Между "Нафтогазом" и сопротивлением Кремлю: что объяснит Зеленскому госсекретарь США

Вторник, 4 мая 2021, 18:04 — , Европейская правда
Фото: Johanna Geron/Associated Press/East News
Державний секретар США Ентоні Блінкен на зустрічі з головою МЗС України Дмитром Кулебою, Брюссель, 13 квітня 2021 року

До України їде державний секретар США Ентоні Блінкен.

На Банковій та у МЗС це, безумовно, подадуть як перемогу України – та й справді, наша держава стане однією з перших у Європі, яку відвідає американський топ-посадовець.

Але не варто поспішати. У Держдепі наголошують, що візит має дві мети, і Блінкен привезе два сигнали одночасно.

По-перше, буде йтися про підтримку України у протидії агресії РФ. Але по-друге, у Вашингтоні занепокоєні тим, що відбувається з реформами, і хочуть попередити Зеленського, що від цього багато залежить.

Про те, що являтиме собою "американське попередження" для Зеленського і на що йому точно не варто чекати, а також про цікавий документ, який мають подарувати Блінкену в Києві – дивіться у відеоблозі ЄвроПравди або читайте у цій статті.

Руйнування конспірології

Пам'ятаєте, як усі навколо говорили, що Байден поговорить із Зеленським тільки у разі, якщо Київ виконає якісь вимоги?

Це багато разів заперечували і Київ, і Вашингтон.

Але навіть після того, як два президенти зрештою поспілкувалися (причому Зеленський став першим із лідерів держав Східної Європи, кому зателефонував Байден) – все одно у суспільстві лишилося припущення про те, що якісь передумови з боку США існували. Адже, ніде правди діти, розмова президентів відбулася після того, як Зеленський нарешті почав публічно "утискати" олігархів, включно зі своїм нещодавнім соратником Ігорем Коломойським – а цього у Вашингтоні чекали чи не найбільше.

Але візит Блінкена до Києва, що розпочнеться в середу ввечері, здатен завдати ще одного удару по конспірології.

Річ у тім, що Вашингтон підтвердив цю поїздку держсекретаря до України попри те, що український уряд перед тим робив усе, щоби роздратувати американську владу. Можна навіть говорити, що офіційний Київ продемонстрував здатність зрадити реформи і показав, що не надто цінує відносини із західними донорами – але навіть це не зупинило підготовку візиту.

Те, що візит держсекретаря США відбудеться попри такий фон, є безумно добрим сигналом для України, бо демонструє, що наша держава має стратегічну вагу, і Штати не планують кидати її напризволяще.

Однак є і ложка дьогтю – втрати, яких Київ уже зазнав.

"Нафтогазом" по Америці

Подразником для США, про який ми згадали, стало нещодавнє рішення про ротацію керівництва "Нафтогазу" (формально ухвалене урядом Шмигаля, а в реальності – спущене з Банкової). Сказати, що воно роздратувало тих, хто опікується Україною у Вашингтоні – це нічого не сказати.

І питання зовсім не у "любові" американців до Андрія Коболєва, якого прибрали з посади керівника цієї компанії, чи у "нелюбові" до Юрія Вітренка, якого уряд призначив замість нього. Та й ця стаття не має на меті розбиратися у тому, хто з цих фахівців є ефективнішим – адже це взагалі не має значення у контексті довіри між Україною та США.

Натомість є два інших, украй важливих для Штатів моменти.

По-перше, усі західні партнери (справді усі, жодних винятків!) сприйняли це рішення як руйнування однієї з небагатьох успішних реформ, здійснених і практично завершених після Революції гідності – реформи системи корпоративного управління.

Йдеться про те, що раніше, протягом кількох десятиріч, держава довела свою неефективність в управлінні великими держпідприємствами, які лише генерували збитки для бюджету (а насправді – створювали тіньові прибутки для тих, хто контролював фінансові потоки). З цього випливла ідея про те, щоби створити у великих підприємствах систему незалежних наглядових рад та правління, які би керували поточною діяльністю та призначали/знімали керівництво компанії, а уряд – позбавити впливу на їхню роботу (саме таким чином працюють держбізнеси у державах Заходу).

Одним з таких підприємств став НАК "Нафтогаз України", і Київ рік за роком (у тому числі вже за президента Зеленського!) переконував партнерів у тому, що це – історія успіху. Понад те, Україна закріпила нові правила у законодавстві.

Але уряд зруйнував цю історію успіху.

А до того ж рішення по Коболєву й Вітренку показало ставлення уряду та Банкової до законодавчих норм та процедур.

Та й це не єдина проблема у відносинах із США. Під час історії з "Нафтогазом" офіційний Київ показав, що не має наміру дослуховуватися до порад зі Штатів. Джерела ЄвроПравди і з боку Києва, і з боку Вашингтона визнають, що перед ухваленням рішення про ротацію у "Нафтогазі" уряд кілька разів запитував у партнерів (G7 та США) про їхню думку щодо такої зміни. У відповідь Київ отримав наполегливу пораду не робити цього – і проігнорував її.

Звісно ж, Україна не зобов’язана ні з ким радитися, але у США виникає питання: а навіщо Київ це робив, якщо згодом проігнорував навіть жорсткі застереження? Тобто – навіщо симулював, що йому нібито цікава думка Заходу?

Тож перед Блінкеном у Києві стоїть потреба не лише донести до Зеленського сигнал про те, що реформи є важливими – але також знайти відповідь на питання, що ж справді думає Київ. Держсекретар має зрозуміти, чи зацікавлена Україна у продовженні реформ та у своєму русі на Захід. Бо після того, що сталося, попередні заяви Зеленського про це вже не викликають довіри.

Без паніки!

Треба відразу наголосити: попри те, що проблеми у відносинах України із Заходом є цілком реальними, не варто "загортатися у біле простирадло і повзти на кладовище". Усе не настільки трагічно.

Є ті речі, в яких підтримка США лишилася незмінною, попри "Нафтогаз-кризу".

Це передусім питання, що стосуються захисту від російської агресії.

До прикладу, навіть якщо через останні події зупиниться співпраця України з МВФ (а це справді є дуже ймовірним!), то багатомільйонна оборонна допомога, яку щороку виділяють Штати, збережеться. І так само не буде відкликаний дозвіл на постачання летальної зброї тощо.

В тому числі – через те, що нова адміністрація США не захоче бути схожою на своїх попередників, команду Трампа, яка у 2019 році спробувала пошантажувати Зеленського припиненням оборонної підтримки, що зрештою призвело до скандалу та початку процедури імпічменту.

Це, втім, саме по собі створює для Блінкена у Києві додатковий виклик.

США мають переконатися, що Київ не відчує безкарності.

Мовляв, "США завжди будуть з нами; проковтнули останні дії України – переживуть і все інше".

У Вашингтоні цей виклик чудово розуміють. Тому з високою імовірністю дадуть знати українським партнерам, що деякі втрати Києва вже стали майже невідворотними. І можна лише здогадуватися, якими вони будуть.

На жаль, з високою імовірністю останні події ставлять хрест на мріях Києва про те, щоби вже цього літа, для участі в інавгураційному саміті Кримської платформи, до Києва завітав президент США Джо Байден. Таку мету ставив перед собою Київ, і це різко підняло би рівень присутності інших держав та значимість Кримської платформи загалом, але за останніх подій це стає радше фантастикою.

Бо візит президента США – не просто церемоніальна штука, разом із ним мають відбутися також двосторонні переговори – а про які переговори та сигнали з Вашингтона може йтися без реального поступу в реформах?..

Втім, треба ще раз підкреслити: попри справді серйозні проблеми, які створили останні дії української влади (і масштаб яких в уряді, схоже, досі недооцінюють), і Київ, і Вашингтон зацікавлені у тому, щоби зовні візит мав позитивний вигляд і щоби критика лишилася радше для українських посадовців, аніж для ЗМІ.  

Бо від цього залежатиме також те, який сигнал від приїзду держсекретаря США отримає спільний противник наших держав – Росія.

Тому на візит припасені також позитивні сигнали.

Ходять чутки, що у Києві Ентоні Блінкену передадуть документи, які підтверджують його зв’язок з Україною – нехай не етнічний, але історичний. Річ у тім, що на початку минулого сторіччя прадід нинішнього держсекретаря Меїр Блінкін, що жив у Києві, вирішив втекти до Америки, обравши важку далеку подорож як альтернативу єврейським погромам у тодішній Російській імперії.

Тож хоча українську сторінку сім’ї Блінкіна/Блінкена не назвеш позитивною, але вона є. 

Хоча підтримувати Україну в опорі російській агресії американський гість налаштований навіть без прив’язки до неї.

Автор: Сергій Сидоренко,

відео: Володимир Олійник,

"Європейська правда"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: