Небезпечніше за вторгнення: що чекає на Україну у протистоянні з РФ

Вівторок, 18 січня 2022, 08:20 — , міністр закордонних справ України (2014-2019 рр)
Фото: Abaca/East News
Мітинг у Києві. 9 січня 2022 року

Після переговорів між США та РФ ззовні здається, що настала пауза. Поговорили і пішли думати далі, залишивши багато запитань: хто виграв і хто програв?

Або інше питання: для чого взагалі були ці переговори? Для чого Росії "грати", вимагаючи так званих "гарантій", яких вона ніколи не отримає та й фактично не потребує?

А головне: яка наша роль у дискусії, що визначає наше майбутнє? 

Точно – ці переговори не про гарантії. НАТО не може дати будь-які гарантії Росії – це зруйнує імідж Альянсу і покаже його слабким і неадекватним теперішнім викликам.

Якщо НАТО не може говорити з позиції сили з Росією, то як можливо розмовляти на рівних з Китаєм?

Більш того, ніхто в гарантії більше не вірить. Росія маніпулює термінологією, і в той самий час сама вже порушила всі можливі гарантії, в тому числі й міжнародно-правові, які містилися у двосторонніх угодах.

Отримати виправдання своїх теперішніх і подальших дій для Росії важливо – це буде фактично індульгенцією для "захисту Росії та її безпеки".

Але й для частини Заходу, як ми бачимо, питання "не провокувати" і навіть "заспокоїти" стає одним із пріоритетних. Адже йдеться про значно більше: про новий баланс між США та РФ.

Головне: нам би хотілося думати, що ці переговори – про Україну і загрозу військового вторгнення. Ситуація навколо наших кордонів дійсно стала поштовхом до усвідомлення абсолютно нової реальності. І переговори в такому темпі – це розуміння невідворотності її сприйняття.

Чим далі рухаються переговори, тим більше необхідність зробити їх результативними, адже говорити і не отримати результату не пасує нікому.

Питання для нас не тільки в тому, чи будуть досягнуті компроміси щодо України і які саме – воно у новій системі координат і пріоритетів. Йдеться також про безпеку Заходу та його імідж світового гравця, хоча запобігти російським військовим операціям проти України, безумовно, є пріоритетом для нього.

Чи є у всього Заходу політична воля не вдаватися до компромісів щодо нашого майбутнього заради досягнення цієї мети? Побачимо найближчим часом.

Передбачувано, що відповіді Росії стосовно Заходу та стосовно України будуть принципово різними.

Відповідь стосовно Заходу буде стратегічною: намагання зменшити його внутрішню єдність, у тому числі через надання преференцій окремим країнам та розміщення нових видів озброєнь у чутливих локаціях.

Адже для Росії йдеться про зміну існуючого статус-кво: як у відносинах із Заходом, так і стосовно України.

Для України відповідь буде тактичною, Кремль послідовно шукатиме шанс для внутрішньої дестабілізації як привід для втручання.

Москва послідовна у своїх амбіціях: йдеться не про відкладення або затримку нашого просування на Захід, а про гарантоване повернення України у свою зону впливу.

Переговори зі США "на рівних" дають Росії можливість показати, що Євросоюз там "третій зайвий", адже не має здатності говорити по всіх питаннях стратегічної стабільності.

Для ЄС це теж своєрідний момент істини: це плата за відсутність бажання та політичної волі побудувати для себе серйозний безпековий потенціал.

Для багатьох парадоксально, але відповідь, що маємо зробити ми, знаходиться тут, в Україні. Ми можемо виходити з будь-якими ініціативами, але вони не сприйматимуться серйозно, поки ми не продемонструємо бажання і здатність стати історією успіху.

Переговори про новий статус-кво – це і переговори про можливе нове визначення, хто належить і може належати до визначення "Захід".

Росія взяла на озброєння нашу аргументацію і намагається пояснити частині Заходу, що існування "сірих зон" – це погано, а значить, Україна має перейти до зони її пріоритетного впливу.

Сподівань на Україну як "історію успіху" на Заході все менше, як і все менше розуміння, чому в момент максимальної небезпеки немає спроб збільшити військовий бюджет.

В багатьох на Заході виникає враження, що в Україні все відбувається "як завжди", і Захід турбується про ситуацію навколо України більше, ніж вона сама. Це не зменшить бажання нас захищати, але навряд чи додасть бажання за нас боротися.

Спробуйте поставити себе на місце пересічного європейця і запитати: а чому я маю чимось пожертвувати для України? В нас мала б бути переконлива відповідь для кожного європейця.

Що ми мали б зробити від самого початку – це сказати, що будь-які рішення щодо нас, прийняті без нашої участі, не мають шансів бути реалізованими і позбавлені жодних шансів на підтримку українським суспільством. Ані в парламенті, ані на референдумі, ані в будь-якій іншій формі.

Подібна заява з боку ВРУ, максимально недвозначна та без дипломатичних реверансів і, звісно, за підтримки всіх політичних сил, також була б незайвою.

Я не прихильник історичних паралелей, але перед Першою та Другою світовими війнами теж були активні спроби обговорювати долю інших за їхній рахунок, до чого вони призвели – всім відомо.

Не виключено, що нам будуть потрібні інші, в тому числі непрості домовленості – але вони мають готуватися тільки за нашої повноцінної участі і за умов чесної розмови з суспільством. Наші партнери не до кінця розуміють емоції українців, їхнє небажання йти на компроміси з російським режимом і можливу хвилю емоцій в разі їхнього навіть обговорення. Натомість у Кремлі це дуже добре розуміють.

Наступні два роки будуть гранично складними для України.

Тож пройти їх за принципом "все, як раніше: говорити те саме і робити, що робиться" – не вдасться ані всередині країни, ані ззовні.

Кремль використає момент для дестабілізації та руйнування України – послабити Україну як мінімум і розвалити нас як максимум є головною мрією Кремля, і саме в цьому – основна небезпека.

Це небезпека є більшою, ніж негайне масоване вторгнення РФ. 

Основним завданням цих двох років є збереження України, її суб’єктності та орієнтації на демократичні цінності.

Помилки у наступні два роки можуть коштувати дорожче, ніж на початках Незалежності.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: