Не репарационный и не кредит: где Украина выиграла, а где проиграла от решения ЕС
Зранку 19 грудня стрічки новин вибухнули заголовками про рішення Європейської ради щодо надання Україні 90 млрд євро на 2026–2027 роки. Воно підбило підсумок кількамісячній епопеї і гарячим дебатам всередині самого Союзу, коли позиції різних сторін змінювалися калейдоскопічно.
Хоча в новинах про це рішення часто звучала назва "репараційний кредит", проте насправді воно стало саме заміною цьому інструменту.
Ключова відмінність – резерви російського Центробанку на рахунках європейських депозитаріїв жодним чином не задіяні для виділення цих коштів.
Це рішення варто аналізувати не як ізольований фінансовий крок, а як складну конструкцію, в якій поєднані три виміри: фінансовий, юридично-політичний та стратегічний.
У кожному з них це рішення має різну, але логічно узгоджену функцію. І за певних умов воно може бути навіть більш вигідним Україні.
Фінансова площина: базова потреба закрита
Кредит у 90 млрд євро, який Європейський Союз планує залучати на ринках капіталу під гарантії бюджету ЄС, фактично закриває основну частину макрофінансової потреби України після 2025 року.
Йдеться не про фінансування всіх державних видатків, а про забезпечення трьох критичних параметрів:
– безперервності бюджетного фінансування;
– прогнозованості для середньострокового планування;
– усунення ризику різкого фінансового розриву після завершення чинних програм підтримки.
У цьому сенсі рішення має чітко виражений стабілізаційний ефект.
Воно не є надмірним, але є достатнім для підтримання базової фінансової рівноваги держави у воєнний та післявоєнний період.
Крім того, фінансова стабільність і здатність України, принаймні у монетарному вимірі, вести довгу війну можуть стати вагомим аргументом на нашу користь в ході переговорів між Україною та США і США та Росією, які зараз тривають у Маямі.
Чому не схвалено репараційний кредит
Водночас ЄС на цьому етапі не дійшов згоди щодо запуску повноцінного репараційного кредиту, забезпеченого замороженими російськими активами, про що йшлося в останні місяці.
Резерви російського Центробанку в схемі надання цієї позики не будуть жодним чином задіяні, й тактично це вагома перемога Кремля: це означає збереження шансу на повернення цих коштів у тому чи іншому вигляді або ж їхнє використання у спосіб, який буде принаймні частково вигідний Росії, про що мова піде нижче.
Причини цього рішення мають і системний характер. Найперше, великі юридичні ризики для центральних депозитаріїв і держав-членів, насамперед Бельгії, відповідь на які так і не змогли знайти.
Можна по-різному оцінювати позицію бельгійського прем’єра Барта де Вевера, який блокував шлях "репараційного кредиту", однак неспроможність ЄС дати гарантії від всіх держав-членів є красномовною.
І саме цей брак політичного консенсусу є другою причиною невдачі. Позиції Угорщини, Словаччини і Чехії, чиї уряди неприхильно ставляться до України, були очікуваними, як і зрозумілою була позиція Бельгії.
Але коли Італія і навіть Франція в особі президента Емманюеля Макрона в останній момент ставлять під сумнів цю можливість – це свідчить про те, що ЄС все ще тільки на шляху до "єдиного голосу" на міжнародному рівні.
Частково ця ситуація, зокрема у випадку позиції італійської прем’єрки Джорджі Мелоні, була обумовлена невизначеністю щодо довгострокової підтримки Сполучених Штатів.
Білий дім начебто був проти, аргументуючи, щоб таке рішення не зірвало мирний процес, водночас там серйозно розглядають ідеї Кирила Дмитрієва: можливість спільного з Росією використання цих активів – для "відбудови України" та спільних бізнес-проєктів США.
Рішення ЄС про виділення Україні 90 млрд євро фактично зафіксувало межу того, що можна ухвалити без прийняття юридично складного, а можливо, й революційного рішення щодо російських резервів та без ризику повного блокування рішення на рівні Союзу.
Це радше не відмова від ідеї, а її відкладення до моменту, коли політичні та юридичні умови стануть більш сприятливими.
Збережена асиметрія сил у переговорах
Поточна конфігурація має важливу, часто недооцінену рису: вона зберігає асиметрію позицій між сторонами. Україна та її партнери контролюють заморожені активи. Росія не має інструментів юридичного або політичного "закриття питання".
Це має критичне значення одразу у трьох площинах.
По-перше, мирні переговори: заморожені активи залишаються предметом майбутнього торгу, а не вже списаним елементом фінансової історії.
По-друге, міжнародне право: відсутній аргумент "компенсація вже відбулася", що зберігає простір для використання цих активів в рамках міжнародного компенсаційного механізму і формування довгострокових зобов’язань для Росії.
По-третє, політична динаміка: активи залишаються постійним фактором тиску, а не одноразовою фінансовою транзакцією, після якої інтерес до теми може зникнути або ж ЄС відмовиться від подальшого їх використання. Тобто зберігається, хай і невеликий, шанс на повну їх конфіскацію.
В цьому контексті для України поточна модель є стратегічно вигідною.
Адже заморожені російські активи: залишаються ліквідними, не використані як застава під уже видані кредити та не обтяжені іншими зобов’язаннями, за винятком виплат з їхніх доходів у рамках програми ERA Loans.
Це означає, що вони зберігають статус повноцінного репараційного ресурсу, а не технічного інструменту обслуговування боргу.
Якби під ці активи було видано "репараційний кредит", в майбутньому "тіло" у 210 млрд євро резервів Центробанку РФ скеровували б на погашення зобов’язань ЄС, а не на відновлення України. Поточна модель автоматично цього не допускає.
У підсумку Україна тактично отримує 90 млрд євро фінансування, але стратегічно не втрачає репараційного важеля на майбутнє.
Нові ризики
Водночас ця конфігурація не є самодостатньою і містить низку ризиків.
Ключовий системний ризик – трансформація заморожених активів у режим тривалого статус-кво. Це може проявлятися у зниженні політичної уваги до теми, редукції активів до суто бухгалтерського елементу фінансової інфраструктури та поступовому розмиванні репараційної логіки.
Серед додаткових ризиків – поява компромісних моделей, в яких активи використовуються без чіткого зв’язку з компенсацією Україні, політична втома партнерів або спроби "технічного закриття питання".
І найбільший ризик: Росія отримала за підсумками цієї епопеї нову "карту" для торгів
Цілком можна уявити, як за кілька років той самий Дмитрієв пропонує ЄС, де у Франції при владі ультраправі, а в Німеччині "Альтернатива" перемогла на виборах в Бундестаг, "погасити" цей кредит напряму в обмін на зняття санкцій, за однієї умови – не називати це репараціями.
Мінімізація цих ризиків лежить не у фінансовій, а у дипломатично-політичній площині.
І тут головна надія – на нашу переговорну команду, яка вже довела свою ефективність на переговорному треку.
* * * * *
Рішення Європейського Союзу про виділення фінансової підтримки Україні в розмірі 90 млрд євро не вирішує всіх проблем, але принципово важливо, що воно коректно розводить їх у часі.
ЄС не зумів поєднати фінансову підтримку України з остаточним вирішенням питання відповідальності Росії, однак не пожертвував при цьому нашими економічними потребами.
Фінансування у вигляді кредиту забезпечує Україні базову макрофінансову рівновагу після 2025 року, знімаючи ризик фіскального розриву та створюючи передбачуваний горизонт планування.
Йдеться не про покриття всіх видатків, а про інституційну стабільність – можливість утримувати керованість державних фінансів без постійної залежності від короткострокових політичних рішень партнерів.
При цьому переговорна асиметрія збережена: ЄС далі контролює репараційний ресурс у формі близько 200 млрд євро резервів російського Центробанку, а Україна може продовжувати роботу з партнерами щодо їхнього використання чи конфіскації в наших інтересах.
Активи залишаються постійним фактором тиску і предметом майбутніх домовленостей, а не елементом завершеної фінансової транзакції.
Як не парадоксально, але з прагматичної точки зору це раціональна конфігурація – короткострокова стабільність без втрати довгострокового інструменту компенсації, яка дозволяє не підміняти відповідальність боргом і не знімати репараційну тему з міжнародного порядку денного.
Автори:
Сергій Верланов, член правління Центру Дністрянського, голова Державної податкової служби (2019–2020);
Іван Городиський, адвокат, директор Центру Дністрянського
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень"