Добрі новини для світу, тривожні для України: що стоїть за новими прогнозами МВФ

Олег Устенко, Міжнародний фонд Блейзера _ Четвер, 12 жовтня 2017, 16:40
Версія для друку Коментарі

Світова економіка досі на підйомі.

Оновлені прогнози Міжнародного валютного фонду налаштовують на оптимізм. У ситуації, коли на початку року багато хто очікував на чергову кризу світової економіки, МВФ покращує свій прогноз зростання світового ВВП в цьому році з 3,5% до 3,6%, а в наступному – з 3,7% до 3,8%.

І це однозначно позитивна новина для всіх, включаючи і нас! Загальне зростання світової економіки збільшує можливості, особливо для таких експортно орієнтованих країн, як Україна.

Так, для деяких країн прогноз погіршено.

США починають платити свою ціну за "трампономіку", а Велика Британія – за Brexit.

Однак цей "мінус" був з надлишком компенсований поліпшенням прогнозів для багатьох інших країн. Що важливо для нас: МВФ поліпшив прогнози як для єврозони (цікавий факт – всупереч усім проблемам з Каталонією, перегляд прогнозів для Іспанії виявився рекордно позитивним), так і для європейських економік, що розвиваються.

І це особливо важливо для України, адже ЄС вже став нашим ключовим торговельним партнером.

Ще одна потенційно гарна новина – прірва між багатими і бідними хоча і залишається великою, проте спостерігається чіткий тренд на її звуження. Наступного року країни з розвиненою економікою зростуть на 2%, тоді як країни, що розвиваються, прискоряться майже до 5%.

Втім, ці цифра вказують на розрив, що збільшується між усім світом і Україною. Для України прогнози залишилися незмінними – зростання на 2% в нинішньому році і на 3,2% в 2018-му.

На перший погляд, відмінний результат! Особливо в ситуації, коли прогнози для України погіршувалися з кожним переглядом.

Тим більше, що темпи зростання української економіки прискорюються, уряду буде що записати собі в актив.

Та чи варто радіти таким успіхам, коли інші країни, в тому числі Східна Європа, стрімко нарощують свій відрив від нас?

За рахунок чого це відбувається? За рахунок продажу сильнішим і потужнішим економікам деревини, металу, зерна, хімії або інших примітивних товарів (до речі, кон'юнктура на які в наступному році буде відносно сприятливою)?

Дійсно, велика частина країн з ринками, що розвиваються, починала своє нове сходження з експортної орієнтації. Разом з відносно дешевою робочою силою цю модель можна було продовжувати експлуатувати ще досить довго.

Але забезпечити реальний економічний прорив на основі експортної моделі, що спеціалізується на продажу на світовому ринку товарів з низьким рівнем доданої вартості, вже просто неможливо.

Текстиль і метали залишилися в минулому. На зміну їм прийшли автомобілі і сучасна техніка.

Варто розуміти, що це не сталося одразу – цьому передувала гігантська робота з формування бізнес-клімату в країні. Досвід "нових зірок" є повчальним для України. Як мінімум, він показує, що життя в ілюзіях ні до чого доброго не призведе. За все треба боротися, чимось жертвувати.

У тому числі і тими, хто не хоче змін і тримає систему в колишньому статус-кво.

Які висновки має зробити Україна?

Висновок 1. Якщо зберігати статус-кво, то ситуація в країні хоч і буде поліпшуватися щодо самої себе в минулому, але одночасно буде погіршуватися щодо інших країн.

Україна – лише елемент світової економічної системи. Коли в 2018 році ми покажемо менші темпи зростання, ніж система країн, що розвиваються, до яких ми самі належимо, то наше відставання посилиться.

І з кожним роком, з кожним місяцем, з кожним днем ​​надолужити згаяне буде все складніше.

Тому зростання на 2,5% в минулому році, 1,5-2% в поточному і 3% в наступному – це поліпшення тільки щодо самих себе. Щодо інших – це відставання.

І доки це не усвідомлено до кінця, все залишатиметься так, як є. Тим більше, що консервування ситуації продовжить активізувати економічну міграцію, а отже, багато економічних проблем стануть ще гострішими (наприклад, боротьба за збереження пенсійної системи).

Висновок 2. Життя ілюзіями ні до чого доброго не призводить. Не треба вигадувати велосипед.

Для України недоступні механізми стимулювання економіки, які доступні для більш розвинених країн.

Монетарні методи стимулювання – які зараз активно пропонуються багатьма, в тому числі й тими, хто перебуває в орбіті НБУ, – непридатні для України.

З однієї простої причини – "накачування" економіки дешевими грошима заведе інфляцію і курс гривні в "невідому далечінь". Чи треба нагадувати, що інфляція б'є по всіх верствах населення, а особливо боляче – по найбідніших?

Стимулювання економіки за рахунок фіскальних заходів добре тільки тоді, коли в країні є цей фіскальний простір. Коли країна завжди жила по кишені, а зараз потребує додаткових стимулів і тому згодна йти на збільшення бюджетного дефіциту. Але це точно не про Україну.

Сценарій "давайте продовжувати позичати гроші на зовнішньому ринку і пускати їх на великі державні проекти", зрештою, закінчується трагедією.

Окрилені нещодавнім розміщенням 15-річних європейських бондів під майже 7,4% річних, частина політиків мають ілюзії щодо можливості задіяти цей шлях.

Попередження більш ніж однозначне – це небезпечно. Тягар вже наявних державних боргів настільки великий, що з'їдає більше 5% нашого ВВП тільки за їхнє обслуговування.

Ми просто не в змозі більше брати в борг. Бо це буде схоже на будівництво фінансової піраміди.

Висновок 3. Для зміни логіки зростання і різкого збільшення його темпів має бути задіяний інвестиційний компонент.

Якщо своїх грошей немає, то їх необхідно залучити. Залучити у вигляді інвестицій.

Але глобальна проблема України – не в тому, що тут такий високий рівень ризику, що підтверджується практично всіма рейтингами міжнародних інституцій, починаючи від індексу конкурентоспроможності Давоського економічного форуму і закінчуючи рівнем сприйняття корупції Transparency International. А в тому, що дуже мало проектів в змозі перекривати своєю прибутковістю цей ризик.

Прибутковість лімітована. Отже, наше завдання – знизити ризики. А це означає – поліпшити свій рейтинг. І це не звичайне технічне завдання, як його намагаються трактувати українські політики. Це програма реформ.

Тих реформ, на які так неохоче йде частина українських політичних еліт.

Тих, на яких наполягають українське громадянське суспільство і партнери України в світі, в тому числі МВФ.

 

Автор: Олег Устенко,

виконавчий директор
Міжнародного фонду Блейзера,

президент Гарвардського клубу України

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua
ПУБЛІКАЦІЇ
Мацей Заневіч, Eastbook

У полоні старих концепцій: що впливає на українську політику Польщі

Вперше з часів Гедройца в Польщі знову почалися обговорення, якою має бути східна політика. З одного боку, аксіомою залишається ідея про необхідність хороших відносин з Києвом. З іншого - в парламенті присутні представники крайніх правих рухів.

Геннадій Максак, для Європейської правди

Рівняння на аутсайдерів: як ЄС бачить майбутнє Східного партнерства

Нова архітектура Східного партнерства не передбачає окремих майданчиків для зустрічей держав, які імплементують Угоди про асоціацію з ЄС. Штучне збереження старого формату із шістьма країнами може понизити і до того невисокий інтерес до багатосторонньої співпраці.





Іван Божко, "Ільяшев і Партнери"

Грантовий ревізор: що дасть Україні створення Європейської прокуратури

Європейська прокуратура, яка повинна запрацювати за 3 роки, серед іншого, повинна зайнятися розслідуванням злочинів, пов'язаних з шахрайськими схемами з розкрадання коштів, виділених ЄС на різні українські програми.

Євген Магда, політолог

Ані слова про Бандеру: польсько-український діалог додав реалізму

Стаття міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського може знаменувати собою серйозні зрушення у відносинах з Україною. Справа не лише у тому, що дипломат обійшовся цього разу без згадок про Степана Бандеру - в україно-польських відносинах стало більше реалізму.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter