого газу час від часу призводило до вибуху пляшок. Мешканці Франції не сприймали такий продукт, проте він користувався неабиякою популярністю в інших країнах. А справжній успіх ігристе вино, більш відоме як шампанське, отримало тільки у XVI сторіччі.

Власне, одним із поштовхів для нас створити свою історію має стати зобов’язання відповідно до Угоди про асоціацію з Європейським союзом.

Йдеться про всім відомий перехідний період у десять років, коли Україні дозволено використовувати назви, що означають географічні зазначення (документом окреслено 12 таких назв), які зарезервовані за європейськими виробниками, на кшталт "шампанське" або "коньяк".

Чому перевага надається саме географічним зазначенням? Справа в тому, що кліматичні умови, ґрунти, сорти винограду, які використовуються, наділяють продукт неповторними властивостями, а згадка на маркуванні про захищене географічне зазначення території, з якої походить продукт, в рази підвищує його репутацію.

Такий ефект торговельна марка, наприклад, не забезпечить.

Важливо, що Україна не має зобов’язань щодо зміни рецептури або складу продукту, який виробляється під назвою, захищеною в ЄС.

Тому тим, хто планує постачати до Співтовариства власну продукцію вже сьогодні, просто не слід використовувати на маркуванні ті назви, які, зокрема, визначено у статті 208 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом.

Для тих, хто вже є виробниками коньяків, хересу, тощо, ситуація дещо складніша. Вони мають здійснити так званий ребрендінг, оскільки із спливом 10 років з моменту набрання чинності Угодою така продукція, навіть на внутрішньому ринку, не зможе пропонуватись до продажу.

Одним з варіантів вирішення питання географічних назв може стати реєстрація декількох українських географічних зазначень, наприклад у Закарпатській чи Одеській області.

При цьому доречно, щоб виноробна продукція, назва якої буде змінена, вироблялась з вітчизняної сировини. Звісно, європейське законодавство не містить застережень щодо заборони використання складників іноземного походження, проте в такому випадку кінцевий продукт навряд чи зможе вважатись повністю українським.

Більше того, регіони України завдяки відомості продукції, в яких вона виробляється, також в перспективі можуть отримати друге дихання через привабливість для інвестицій, що збільшить їхній економічний та соціальний потенціал. 

Не в останню чергу потребує уваги необхідність відповідності продукції показникам безпечності.

З цього питання, серед інших, діють два основні акти Європейського союзу: Регламент Ради ЄС № 315/93 та Регламент Комісії № 1881/2006, якими встановлено допустимі рівні забруднюючих речовин. Тут правило дуже просте: продукт, в якому рівень забруднюючих речовин перевищує допустимі норми, не може визнаватись безпечним для життя і здоров’я людей, а відтак, не може постачатись на ринок Європейського союзу.

Якщо показники безпечності вина відповідають належному рівню і така продукція готується до експорту в Європейський союз, слід потурбуватись про отримання сертифікату як гарантію підтвердження відповідності критеріям, які висуваються державами ЄС, до продукції (вміст алкоголю, сухих залишків тощо).

Цей документ має підписуватись компетентним органом держави походження. У свою чергу висновок за результатами аналізу видається офіційною лабораторією, яка визначається третьою державою, у нашому випадку - Україною.

Та важливим залишається не тільки якість самої продукції виноградарства.

Сьогодні загальною тенденцією в Європі залишається розвиток конструкторських розробок, які пізніше стають об’єктами інтелектуальної власності: патентів, корисних моделей, промислових зразків.

Форма пляшки або навіть кришка дуже часто може бути запатентована в якості промислового зразка.

Тому важливо перевірити наявність правової охорони, особливо коли йдеться про тих виробників, які тільки розпочинають експортну діяльність. Для цього достатньо звернутись із відповідним запитом до офісу Європейської патентної організації.

На деякі нюанси варто звернути увагу й державі. Наприклад – зробивши "євродизайн" для  акцизної марки. Форма української акцизної марки та інформації, яка на ній міститься, мають деякі розбіжності із європейською практикою.

Візьмемо для прикладу досвід Великої Британії. Так от, за правилами цієї держави акцизна марка має бути круглої форми діаметром 25 мм, що розміщується на будь-якій поверхні пляшки, окрім дна, пробки, кришки. У свою чергу перелік інформації на такій марці також не великий: номер, літера, що означає продукт (W - віскі, В – бренді тощо), позначення "Для UK ринку", "Підлягає сплаті акцизний податок" та назва фіскального органу.

Звісно, важливою є сама наявність такої марки, проте наслідування її форми правилам ЄС може додати певної європейськості українській виноробній продукції.

Перелічені складові успіху є простими у своїй складності, та далеко не вичерпними, проте знову і знову доводять, що шанс опинитись на ринку Європейського союзу має кожен, хто готовий подолати його виклики.

 

Автор: Таїсія Клочко,

начальник відділу міжнародної інтеграції
у сфері технічного регулювання,
санітарних та фітосанітарних заходів в АПК

Міністерства аграрної політики та продовольства України

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: