Дружба з РФ на новий лад: як мовчання Києва допомагає просувати план капітуляції України

Сергій Сидоренко, Європейська правда _ Середа, 04 січня 2017, 13:07
Версія для друку Коментарі
Мурал у Вільнюсі, що зображує поцілунок Трампа і Путіна - подібно до історичного фото із поцілунком Брежнева і Хонеккера. Фото nbc.com / AFP

Новорічний період в інформаційному просторі України перетворився на свята європесимістів.

За два дні до Нового року вийшла резонансна стаття олігарха Віктора Пінчука у впливовому американському виданні Wall Street Journal, що призвела до небаченого для 30 грудня інформаційного вибуху.

Нагадаємо, мільярдер запропонував Україні на 15-20 років "зняти з порядку денного" питання повернення Криму, щоби воно не заважало врегулюванню на Донбасі. А ще – забути про прагнення до НАТО та офіційно відмовитися на тривалий період від мети членства в ЄС.

На думку українського олігарха, це заспокоїло б Росію та дозволило закінчити війну.

Ідеї Пінчука вразили багатьох, відірвавши навіть від святкового шопінгу та підготовки до новорічного столу.

Український Facebook відклав у бік звичні чвари і зосередився на статті у WSJ. Самого Пінчука кляли, виконання рекомендацій виключали, а поодиноких дописувачів, що підтримували автора, звично піддавали публічному засудженню. Також міркували про те, чому Пінчук обрав саме Wall Street Journal, до кого він намагався достукатися та про те, чи стоїть Кремль за його виступом про поступки на користь Росії...

Та за цими обговореннями загубилося важливе питання: а що думає про ідеї Пінчука офіційний Київ?

На щастя, уряд не можна звинуватити у повному мовчанні – важливою стала заява з категоричним "ні" від віце-прем’єра Іванни Климпуш-Цинцадзе.

Але за такого суспільного резонансу не завадив би твіт або facebook-повідомлення президента та прем'єра; їх до нового року так і не з’явилося.

Не забуваймо і про те, що текст Пінчука у WSJ був адресований не українській аудиторії, а західним, перш за все американським елітам. Те, що його ідеї майже одностайно засуджують в українському Facebook, в США просто не могли помітити. Отже, стаття олігарха досягла своєї мети – дала підстави говорити у Нью-Йорку та Вашингтоні про "голоси за примирення", які лунають з України – а мовчазна реакція українського керівництва лише посилила цей сигнал.

Хтось скаже – не варто нагнітати. Все ж Новий рік. Може, реакція Порошенка, відповідального за зовнішню політику, виявилася загальмованою через свята. Зрештою, в його адміністрації могли помилитися, недооцінивши вагу та резонанс статті у WSJ.

Але події після Нового року повернули це питання на порядок денний.

Ті, хто вважав, що Пінчук діяв у межах ширшої стратегії, умовного "плану Шатун", отримали ще один непрямий доказ.

У перший робочий день після Нового року, 3 січня, вийшла ще одна стаття із ще радикальнішими пропозиціями. Керівник аналітичного центру МЦПД, колишній дипломат та номінальний власник сайту "Апостроф" Василь Філіпчук опублікував у цьому ЗМІ велике дослідження за назвою "Розмінна монета чи поле бою: що буде з Україною у 2017 році".

У роботі Філіпчука немає жодних посилань на статтю Пінчука; її підготовка, виходячи з обсягу дослідження, почалася ще до публікації статті у WSJ. Але пропозиції екс-дипломата, по суті, дублюють та розширюють ідеї, що прозвучали від олігарха за чотири дні до того:

– ідею членства в ЄС та НАТО необхідно забути, бо вікно можливостей закрите і нам не потрібна "євроатлантична тріскотня" (це цитата);

– Україна має зробити все для відновлення добрих відносин з РФ, аж до військово-технічної співпраці з армією окупанта (!!!);

– для цього треба визнати Крим спірною територією та відкласти на 20 років питання його належності, а на цей час офіційно вважати окупаційну владу в Криму легітимною (!!!);

– Севастополь – взагалі запропонувати РФ на 99 років;

– а сили України натомість пустити на відновлення зруйнованого Росією Донбасу. Ніби нічого й не було.

Аналітика Філіпчука, можливо, не заслуговувала б на цей допис, навіть попри те, що він має під контролем доволі читаний медіаресурс, для якого постійно купується трафік. Але координація зусиль з просування сигналу про "дружбу з Росією" свідчить, що йдеться не про пересічну думку одного експерта. Проблема серйозніша.

Важливо розуміти, що Філіпчук не пов’язаний із Пінчуком. За свідченнями численних джерел, його аналітичний центр та веб-сайт фінансуються так званою "газовою групою" колишньої влади (Оновлено: вже після публікації декілька співрозмовників ЄП уточнили, що період співпраці з газовим бізнесом завершився, перевірити ці дані не є можливим). Поза тим, дивний збіг публікацій за часом і змістом не дає підстав виключати, що ці два тексти про відновлення дружби з РФ стали частиною єдиної кампанії, яка спланована "вище".

Власне, про низку публікацій "ми без Росії пропадемо" стало відомо ще наприкінці минулого року, з розслідування "Детектора медіа", але тоді йшлося про тексти для внутрішнього споживача.

Схоже, тепер ця інформаційна кампанія вийшла на експортні ринки, перш за все – на ринок США.

До інавгурації Дональда Трампа створюється враження, що Україна хоче будь-що піти на компроміси з РФ. Тепер ті, хто проштовхує дану ідею, матимуть в запасі ще й думку "незалежного українського аналітичного центру". До слова, Василь Філіпчук ще від старих часів справді користується повагою в Брюсселі, та й не лише там.

Ігнорувати цю проблему – неприпустимо і небезпечно. Керівництво країни (перш за все президент, але не лише він) має чітко позначити свою думку щодо пропозицій, які лунають.

Інакше мовчання буде розцінене багатьма як згода.

Так, багато в чому політикам доведеться повторювати те, що лунало від них не раз, але це потрібно зробити.

– Треба зазначити, що Україна йде дорогою реформ, а Угода про асоціацію – дороговказ на цьому шляху. Включно із зоною вільною торгівлі. А відмовлятися від реформ – неприпустимо.

– Треба нагадати, що шлях до ЄС визначений українським народом і окремо взятий Пінчук чи Філіпчук не змінять цього факту. Що ЄС – це як ціннісний вибір, так і вибір шляху реформування країни. Так, знову про реформи, але це – ключове.

– Треба освіжити пам’ять тих, хто вважає, що "позаблоковість" дала Україні хоч щось позитивне. І нагадати, що зараз співпраця з Альянсом потрібна нам і використовується нами для посилення армії, розваленої у період "позаблоковості". А армія потрібна, щоби боронити країну від російської агресії, якщо хтось не помітив.

До речі, йдеться саме про співпрацю, заявку на вступ Україна не подає, а прагнення до членства не записане у стратегії зовнішньої та внутрішньої політики (на жаль, адже інших безпекових гарантій на горизонті немає).

– Нарешті, треба безапеляційно визначити, що Батьківщину не продають. Належність Криму не може бути предметом торгівлі. Крапка.

Особисто я чекаю від президента подібної заяви. Час розставляти крапки над "і".

ОНОВЛЕНО: В середу ввечері за київським часом на сайті WSJ з'явилася колонка-відповідь офіційного Києва за підписом заступника глави АП Костянтина Єлісєєва. На щастя, її зміст відповідає всім очікуванням: в адміністрації Порошенка виключили поступки РФ з найбільш чутливих питань. 

ЄП публікує також переклад цієї колонки.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

powered by lun.ua
ПУБЛІКАЦІЇ
Альона Гетьманчук, Інститут світової політики

З чим Україна йде до Америки Трампа та як зберегти підтримку США за нового президента

Україна явно не готова позбутися того рівня відносин з США, який був упродовж останніх трьох років. Але якою є додана вартість держави Україна для США? Важливо також зрозуміти, яку позитивну спадщину залишила адміністрація Обами і що критично важливо зберегти за Трампа...

Яна Бровдій, Українська призма

Європарламент змінив президента: чого чекати від Антоніо Таяні?

Таяні не був пересічним партійцем – він обіймав посаду речника Берлусконі... У розумінні українсько-російського конфлікту президент ЄП подекуди лишається "італійцем". У 2014 році, в розпал війни на Сході, він говорив про необхідність співпраці з Росією...



Олена Пристайко, Брюссель

Шлях американського Януковича: інавгурації нового президента США присвячується

Вибори американського президента, риторика, а також те, як різні верстви населення відреагували на обрання Трампа, наводять на думку, що ми це десь вже бачили. І навіть не "десь", а у себе, в Україні. В 2010 році, коли президентом був обраний Віктор Янукович...

Віктор Довгань, заступник глави Мінінфраструктури

5 кроків до відкритого неба з ЄС. Як змусити запрацювати заблоковану угоду

Компроміс щодо "відкритого неба" полягає у включенні до проекту Регламенту EASA положень щодо його незастосування до військових аеропортів, які надають послуги цивільної авіації. Це дозволить вивести Гібралтар з-під дії застосування Регламенту.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter