Минулий тиждень приніс Росії погані новини.

Окрім розширення санкційних списків Сполученими Штатами та Великою Британією, підготовки ЄС нового, дев’ятого пакета санкцій, почала діяти погоджена ще наприкінці травня в ЄС заборона на імпорт російської нафти ЄС морськими шляхами та прийнята групою G7, ЄС та Австралією верхня межа на закупівлю російської нафти у розмірі $60.

Попри всі погрози, РФ так і не змогла відповісти на обмеження її ролі на світовому ринку – власне, відповідати їй нема чим. Світ невпинно зменшує свою залежність від будь-чого російського, і енергетичний шантаж, яким росіяни раніше так пишалися, вже не працює.

При цьому, запроваджуючи нафтові санкції, західні партнери врахували уроки газової кризи минулого й цього років.

Тоді математичне скорочення обсягів закупівлі російського газу призвело до підвищення цін на нього через неможливість швидко замістити потрібні обсяги і панічне зростання попиту на ринках, як результат – російський бюджет тільки вигравав від десятикратного зростання вартості газу.

У ситуації з нафтою час для підготовки та заміни російських продуктів склав шість місяців, що не спричинило ані цінових шоків, ані панічних настроїв на європейських і міжнародних ринках.

Джерело: Bloomberg, Argus Media

Як наслідок, після вступу ембарго в дію ціна не лише не зросла, а впала нижче встановленої межі – учасники ринку були готові до цього. 

Починаючи від рішення Європейської комісії ввести заборону на імпорт російської нафти, частка ЄС у купівлі цієї нафти постійно знижувалася. Але при цьому Росія з усіх сил намагалася зберегти обсяг свого експорту, шукаючи покупців в інших країнах.

Станом на 7 грудня росіяни звітують про збільшення свого експорту на 11,2%, однак географія продажу нафти суттєво змінилася: зросла частка покупців з країн, які не входять ні до ЄС, ні до країн "великої сімки" – Індії, Туреччини, Китаю.

Також до останнього зберігали високими обсяги імпорту російської нафти деякі країни ЄС – Греція, Італія, Болгарія, Польща. Але саме порти Чорного і Балтійського морів показали зупинку купівлі російської нафти після запровадження ембарго, що спричинило падіння російського щоденного експорту на близько 50%.

Хоча країни Заходу переорієнтувалися на інших постачальників нафти, Росія теж скористалася шестимісячною паузою, щоб змінити географію свого експорту – у країни Азії.

Чи допоможе це Росії надалі?

Навряд чи, бо країни-покупці також добре розуміють свій монопольний вплив на РФ і максимально скористаються цим, щоб купувати російську нафту для власної вигоди.

Більш того, нещодавній візит лідера Китаю Сі Цзіньпіна в Саудівську Аравію та участь його в саміт Китаю та Ради співпраці арабських держав Перської затоки показали, що китайці збираються збільшувати імпорт нафти саме з цього регіону.

Цілком можливо, що Індія, Китай чи Туреччина самі добровільно скористаються встановленою ціновою межею на російську нафту в $60, щоб продовжувати її купувати в росіян. А рішення про розмір нафтогазових доходів до російського бюджету тепер прийматимуть не в Москві, а у Відні на засіданнях ОПЕК, коли обговорюватимуть чергові квоти на видобуток нафти.

Експорт російської нафти по регіонах, щомісячно

Джерело: Bruegel

Встановлення цінової межі у $60 мало ще один ефект. Це рішення поширюється на страхові й транспортні компанії, які перевозитимуть російську нафту.

Якщо раптом Росія зможе домовитися з покупцями про вищу ціну продажу своєї нафти, їй доведеться шукати або розширювати свої потужності з транспортування чи страхування.

Готуючись до грудневих обмежень, РФ уже почала формувати свій фактично тіньовий флот, та чи зможе він ефективно обходити санкції і чи захочуть країни купувати нафту в тіньових посередників – покаже час.

У ситуації газової кризи 2021-2022 років обсяги експорту російського газу знижувались, а ціна на газ зростала. Як наслідок, російський бюджет поповнювався додатковими грошима.

Цього разу все навпаки.

Попри те, що Росії вдається тримати обсяги експорту нафти, зниження обсягів продажу газу, а також падіння цін на нафту й газ у третьому кварталі призвели до суттєвого падіння прибутків. Ще у листопаді, до запровадження ембарго на імпорт "морської" нафти до ЄС і цінової межі у $60, російське міністерство фінансів звітувало про падіння на 30% нафтогазових доходів порівняно з жовтнем.

Надалі така тенденція буде зберігатися і розвиватися – видобуток газу і відповідно його продаж падатимуть, нафта стоятиме в довгій черзі з іншими продавцями і, відповідно, з суттєвими знижками.

Відповідно до прогнозів російського уряду, нафтогазові надходження скоротяться на 3 трлн руб. з 2022 по 2025 роки, але такий прогноз є надто оптимістичним – за оцінками експертів, падіння ціни на нафту на $10 із закладеної в російському бюджеті $70 може означати втрати прибутків до 1 трлн руб.

А якщо додати скорочення ринків збуту й економічні проблеми в самій Росії, то ті самі 3 трлн руб. російський уряд може втратити вже в 2023 році.

Джерело: Bloomberg

Чи означає це, що треба просто стояти осторонь і спостерігати, як падає російська економіка?

Ні, адже цей процес можна ще пришвидшити.

По-перше, потрібно, щоб від російської нафти відмовились також ті країни ЄС, які продовжують купувати її через трубопроводи – в першу чергу Угорщина.

Можливо, ця вправа також допоможе угорцям менше оглядатися на Росію з кожного питання.

По-друге, цінова стеля в $60 – це все ще доволі комфортний рівень для РФ, при собівартості в $20-40 за барель.

Оскільки правила передбачають перегляд цієї стелі кожні два місяці, було б добре, якби у лютому вона знизилась, наприклад, на $15 дол., внаслідок чого Росія опинилася б у ще більших цінових лещатах.

Нічого не заважає починати готувати ринок до такого сценарію вже зараз.

Публікація підготовлена в рамках проєкту "Сприяння міжнародному діалогу щодо питань енергетичної безпеки України" за підтримки Фонду "Відродження".

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів