У цей трагічний момент української історії шлях України до членства у Євросоюзі все більше перетворюється з вузенької стежки на широку дорогу.

Спротив українського народу вторгненню РФ та безпрецедентна підтримка України з боку європейських країн активізували події навколо можливого членства нашої країни в ЄС. З’явилися пропозиції щодо прискореного вступу за спеціальною процедурою.

А 28 лютого Україна подала офіційну заявку про вступ до Європейського Союзу.

Спробуємо проаналізувати, яким може бути подальший шлях України до ЄС та чи можливо його прискорити.

На відміну від багатьох інших країн, які приєдналися до ЄС під час попередніх хвиль розширення, Україна опинилася в небаченій досі ситуації. Підписавши Угоду про асоціацію з ЄС у 2014 році, Україна досі не отримала перспективи членства.

Натомість згадка про цю перспективу була вписана в положення угод про асоціацію з країнами Центрально-Східної Європи. А країнам Західних Балкан було надано статус "потенційних кандидатів" в угодах про асоціацію і стабілізацію.

Перспектива членства хоча і є лише риторичною формулою, але все ж накреслює подальший шлях країни і мотивує впроваджувати складні реформи.

Саме тому досвід України буде не схожий на досвід інших країн-кандидатів чи нових членів ЄС.

Процедура вступу до Євросоюзу чітко формалізована і передбачає проходження низки етапів, уникнути яких досить складно. Як правило, переговорний процес триває роками, оскільки країні-кандидату доводиться імплементувати велику кількість законодавчих актів ЄС і готувати свої державні органи та інфраструктуру до норм Євросоюзу.

З цієї причини можливості для прискорення процедури вступу є обмеженими, а спеціальної процедури прискореного вступу в законодавстві ЄС не передбачено.

Кандидатський максимум: як Єврокомісія планує просувати Україну до членства у ЄС

Однак є два фактори, які можуть спрацювати на користь України і таки посприяти більш швидкому проходженню шляху до членства.

По-перше, це політична воля європейських країн щодо вступу України до ЄС. І ми вже зараз бачимо її прояви.

Так, після подання країною заявки на вступ термін її розгляду Радою ЄС чітко не визначений і може зайняти від кількох днів до кількох місяців.

Наприклад, Чорногорія подала заявку на членство у грудні 2008 року, а Рада ЄС звернулася до Комісії із запитом про висновок лише у квітні 2009-го. У випадку Сербії цей процес тривав майже рік (грудень 2009 – жовтень 2010).

На цьому тлі заявка України на членство в ЄС була розглянута Радою із блискавичною швидкістю – лише за сім днів.

Єврокомісія також обіцяє якнайшвидше надати висновок щодо готовності України до членства. Сприяння європейців у проходженні Україною бюрократичних процедур дозволить нам виграти місяці, якщо не роки.

По-друге, європейський шлях Україна починає не з чистого аркуша. Євроінтеграційні реформи (які є передумовою для набуття членства) розпочалися вже з 2014 року, коли українці вибороли на Євромайдані підписання Угоди про асоціацію.

За ці роки було прийнято десятки важливих законів, що імплементували норми права ЄС до вітчизняного законодавства, розроблено підзаконні акти, а також здійснено реформи відповідних секторів суспільного життя.

Зрештою, Україна налаштувала євроінтеграційну "інфраструктуру" на рівні міністерств: в кожному міністерстві створено посади заступника міністра з питань європейської інтеграції.

І хоча зараз євроінтеграційний напрямок державного управління з об’єктивних причин може бути залучений переважно до воєнних та гуманітарних завдань, наявний досвід та інституційна пам’ять дозволять швидко перемкнутися на євроінтеграційні задачі.

Завдяки Угоді про асоціацію велика частина європейського законодавства вже імплементована в Україні.

І оскільки імплементація законодавства потребує найбільше часу при просуванні до ЄС, то саме в цьому є основна перевага України.

Український центр європейської політики здійснює щорічну оцінку прогресу України в напрямку виконання Угоди про асоціацію. Наш останній звіт показує, що станом на середину 2021 року загальний прогрес виконання Угоди становив 49%. Причому в деяких секторах реформування наближалося до завершення. 

Водночас у певних секторах Україна зіштовхнулася з відсутністю достатньої мотивації для впровадження євроінтеграційних реформ.

Наприклад, ухвалення нового Трудового кодексу, який би узгоджувався з acquis ЄС, історично не мало підтримки в українському соціумі, оскільки він обмежував би права найманих працівників у порівнянні з існуючими. І хоча переваги для працівників, гарантовані чинним українським законодавством, часто не дотримуються на практиці, непопулярність все одно залишається перешкодою для його прийняття.

Або ж, як у випадку імплементації Митного кодексу Союзу, реформи є настільки комплексними та складними, що вимагають повної зміни законодавства, а також десятків підзаконних актів. І що принципово важливо - повної зміни філософії роботи у цих напрямках.

І тут наявність статусу кандидата на вступ і чітка європерспектива дозволили б зрушити ці завдання з мертвої точки.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС охоплює не всі частини європейського законодавства та не у повному обсязі, а тому після початку переговорів щодо приєднання до ЄС обсяг зобов’язань України зросте.

Відповідно, виконання цих зобов’язань потребуватиме більше часу та зусиль, аніж імплементація Угоди про асоціацію.

У зв’язку з цим після початку переговорного процесу щодо вступу до ЄС потрібно буде суттєво посилити інституційну структуру, залучивши потужну команду експертів і юристів до євроінтеграційної урядової команди.

Таким чином, попередній досвід України та політична воля європейських країн дозволять виграти кілька років у просуванні до ЄС

Однак швидкість просування все ж залежатиме від темпів реалізації необхідних євроінтеграційних реформ.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів