План РФ та "червоні лінії" Лукашенка: відповідаємо на запитання про події у Білорусі

Четвер, 10 червня 2021, 15:55 — ,
Фото: Mindaugas Kulbis/Associated Press/East News
Протестний мітинг проти режиму Лукашенка на прикордонному пункті з Білоруссю у Литві, 8 червня 2021 року

Нове загострення відносин між режимом Александра Лукашенка та Заходом, викликане захопленням літака Ryanair та арештом опозиціонера Романа Протасевича, змушує Київ по-новому подивитися на можливі сценарії розвитку подій у Білорусі і ризики для себе. 

Чи з'являться російські війська на північному кордоні України? Чи піде Лукашенко на визнання анексії Криму та ОРДЛО? 

А разом із тим, що може стати тією "соломинкою", яка зламає режим Лукашенка?

На найгостріші запитання про події в сусідній країні ЄвроПравді відповіла директор з досліджень Європейської експертної асоціації Марія Авдєєва. 

Як і завжди, окрім тексту з найцікавішими заявами можна подивитися запис інтерв’ю на YouTube-сторінці ЄвроПравди.

"Червоні лінії" Лукашенка

Щоб окреслити ці "червоні лінії", треба розуміти природу влади Лукашенка. Він є президентом більш ніж 26 років, і основа його політики – єдиновладне управління, повна концентрація влади в руках президента.

І все, що Лукашенко обіцяє і говорить, він робить для того, щоб відтягнути час, аби посилити свої позиції та відмовитися від обіцяного.

Тобто головним завданням для Лукашенка є збереження влади для себе та своєї родини. У разі, якщо він все-таки буде вимушений піти, його вимогами будуть гарантії безпеки для нього та його родини.

Показово, що для Лукашенка сім'я – це щось священне. Невипадково і пропагандистські ролики, які білоруські державні канали крутили останнім часом, підводили до простої тези: дивіться, Лукашенко і його сини – під ударом.

І це, до речі, дозволяє говорити, що варіант передачі влади синам дійсно розглядається Лукашенком як можливий сценарій.

Наразі білоруські навколодержавні аналітики багато пишуть про казахський сценарій (формальний відхід Лукашенка з посади президента при збереженні контролю над ситуацією завдяки Раді нацбезпеки). Цілком можливо, що саме він і буде реалізований.

За будь-якого сценарію я не бачу якихось підстав говорити про те, що Лукашенко готовий віддати владу комусь іншому, а не тій людині, якій він довірятиме на 100%.

Це і є його "червона лінія" – власна безпека, безпека його синів та збереження контролю над ситуацією у країні. Там, де він бачить, що йде зазіхання на цей контроль, на його велич і контроль над ситуацією, це для нього стає "червоною лінією".

Стратегія РФ щодо Білорусі

Росія зараз не зацікавлена в офіційному закріпленні повної інтеграції з Білоруссю.

Річ у тім, що Білорусь – це не Крим. І Путіну буде дуже важко "продати" цю перемогу своєму електорату.

Тим більше, всі опитування і взагалі суспільна думка не показує бажання росіян приєднати Білорусь. А відповідно, цей крок не буде однозначно підтриманий росіянами.

Швидше, варто говорити про повзучу анексію – коли і без формального приєднання Росія захоплює ті сфери, які для неї є життєво важливими. В першу чергу це інформаційна сфера, а також військове співробітництво та економіка – передача РФ контролю над стратегічними підприємствами.

Це добре видно на прикладі інформаційної сфери. Достатньо згадати, що ще на початку 2020 року Лукашенко постійно казав про Росію як про одного з ворогів, який хоче поглинути суверенітет Білорусі. Минуло трохи більше року, він розвернувся на 180 градусів – і дуже схоже, що це і було однією з вимог РФ.

Щось подібне відбувається і в інших напрямках.

Визнання Лукашенком Криму та ОРДЛО

Досі Мінськ займав у цих питаннях нейтральну позицію.

Проте Лукашенко вже розпочинає торг із Кремлем. Він ще нічого не визнав, але зробив кроки назустріч цьому. Це і запрошення для допиту Протасевича якихось так званих слідчих ЛНР, і заяви про можливість відкриття авіарейсів до Криму.

Схоже, це така гра з боку Лукашенка. Він демонструє, що це може бути його наступним кроком, і чекає зустрічних пропозицій.

Кремль дуже зацікавлений, щоби Білорусь визнала незаконну анексію Криму і пристала на російську позицію щодо окупації Донбасу.

Тому наступний крок Лукашенка тут реальний – це лише питання ціни. І Україні варто бути до цього готовою.

Російські війська на північному кордоні України

Україні не варто виключати можливість наступу з території Білорусі.

З одного боку, Лукашенко завжди виключав цей сценарій. Зрештою, він є небезпечним і для нього особисто.

Проте якщо ми бачимо, що Лукашенко йде на такі кроки, як захоплення літака, то чому б йому завтра не змінити свою думку і щодо цього.

І якщо він раніше казав, що кордон з Україною з боку Білорусі завжди буде надійно захищений, то чому б йому не змінити свою точку зору і не пустити туди, як він вже потроху робить, російські війська.

Тим більше, що Лукашенко бачить, що якби Росія хотіла повалити його прямо зараз, вона зробила б це в розпал протестів, коли він був слабкий.

А оскільки Кремль і Путін особисто Лукашенка зберегли, то він відчуває, що необхідності його позбутися наразі у Росії немає – принаймні у найближчій перспективі.

Проросійські партії у Білорусі

Щоб закріпити свої успіхи в інтеграції Білорусі, Росії потрібні місцеві партії, які просуватимуть тези інтеграції з РФ і блокуватимуть спроби "розвороту".

Розмови про це велися вже давно. І навіть називали конкретну партію, здається, "Союз", якій відмовили у реєстрації. І це подавалося як протистояння Лукашенка планам РФ. Проте варто пам’ятати, що "Союз" завжди був маргінальною партією.

Росії потрібні більш впливові союзники. Ним міг бути кандидат у президенти Віктор Бабарико, але він у в'язниці, і ще невідомо, скільки часу він там проведе.

Можливо, ставка буде зроблена на іншу політичну силу. Або швидше навіть на декілька сил, на випадок того, що хтось із них буде більш, а хтось менш успішним.

Ставлення білорусів до РФ

Білоруси стали більш критичними і скептичними щодо Росії. Вони самі визнають, що якщо раніше була значена частка людей, які хоч і дещо скептично, але сприймали тези російської пропаганди, то тепер їх стало набагато менше.

Показовий момент: усе, що відбувалося в Україні, в Білорусі часто сприймали крізь призму прокремлівських каналів.

Втім, після виборів білоруси дізналися, що вони самі стали "фашистами".

І тепер вони зрозуміли, що все, що їм розповідали раніше про Україну, починаючи з 2014 року, було маячнею російської пропаганди. І мені здається, вони краще почали розуміти українців.

Шанси на "багатовекторність"

Білоруські аналітики, наближені до органів влади, продовжують свою традиційну мантру про те, що "у нас особливий шлях, і ми будемо з'єднуючим містком між Росією і Європою".

Проте можливостей для маневрів між Заходом та РФ у Лукашенка стає дедалі менше.

Якщо раніше він міг обирати з багатьох опцій, то зараз, окрім Росії, у нього вибору більше не залишилося.

І в цьому винен він сам, тому що своїми діями він далі провокує цю кризу у відносинах із Заходом: останні події (посадка літака Ryanair та арешт Романа Протасевича) були демонстративним актом неповаги взагалі до міжнародної спільноти і до всіх визнаних міжнародних норм.

Білорусь святкує вторгнення СРСР до Польщі

Ідея створення такого державного свята – це в першу чергу демонстративний крок, яким режим Лукашенка в черговий раз демонструє зневагу до власних громадян і своє ставлення до світу.

Мені здається, що в цьому він намагається наслідувати російську політику, яка постійно мілітаризує тему історичної пам'яті. Ми це вже бачили напередодні 9 травня, коли режим намагався використати тему історії для досягнення своїх політичних цілей.

Але одночасно це рішення зі святом – це відвертий крок і демонстрація неповаги саме до Польщі. Саме цю країну Лукашенко дуже часто звинувачує у тому, що там знаходиться основне коло його ворогів.

І тим самим він одночасно демонструє лояльність до Путіна, показуючи, що вже ми повністю з вами назавжди, і я більше не буду гратися у ці ігри, загравати з ЄС.

Як далі розвиватимуться події в Білорусі?

На жаль, оптимістичних прогнозів тут немає. Ми бачимо, що Лукашенко чим далі, тим більше закручує гайки. Він йде шляхом посилення репресій і вже повністю перейшов до фізичного знищення всіх проявів протестів і опозиційності, які є в країні.

На жаль, я думаю, що це і є найближчою перспективою, що він далі буде це робити. Потім восени будуть вибори в Росії, в Державну думу, до яких Кремль не робитиме різких кроків.

А от що буде після цих виборів, залежатиме від російської позиції, від того, наскільки сильно Кремль тиснутиме на Лукашенка і наскільки там будуть зацікавлені в тому, щоб його замінити.

Якщо Росія розумітиме, що вже готова підтримати якийсь партійний проєкт або якогось політика, то може почати операцію зі зміщення Лукашенка. Проте це навряд чи буде цього року, оскільки наразі ми не бачимо такої фігури, на яку Росія могла би зробити ставку, і часу для її розкрутки замало.

Що стосується протестів, то можна стверджувати, що вони просто перейшли в іншу фазу.

І не факт, що ця фаза для Лукашенка є кращою, ніж минулорічні протести. 

Нинішню ситуацію в Білорусі можна порівняти із кригою навесні – коли вона вже тонка, а під нею вирує вода, яка ось-ось її зламає.

І зламати цей "лід" може щось таке, чого ми не очікуємо, якийсь випадок, який стане каталізатором для суспільства.

Спілкувався Юрій Панченко,
відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua