Треба бути реалістами: консенсусу щодо подальшого розвитку або перетворення економічного і митного союзу в Раді ЄС поки що не буде.

Занадто великими є суперечності між інтересами країн-членів, які виступають за реформи або, принаймні, не відкидають їх, і тими державами-членами, чиї уряди блокують ініціативи будь-якого роду на рівні Ради.

Часто це відбувається не з об'єктивних причин, а виходячи з внутрішньополітичних розрахунків і прагнення продемонструвати цим свою принципово негативну позицію щодо Європи, яка зберігає відданість цінностям демократії, правової держави та свободи думки.

Тут і обрання Еммануеля Макрона президентом Франції поки мало що змінить.

Зважаючи на таку політичну ситуацію, особливо затребуваними для стабілізації єврозони будуть окремі країни-члени ЄС. Хоча деякі з них справедливо вважають, що нинішня договірна база потребує реформування, все ж вона створює простір для дій, можливості якого досі не вичерпані – причому це стосується як Німеччини, так і середземноморських держав і Європейського союзу в цілому.

Саме тому не слід замовчувати необхідність значно більшого внеску Німеччини у стабілізацію єврозони і Європи.

Німецьким соціал-демократам вдалося дечого досягти в цьому питанні у складі великої коаліції, наприклад, наполягти на створенні фонду, що відкриває можливість для здійснення інвестицій в освітні установи та інфраструктуру у фінансово слабких громадах. Не в останню чергу їм вдалося також підвищити внутрішній попит у Німеччині завдяки запровадженню мінімальної заробітної плати.

І все ж Німеччина може і повинна інвестувати більше.

Адже навіть у Європейському фіскальному пакті допускається дефіцит бюджету до 0,5% валового внутрішнього продукту (ВВП) на здійснення інвестицій. Німеччині вдалося домогтися в 2016 році бюджетного профіциту в 0,6% від ВВП.

Водночас, за підрахунками Міністерства економіки, вона відкладає на потім подолання відставання за інвестиціями у розмірі 140 млрд євро.

Подібну рекомендацію підтримав і Міжнародний валютний фонд (МВФ) у своєму звіті, датованому травнем 2017 року: "Необхідно використовувати наявну фінансову свободу дій для реалізації ініціатив щодо поліпшення потенціалу зростання, так само, як і збільшення інвестицій в інфраструктуру та впровадження цифрових технологій, догляду за дітьми, інтеграції біженців і зниження податкового тягаря на трудову діяльність".

Збільшення інвестицій сприяло б не тільки подальшому підвищенню внутрішнього попиту та зменшення надмірних балансових надлишків, за що Німеччину критикує весь світ. Воно посилило б роль Німеччини як місця для розміщення виробництва і забезпечило робочі місця.

Важливим кроком у зміцненні середземноморських країн є їхні самостійні зусилля з консолідації, що сприяє економічному зростанню. Це означає необхідність такої консолідації в минулому і тепер, щоб зменшити залежність від тенденцій розвитку на фінансових ринках.

Однак і наївна економія без урахування розумних витрат і інвестицій – не вихід.

Необхідна продумана економія, і не там, де це, як здається, зробити найпростіше. Крім того, потрібно здійснювати структурні реформи, спрямовані на подолання безробіття серед молоді та модернізацію систем освіти та професійного навчання.

В рамках європейських інвестицій в південні держави єврозони дедалі зрозумілішим стає те, що інвестиції досягають ефекту, лише коли одночасно із наданням коштів виконуються усі наступні інституційні передумови. Відсутність функціонуючих структур управління часто ускладнює реалізацію інвестиційних програм.

У багатьох випадках програми зазнають невдачі не через нестачу коштів, а через брак технологій або волі до рішучих дій. Окрім цього, середземноморським країнам необхідно рішуче протидіяти корупції, протекціонізму та ухиленню від сплати податків.

Втім, проблема широко поширеного ухилення від податків або їх несплати всередині ЄС в жодному разі не обмежується південними країнами єврозони.

Саме заможні громадяни і фірми здійснюють грошові операції всередині ЄС з метою так званої оптимізації податків. Такі можливості надають країни Бенілюксу, Ірландія та Мальта, метою яких є залучення підприємств за рахунок нечесної конкуренції у сфері оподаткування.

Податковий демпінг не тільки порушує принцип солідарності, але й підриває легітимність Європейського союзу.

Ця гонка на пониження, крім усього іншого, призводить до недостатнього надходження податків, а отже, і до зменшення інвестицій у майбутнє.

Основою чесного і справедливого оподаткування підприємств в ЄС може бути тільки загальний консолідований корпоративний податок за мінімальною ставкою. Успіх цього проекту залежить насамперед від рішень голів урядів у Раді ЄС.

У середньотерміновій перспективі необхідно обговорювати перетворення в економічному і валютному союзі шляхом внесення змін в угоди. Пріоритетним завданням при цьому має стати завершення будівництва єврозони з належною фіскальною потужністю, здатною виконати функцію макроекономічного стабілізатора, і спільним міністерством економіки і фінансів.

Нові можливості для дій у цьому напрямку може відкрити співпраця з Макроном, який сповідує європейські цінності.

Але при цьому слід чітко усвідомлювати: змін в угодах неможливо досягти за один-два дні, але водночас фатальною помилкою стало б лише вичікувати можливість досягнення політичного консенсусу щодо подібних проектів. 

Автор: Йоахім Посс,

депутат Бундестагу (СДПН),
член парламентського комітету у справах Європейського союзу

Стаття вперше оприлюднена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника