Асоціація на роздоріжжі: чому боротьба за угоду з ЄС не припиниться 1 вересня

Європейська правда _ П'ятниця, 01 вересня 2017, 09:18
Версія для друку Коментарі
Фото: ecsa.dk

Ця стаття – editorial, тобто текст, що не має персонального авторства, а відбиває спільну позицію редакції "Європейської правди". Ми публікуємо такі статті у знакові для країни моменти. Нині у тексті йдеться про долю Угоди про асоціацію, документа, який мав би визначати шлях до європейського майбутнього України.

* * * * *

Петро Порошенко днями відкрив у Бродах новий завод французького концерну Nexas. Там виготовлятимуть автомобільні кабелі та продаватимуть їх до Євросоюзу.

"Це прямий результат надзвичайно важливого документа – Угоди про асоціацію з ЄС, яка відкриває для українських виробників доступ до європейських ринків", – заявив президент.

Nexas, однак, працює в Україні з 2007 року. Має ще два заводи – в Перемишлянах і Золочеві. Отже, концерн прийшов до нас ще до асоціації і тривалий час експортував до Євросоюзу без зони вільної торгівлі.

Та не дивно, що президент перебільшує: піаритися на Угоді про асоціацію цими днями зручно й виграшно. Є привід: 1 вересня угода набуває чинності. І попри скепсис щодо офіційних заяв – сьогодні справді день для оптимізму.

Асоціація – це не просто зниження мит. Вона справді здатна змінити країну, нехай це і не станеться вже завтра.

Угоду про асоціацію недарма порівнюють з безвізовим режимом – і те, й інше є знаковим та етапним на шляху України до ЄС.

Навіть попри те, що за своєю дією вони принципово відрізняються.

Безвіз має негайний вплив, тоді як офіційний "запуск асоціації" пересічний українець на собі не відчує. Товари не подешевшають вже завтра, а їхня якість чи безпечність не зміниться лише через те, що ми вже маємо повністю працюючу угоду.

З практичної точки зору початок дії УА є доволі технічною подією, адже ключові положення угоди працюють у тимчасовому режимі вже кілька років, а 1 вересня починає діяти менша кількість положень та статей, нехай навіть важливих для суспільства.

Попри це, сьогоднішній день не стає менш значущим – і з огляду на історію угоди, сповнену драмами та уроками від березня 2007 року, і через те, що цей документ залишатиметься у фокусі багато років, визначаючи напрям українських реформ.

Нині не часто згадують, що підготовка угоди почалася ще за Ющенка, у притаманному тим часам хаосі. Переговори майже не просувалися, натомість не бракувало щедрого проєвропейського словоблуддя від обох "помаранчевих вождів".

За Януковича ситуація змінилася, але не стала кращою. Переговори зрушили з мертвої точки і доволі швидко завершилися, але одночасно в Україні тривало зміцнення авторитаризму, несумісне з духом та цілями угоди. Події тієї доби довели неможливість сидіти на шпагаті між Європою та Євразією – у цій багаторічній улюбленій позі української влади. Суспільство прагнуло руху, але одночасний рух у протилежних напрямках не міг не призвести до розриву.

В листопаді 2013 року Угода про асоціацію стала символом боротьби українців за європейське майбутнє. Після відмови Януковича від її підписання почалося масштабне повстання, що переросло у Революцію Гідності.

Та повернемося до сьогодення.

На жаль, угода відтоді так і не стала символом щирості проєвропейської риторики української влади.

Минуло майже три роки її тимчасового застосування. Змінилися три уряди, на європейських гаслах прийшли до влади новий президент та парламентська більшість. Але незмінним лишився брак політичної волі до виконання змін та реформ, передбачених у тому числі Угодою про асоціацію.

"Зі 126 директив, які ми мали імплементувати в українське законодавство у 2016 році, імплементовано лише 36, з них 23 – повністю", – визнала на початку року віце-прем’єр з євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. Відтоді ситуація принципово не змінилася. Днями "Європейська правда" мала змогу побачити урядовий моніторинг виконання угоди. Всі розділи в ньому були зафарбовані червоним кольором – це означає, що у жодному секторі виконання не йде за графіком.

Виконання зобов’язань справді рухається надто поволі, а те, що є, досягнуто не в останню чергу завдяки зовнішньому та внутрішньому тиску на українську владу.

А попереду – передвиборчий 2018-й, коли шанси на "рішучі реформи" стають ще меншими.

Часто замість прогресу у виконанні угоди ми бачимо кроки назад. Частина депутатських ініціатив прямо суперечить зобов’язанням України перед ЄС. І проблеми сконцентровані не тільки в парламенті – варто лише згадати скандальну ініціативу МВС із обміну водійських посвідчень, яку у відомстві Авакова намагалися "продати" як виконання Угоди про асоціацію. Тоді суспільний розголос зупинив МВС, але за півроку вони знову почали просувати ту саму ідею.

Однак численні проблеми із виконанням Угоди про асоціацію не стають на заваді переможній риториці влади. Заява Порошенка на початку цієї статті – лише один із багатьох прикладів останнього часу.

Очевидно, з наближенням виборів пафосу лише більшатиме.

Вже відомо про плани Порошенка будувати кампанію на обіцянках привести Україну в Європу. Асоціація та безвіз мали би стати доказом його "серйозних намірів", адже євроінтеграція залишається свідомим вибором українців.

Але є одна проблема: якщо роботу і надалі підмінятимуть розмовами, з кожним місяцем буде складніше переконувати виборців, що країна йде саме цим шляхом.

І не варто сподіватися на підтримку ЄС у виборчій кампанії. "Навіщо вам європейське майбутнє, якщо ви не здатні виконати свою домашню роботу з реформ" – такі заяви вже зараз лунають у Брюсселі, щойно Київ піднімає питання про подальше зближення з Євросоюзом.

Отже, отримавши такий козир, як повноцінна Угода про асоціацію, влада скоро опиниться на роздоріжжі. Перед нею будуть два шляхи.

Перший – використовувати угоду як інструмент для політтехнологій та маніпуляцій. Чимось це подібно до того шляху, яким Київ йде сьогодні.

Для цього можна залишити все, як є. Щось виконувати. Десь – ігнорувати власні зобов’язання чи намагатися вихолостити суть регламентів ЄС, або викривити їх, підлаштувавши під свої бажання.

Тобто не шкодити особистим бізнес-інтересам, і водночас – не втомлюючись вихвалятися асоціацією у публічних промовах.

Другий шлях – почати належно й системно виконувати угоду й справді рухати Україну в Європу, зробити її символом успіху.

Так, це робити важче, аніж розповідати про "наш шлях до ЄС" на тлі очевидного саботування цього шляху. Але для політиків, які справді мріють про європейське майбутнє для України (а не лише запевняють виборця про такі мрії), цей вибір взагалі не мав би стояти.

Виконання Угоди про асоціацію з ЄС – лише один з етапів на європейському шляху України, та нині він – безумовно найважливіший. На цьому шляху на нашу державу ще чекає чимало перешкод.

Але цей шлях Україна здатна пройти до кінця. Звісно, якщо йти, а не тільки переконувати світ у своїй готовності зробити перший крок.

Автор: редакція "Європейської правди"


Також рекоменджуємо до прочитання 
статтю про те, чому Україна гальмує із виконанням угоди, та як змінити ситуацію, що склалася: "Угода без ейфорії: що заважає Україні виконати асоціацію з ЄС".

Про мету, яку держава має поставити за нових реалій - стаття "Життя після Угоди про асоціацію: нове завдання для України".

powered by lun.ua


Кястутіс Ланчінскас, Консультативна місія ЄС

Скандинавський рецепт для українських мітингів: як має діяти Нацполіція під час масових безладів

Якщо від початку вийти у натовп з шоломами та щитами, ефект може бути протилежний... Нова модель дій української поліції не буде повністю "скандинавською". Вона буде українською, але базуватиметься на методах, ефективність яких вже перевірена в інших країнах...

Юрій Панченко, Європейська правда

Євроінтеграція для холодильника: що прийде на зміну боротьбі за безвіз

Продукція транснаціональних компаній, що продається по всьому континенту (і навіть за однаковими цінами), різниться за якістю залежно від того, де її купують: у «старій Європі» чи у «новій»... Ми можемо стати свідками безпрецедентного кейсу захисту прав споживачів...


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter