Уже майже два місяці Україна протистоїть Росії на військовому фронті, однак для зупинення цієї навали слід діяти не лише у військовій площині, але й у економічній.

Росія вже стала рекордсменкою за кількістю впроваджуваних проти неї санкцій, проте багато з них матимуть віддалений ефект.

Водночас для зупинення військової машини діяти необхідно негайно та жорстко. 11 березня країни ЄС ухвалили Версальську декларацію, в якій пообіцяли якнайшвидше відмовитися від імпорту російських енергоносіїв, зокрема природного газу, нафти, вугілля, однак не озвучили жодних конкретних дат. Попри політичну підтримку України та засудження дій РФ, Євросоюз щодня продовжує перераховувати сотні мільйонів євро на оплату імпорту російських вуглеводнів.

Сьогодні є очевидним, наскільки міцно Росія затягнула енергетичний зашморг насамперед для країн Європейського Союзу та на що витрачаються прибутки від продажу нафти та природного газу, які становлять понад третину доходів бюджету Кремля.

Масштаб проблеми

ЄС імпортує 90% природного газу, який він споживає, з яких 45% надходить з РФ. Окрім того, країна-агресор також постачає до ЄС 25% нафти, 45% вугілля та 20% урану із загального імпорту.

Так, у 2021 році витрати Європейського Союзу на російські енергоносії склали 99 млрд євро. Понад те, протягом місяця від початку війни, попри заклики окремих держав застосувати жорсткі санкції, країни ЄС додатково витратили понад 18 млрд євро на закупівлю енергоносіїв в РФ.

Як зазначає агентство Bloomberg, якщо країни-імпортери не введуть повне нафтогазове ембарго, то

цьогоріч РФ може заробити майже $321 млрд на експорті енергоносіїв – на 30% більше, ніж у 2021 році.

Такі надприбутки обумовлені рекордними цінами на нафту та природний газ, тому є реалістичними навіть за умови скорочення продажів.

Попри те, що всі країни ЄС засуджують російську агресію, бездіяльність в енергетичній сфері та подальший імпорт російського викопного палива сприятимуть продовженню фінансування війни та тероризму.

Імпорт російського викопного палива до країн ЄС у 2021 році

На початку березня США оголосили негайну заборону імпорту російської нафти, таке ж рішення було ухвалено Великою Британією, хоча варто зазначити, що частка російського імпорту нафти, природного газу та вугілля у структурі енергоспоживання обох країн є доволі незначною, лише 1% та 7% відповідно.

Однак наміри європейських країн є менш амбітними.

Запропонований Європейською комісією план REPowerEU передбачає повну відмову від імпорту російських енергоносіїв "задовго до 2030 року".

За оцінками німецького аналітичного агентства Agora Energiewende, Європа може позбутися енергетичної залежності від Росії до 2027 року за умови скоординованих дій усіх країн-членів ЄС. 

Але таке зволікання є неприпустимим в умовах активних бойових дій у центрі Європи, що ведуть до непоправних втрат серед мирного населення України.

22 березня під час обговорення ембарго на російську нафту, природний газ та вугілля країни Європейського Союзу розділилися на різні табори, відповідно до ступеня залежності від імпорту з країни-агресора, і далеко не всі готові до рішучих дій.

Джерело: ГО "Екодія", за даними Міжнародного енергетичного агентства (станом на 2020 р.)

Хто підтримує ембарго

Польща та країни Балтії виступають за повний пакет санкцій проти країни-агресора, включно з повним ембарго на викопне паливо та блокуванням портів.

"Чому Європа повинна дати Путіну більше часу, щоб заробити більше грошей на нафті й газі? Час вимкнути живлення",

каже міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс.

Польща, яка активно допомагає українцям з перших днів війни, вже оголосила радикальний бойкот російським енергоносіям.

За нещодавно опублікованими даними Міжнародного енергетичного агентства, частка російського імпорту енергоносіїв в країні складає 37%. Зокрема, Польща отримує з РФ 46% газу, 77% нафти та 15% вугілля.

Проте вже у квітні-травні Варшава запровадить повне ембарго на імпорт російського вугілля, а скорочення імпорту природного газу заплановано на травень. Остаточно припинити імпорт російської нафти, газу та вугілля Польща планує до кінця 2022 року та закликає уряди інших країн Євросоюзу наслідувати цей приклад.

Литва стала першою з країн Європейського Союзу, яка повністю припинила імпорт російського газу, частка якого становить близько 50% у структурі споживання країни.

Попри надзвичайну залежність від російських енергоресурсів, Міністерство енергетики Литви повідомило, що з початку квітня газотранспортна система країни працює без російського блакитного палива.

Окрім того, президент Гітанас Науседа висловив наміри зупинити імпорт російської нафти, частка якого станом на 2021 склала 83%, та прискорити синхронізацію енергосистеми країни з ENTSO-E, що дозволить Литві від’єднатися від енергосистеми РФ раніше запланованого 2025 року.

Втім, попри прогресивну позицію Литви та підтримку України, невідомо як ця країна буде скорочувати імпорт російського вугілля, частка якого становить 71%.

Латвія та Естонія також підтримують енергетичні санкції, хоча значною мірою залежать від імпортованого російського газу та вугілля.

3 квітня латвійський газовий оператор JSC Conexus Baltic Grid повідомив, що газотранспортні системи усіх трьох балтійських країн працюють без поставок палива з РФ. У найближчі місяці потреби у природньому газі будуть задовольнятися завдяки резерву.

А надалі країни планують покладатися на постачання газу через термінал скрапленого газу Klaipedos Nafta (Клайпеда, Литва). У майбутньому уряд Естонії має наміри збудувати додатковий термінал неподалік Талліна.

Бельгія не є повністю залежною від російського газу, проте наразі закриває від 4% до 6% своїх газових потреб із російського імпорту.

Приблизно 33% імпорту газу припадає на Нідерланди, а Норвегія забезпечує майже 30% потреб, ще 20% надходить з Катару. Проте Королівство споживає значну частку інших видів російського викопного палива – 30% нафти та 20% урану.

Через це у березні міністр енергетики Бельгії створив робочу групу для пошуку альтернатив викопному паливу з країни-агресора.

На початку квітня Данія також наклала мораторій на купівлю російської нафти. У 2020 році залежність країни від постачання з Росії складала майже 32%. Країна не імпортує російський газ, однак постачання вугілля на 94% забезпечується російським імпортом.

Ще до початку російського вторгнення Іспанія озвучувала готовність підтримати санкції проти Росії у випадку атаки на Україну. Економіка країни не надто залежить від російських вуглеводнів, імпорт яких у 2020 році склав лише 8%.

Відчутний удар від можливого запровадження ембарго отримають економіки Болгарії та Фінляндії.

Втім, попри це, ці країни також виступають за санкції проти російських вуглеводнів. За попередніми прогнозами, падіння ВВП цих країн може скласти понад 1%.

Однак все ж таки у середині березня уряд Болгарії заявив, що не планує продовжувати чинний контракт на купівлю російського газу, який добігає кінця у липні, та шукатиме альтернативні джерела постачання палива з Катару та Алжиру. Окрім того, країна має наміри використати наявну інфраструктуру Греції та Туреччини для закупівлі зрідженого природного газу, що дозволить збільшити поставки із Азербайджану.

Попри значну частку (майже 45% у 2020 році) російських вуглеводнів у енергетичному міксі країни, Фінляндія закликає держави ЄС якнайшвидше відмовитися від імпорту енергоносіїв з РФ. І це в ситуації, коли 68% природного газу, 80% нафти та 30% спожитого вугілля було імпортовано з країни-агресора (дані 2020 року).

У Фінляндії енергоспоживання на душу населення є одним із найвищих серед країн ЄС, що зумовлено енергоємною промисловістю і місцевим кліматом. Згідно з попередніми планами, Фінляндія мала намір відмовитися від вугілля до 2029 року, однак деякі енергетичні компанії оголосили готовність зробити це значно раніше. Наприклад, муніципальна енергетична компанія Гельсінкі оголосила, що не продовжить контракти з постачальниками російського вугілля, які добігають кінця.

Уряд Словенії ще поки не озвучив радикальних планів відмови від російського викопного палива, але висловив готовність підтримати дії ЄС у цьому напрямку. 91% спожитого газу Словенія закуповує через Центральноєвропейський газовий хаб (Баумгартен, Австрія), де переважає російський газ.

Однак, за офіційною статистикою, у 2019 році імпорт природного газу з РФ тут склав 12%, а нафти – 28%. 

Становище європейських лідерів

Попри нагальність питання ембарго російських енергоносіїв і готовність багатьох країн підтримати жорсткі санкції, запровадження таких обмежень є червоною лінією для низки держав.

Німеччина та Нідерланди, які входять у трійку головних торговельних партнерів РФ, заявили, що ЄС слід працювати над диверсифікацією джерел постачання енергоресурсів, що поступово призведе до зменшення залежності від Москви в енергетичному секторі.

Раніше Німеччина, Нідерланди, Франція та Італія не підтримували ініціативу Польщі та Балтійського блоку щодо бойкоту імпорту російських енергоносіїв. Однак після публікації свідчень воєнних злочинів армії РФ у передмістях Києва європейські політики заговорили про необхідність посилення санкцій, які, можливо, включатимуть заходи з обмеження постачання російського газу.

Одна з найбільших європейських економік, Німеччина, опиняється чи не в найбільш скрутному становищі.

Частка російського імпорту в газопостачанні Німеччини складає 46%, у постачанні нафти – 37%.

Окрім того, у 2021 році 53% вугілля, необхідного для енергетичного сектора та промисловості, було закуплено також у Москви.

Таким чином, цього року Німеччина вже заплатила росіянам $23,1 млрд, принісши їм 8,8% річної енергетичної виручки. З них $11 млрд – за газ.

Проте, попри очевидні фінансові потоки з Німеччини до Росії, німецькі посадовці продовжують повторювати, що припинення імпорту енергоносіїв не зупинить війну в Україні, однак призведе до серйозних економічних і соціальних наслідків усередині їхньої країни.

Джерело: ГО "Екодія", за даними Міжнародного енергетичного агентства (станом на 2020-2021 рр.)

Хто ще в одному човні з Німеччиною?

Італія доповнює список країн, які, ймовірно, відчують вплив жорстких санкцій проти РФ, оскільки вона є другим після Німеччини найбільшим імпортером російського газу з-поміж країн ЄС. Наразі Італія використовує природний газ для генерації 40% електроенергії.

На 90% потреби у газі задовольняються імпортом, і 41% блакитного палива надходить саме із РФ. Окрім того, приблизно 52% вугілля та 18% нафти Італія також закуповує у Москви.

Проте італійський уряд вже заявив про підтримку ембарго на російську нафту. Він вже розпочав пошуки альтернатив і нових джерел, зокрема активізував переговори з Катаром щодо постачання зрідженого газу. 

Прогнозованими є і позиції урядів Нідерландів, Австрії, Угорщини, які побоюються економічних наслідків для власних країн. Нідерланди імпортують приблизно 36% природного газу з Росії. Залежність країни від російських нафтопродуктів складає 23%, а частка РФ в імпорті вугілля – 44%.

Будучи одним із лідерів "зеленої" електрогенерації, Австрія все ще покладається на природний газ та не підтримує ембарго енергоносіїв окупантів. Російський імпорт складає майже 90% поставок газу в країну, що необхідно для забезпечення стабільної роботи енергетичного та промислового комплексів. Проте частка постачання московського вугілля та нафтопродуктів є доволі низькою – лише 9,1% та 7,5% відповідно.

Джерело: transportenvironment.org

Натомість з табору противників санкцій поступово виходить Франція. Залежність від російського імпорту тут складає приблизно 20% у споживанні природного газу, 13% — нафти та 24% — вугілля.

За оцінками Conseil DʼAnalyse Economique, зупинка імпорту російських енергоресурсів матиме "помірний" вплив на економіку Франції, спровокувавши падіння на 0.3%.

Однак імпорт енергоресурсів – не єдина сфера взаємодії Франції з РФ. Ядерний енергетичний гігант EDF не лише досі підтримує тісні робочі зв’язки з країною-агресором, але й має намір продати 20-відсоткову частку в GEAST, виробнику турбін "Арабель", російському "Росатому".

Після подій у Бучі президент Франції оголосив, що готовий підтримати нові енергетичні санкції, особливо щодо вугілля і нафти, але про ядерну галузь, яка для Франції є ключовою, все ж промовчав. 

Угорщина не підтримала ЄС у питаннях надання військової допомоги Україні, а також ініціативу Польщі щодо негайної відмови від російського викопного палива. На думку чинного прем’єра Віктора Орбана, партія якого вчетверте перемогла на виборах до парламенту, європейські санкції не повинні торкнутися імпорту газу та нафтопродуктів.

Така позиція в першу чергу обумовлена повною залежністю енергетичного сектора країни від поставок російського природного газу та високою часткою імпортованої нафти – 43%.

Надзвичайно залежною від постачання російського газу є і Словаччина.

У 2020 році 88% потреб у природному газі та 71% у вугіллі було закрито завдяки контрактам із країною-агресором.

Понад те, уся імпортована нафта була російською. Словаччина, які і інші країни ЄС, не погодилася на російський шантаж щодо оплати газу в рублях, однак дещо раніше міністр економіки Ріхард Сулик заявляв, що не можна допустити зупинку постачання газу. Наступний платіж словацька газова компанія SPP має зробити 20 травня, таким чином, уряд країни фактично займає позицію вичікування й утримується від будь-яких радикальних дій.

Чехія доповнює список найбільш залежних від російського газу країн ЄС. Країна має власні запаси вугілля, а незакриті потреби закриває імпортом з Польщі. До війни в Україні частка російського газового імпорту становила 86%, а нафти – 36%.

Уряд Чехії підтримав попередні пакети санкцій ЄС проти РФ, однак готовність країни до повної відмови від російських вуглеводнів під питанням.

* * * * *

Загалом повномасштабний напад Росії на Україну наочно демонструє славнозвісні європейські цінності – і для усього ЄС вони не однакові.

В одних країнах готові захищати людські життя (чи принаймні відмовлятися фінансувати вбивства) навіть ціною збитків для себе. Для інших же головною цінністю лишається сума у платіжках.

Скільки ще замордованих мирних українців та українок знадобиться, аби Європа дійшла згоди та відмовилася фінансувати війну, купуючи російське викопне паливо – невідомо.

Проте тішить те, що табір противників енергетичних санкцій поступово рідіє, а позиції таких країн, як Німеччина чи Угорщина, зустрічають все більше критики, в тому числі всередині самого Євросоюзу. 

Автори: Оксана Ананьєва, Олександра Хмарна, 

експертки ГО "Екодія"