Китайская игра в мир: что означают для Украины решения в годовщину большой войны

Пятница, 24 февраля 2023, 20:43 — , Европейская правда

У 24 лютого – в день першої річниці повномасштабної війни, світ зайшов з двома "мирними" ініціативами.

Ще напередодні Генасамблея ООН ухвалила запропоновану Україною та її партнерами резолюцію про принципи майбутнього мирного врегулювання. А у ніч на п’ятницю Китай представив обіцяний раніше план мирного врегулювання.

Обидва документи здатні здивувати.

Український документ виявився значно менш амбітним за очікування багатьох.

Це рішення не додало нічого по суті нового у порівнянні з попередніми резолюціями ГА ООН. Утім, його роль виявилася іншою. По-перше, рішення Генасамблеї зацементувало незаперечну втрату Росією свого впливу у світі, навіть серед її найближчих партнерів. По-друге, голосування за це рішення та за поправки, запропоновані пропутінською Білоруссю, дозволило побачити "проблемні" країни (включно з Китаєм) та питання, які вони просувають.

І водночас, китайський "мирний план" виявився кращим за очікування.

Китай лишається відкрито антизахідним, тому пропозиція Пекіну не могла бути прийнятною для Києва, і не стала нею. Однак частина анонсованих китайцями негативних меседжів так і не увійшла в підсумковий документ, а більшість пунктів взагалі сформульовані цілком нормально як на український погляд, тому не дивно, що перша реакція Києва була стримано позитивною.

Варто додати: межі змін китайської пропозиції є вельми обмеженими. Наразі немає підстав очікувати на достатню підтримку Китаєм ключових українських позицій. Однак те зближення, що є, дозволяє Україні ефективніше боротися за голоси інших держав. Є шанс (хоча і не гарантований!), що це дозволить нам досягти справді широкої підтримки світу щодо наступних, справді ключових для світу рішень.

Тепер про все це детальніше.

Мирний план, якого не було

Про те, що у річницю великої агресії Україна готує важливе рішення на рівні ООН, Київ почав говорити ще торік.

У січні стала публічною ідея провести 24 лютого у Нью-Йорку "саміт миру", на який Зеленський приїхав би особисто; утім, згодом українські дипломати дійшли висновку, що вкластися у цей графік нереально. Саміт відклали на невизначений час (доки світ не буде до нього готовий), а на кінець лютого запланували голосування щодо резолюції про українську "формулу миру" – принаймні, так до останнього моменту стверджував особисто президент Зеленський.

Згадана "формула" – це перелік з 10 умов, або "10 кроків до завершення війни", який Зеленський представив на саміті G20 у листопаді минулого року. Той план звучав як безсумнівно вигідна Україні ініціатива, він не містив жодних поступок з українського боку та передбачав жорсткі вимоги та обмеження, що накладаються на Росію – включно з компенсацією збитків, яку завдала її агресія; наданням міжнародних гарантій безпеки Україні; кримінальним засудженням керівництва РФ за злочин агресії тощо.

Словом, у цьому плані йдеться про те бачення перемоги, якого прагне Україна, тож його підтримка на рівні ООН була б реально потужним досягненням.

Та з’ясувалося, що для таких високих очікувань не було жодних підстав.

Ухвалена резолюція Генасамблеї ООН не містить жодної принципово нової "перемоги".

Текст, який Україна разом з державами-партнерами узгодила та зареєструвала ще минулого тижня (ви можете скачати копію рішення з сайту ЄП), є цілком прийнятним для нашої держави та не містить жодної шкідливої тези – але він, по суті, лише повторює попередні рішення Генасамблеї.

У цьому документі ГА ООН, зокрема, "підтверджує свою вимогу до РФ негайно, повністю і беззастережно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів і закликає до припинення бойових дій" та повторює, що дії РФ є "агресією". Однак ці тези вже не раз звучали від ГА ООН, збираючи абсолютну підтримку світової спільноти.

Жодного іншого звинувачення на адресу РФ у тексті просто немає.

Всі інші пункти, зокрема, з вимогами про дотримання міжнародного права, сформульовані так, немов вони адресовані рівною мірою і Україні, і Росії. Понад те, ГА навіть не називає конфліктуючі держави, а натомість каже про вимоги до "всіх сторін конфлікту", не уточнюючи, то між ким же триває конфлікт під час збройного нападу РФ на Україну.

Наочний приклад: рішення Генасамблеї "вимагає, щоби сторони збройного конфлікту відповідно поводилися з військовополоненими… та повернули всіх насильно перевезених і депортованих цивільних, включно з дітьми". Для нас більше ніж очевидно, що ці звинувачення можна висунути лише на адресу РФ – але ж у документі цього немає! Натомість ГА ООН розмито посилається на невизначені "сторони".

Підсумовуючи: текст цього рішення складно назвати "перемогою України".

Документ, попри анонси, не містить так званого "мирного плану". І абсолютно некоректно говорити, що він втілює "10 кроків до миру", які торік представив Зеленський.

То навіщо це рішення?

Попри критику, що викладена вище, ухвалена 23 лютого резолюція точно не є поганою для України. Проблемою став не цей документ, а те, що Зеленський безпідставно завищив очікування від нього.

Натомість важливість рішення ГА ООН полягає у іншому. Воно було свідомо сформульовано максимально розмито, щоби зібрати на стороні України максимум держав – і це вдалося зробити.

В ООН у принципі є традиційна практика ухвалювати регулярні, повторювані рішення з одного питання. Так було раніше щодо порушень  прав людини в окупованому Криму та про мілітаризацію півострова – до 2021 року Генасамблея щороку ухвалювала з цього приводу рішення, що значною мірою повторювали торішній документ.

Тоді ці щорічні голосування дозволяли відстежувати динаміку підтримки позиції України – хто з держав світу починав голосувати за нас, хто "виходив з зали", не бажаючи образити Росію тощо.

До певної міри це було важливо і зараз, щоби порівняти зміни у підтримці цілісності України з торішніми резолюціями, ухваленими 2 та 24 березня. Тоді на стороні України виступило 141 та 140 держав відповідно, а агресора підтримали п'ять держав (окрім самої РФ, червону кнопку тоді натисли КНДР, Білорусь, Еритрея та Сирія).

Цього року голосування довело: світ лишився на нашій стороні.

За резолюцію, як і торік, проголосувала 141 держава.

А от кількість голосів "проти" дещо зросла: противниками стало 7 держав. До "вісі зла" додалися Нікарагуа (нічого дивного, ця глибоко антизахідна держава раніше визнала анексію Криму і навіть відкрила там "почесне консульство", а торік не раз голосувала разом з РФ), та Малі (там зараз при владі хунта, якій Росія постачає військову техніку).

Та ще цікавішим стало голосування не за саму резолюцію, а за дві поправки до неї, які Росія подала не сама, а через маріонеткову Білорусь.

Перша поправка мала на меті прибрати звинувачення на адресу РФ у агресії проти України, перетворивши резолюцію на беззубий заклик "до всіх сторін" жити в мирі і не порушувати міжнародне право. Ті, хто проголосували "за" – це і є справжнє коло друзів Росії, і воно виявилося доволі вузьким, лише 11 країн.

До переліченої вище сімки додалися Куба, Ефіопія, Судан та Зімбабве.

Зверніть увагу, Китаю в цьому переліку немає!

І це дуже важливо.

Річ у тім, що Китай послідовно уникає будь-яких згадок того, що саме РФ вчинила агресію проти України, та утримується у голосуванні щодо ініціатив, які містять таке звинувачення – але як з’ясувалося тепер, не бажає знімати цю відповідальність з РФ. Просто віддає перевагу, щоби покарання Росії здійснювалося голосами інших держав, без його участі.

Зважаючи на те, що для багатьох держав світу позиція Китаю важить, це дуже допоможе Україні у консолідації світової підтримки.

Друга білоруська поправка пропонувала додати у документ пункт про зупинку постачання зброї у зону російсько-українського конфлікту (ідея очевидна – щоби потім вимагати у Заходу зупинити безпекову допомогу Україні).

Ідеї пацифізму завжди мають більшу підтримку, а й тут Росію спіткала невдача: вона зібрала "аж" 15 голосів. Та найцікавіше те, що за зупинку постачань зброї висловився Іран (який вже постачає РФ бойові дрони) та Китай (який, за даними західних розвідок, вивчає можливість таких постачань, хоча у Пекіні це заперечують).

То який "мирний план" пропонує Китай?

Та на позиції Китаю варто зупинитися окремо.

Ця держава є постійним членом Радбезу ООН, а також вагомим регіональним та глобальним лідером, на якого рівняються чимало держав у Азії та Африці. Тому його позиція є вагомою і для нас.

Китай вміє "розкладати яйця в різні кошики", нерідко підтримуючи відразу кілька сторін регіональних суперечок. Але в останні роки китайська влада перебуває у гострій стадії конфлікту з США, що штовхає Пекін до підтримки антизахідних урядів, включно з російським.

ЄвроПравда вже розповідала, що через це китайська влада опинилася "на розтяжці". З одного боку, Пекін підтримує територіальну цілісність України, бо це – основа китайської політики з повернення Тайваню. З іншого боку, китайська влада не може дозволити собі ставати на бік "проамериканського" уряду України і надто підважувати позиції Путіна, що входить до неформального клубу авторитарних світових лідерів  (детальніше про це у статті "Мюнхен поза зоною комфорту")

Через це намір Китаю представити свій "мирний план" щодо російсько-української війни став однією з топ-тем у світі. Всі чекали, чи не зміститься китайська офіційна позиція у бік однієї з воюючих сторін.

Отже, маємо добрі (хоча й не карколомно добрі!) новини для України.

Свій документ офіційний Пекін оприлюднив за п'ять годин після того, як Генасамблея ООН підтримала українську резолюцію. Це саме по собі вже стало показовим сигналом, адже спочатку були підозри, що китайська влада висуне проєкт, альтернативний українському, що могло би суттєво зменшити кількість голосів на нашу користь.

Та ще більше позитиву додав текст китайської пропозиції.

Позиційний документ з 12 пунктів не є "мирним планом". Натомість він фіксує позиції, яких керівництво Китаю буде дотримуватися й надалі у питанні війни РФ проти України. І значна частина цих позицій є тими, під якими міг би підписатися Київ.

Це і збереження територіальної цілісності України як основний принцип (тобто Крим – це Україна!), і потреба демілітаризації запорізької АЕС та припинення атак на будь-які атомні станції; і абсолютна заборона на використання ядерної зброї; і підтримка "зернового коридору".

Крім того, є два важливих пункти, щодо яких позиція Китаю є відмінною від очікувань.

Перше – це вже згадане вище питання про заборону постачання зброї у зону конфлікту. Тиждень тому китайський топ дипломат Ван Ї називав цей пункт серед тих, які мають увійти до "мирних принципів". Нині цього немає. Можна лише гадати, що стало причиною цієї зміни, і чи не є це ознакою того, що Китай сам планує таке постачання.

Та друга особливість є незаперечно позитивною для України. Це – те, як у китайському плані сформульована теза про припинення вогню.

Відверто проросійські лідери інших держав, на кшталт прем’єра Угорщини Віктора Орбана, просувають під виглядом "миру" територіальні поступки України, наполягаючи для цього на тому, що Україна та РФ мають негайно "перестати стріляти", оголосити перемир’я, і після того починати переговори (тобто лишаючи частину території України окупованою). Натомість Китай пропонує інше: поступово рухатися до переговорів про умови, за яких стане можливим припинення вогню.

Формально, під цю пропозицію підпадає навіть український мирний план (РФ виводить війська і після того – перемир’я, чому б ні?) Хоча більш реально, що насправді Китай намагався знайти таку схему, яка б дозволяла йому не ставати на бік ані Росії, ані України. Заявити, що "ми за мир", але не підтримати жодну зі сторін. Тому до пекінського "плану" увійшли і тези про цілісність, і неприйнятні для України пункти про відмову від санкцій і військових блоків (читаємо – НАТО).

"Ні вашим, ні нашим"

І це – точно не найгірший для України варіант того, що ми могли побачити від Китаю, який лишається одним з небагатьох соратників путінського режиму у світі.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: