Третья попытка Норвегии: как в Осло снова заговорили о вступлении в ЕС и от чего это зависит
Плани Дональда Трампа отримати контроль над Гренландією налякали не лише Данію, адже схожу вимогу президент США може висунути і щодо інших територій.
Першою на нові ризики відреагувала Ісландія, яка вже оголосила про референдум щодо відновлення переговорів про вступ до ЄС. Проте в зоні ризику неочікувано для себе опинилася і Норвегія, яка зберігає контроль над арктичним архіпелагом Шпіцберген.
Країна, яка провела два референдуми щодо членства в ЄС, відхиливши вступ як у 1972, так і в 1994 році, зараз повернулась до розмов про переваги, які може дати членство у Євросоюзі.
І хоча наразі питання про новий референдум щодо членства в Норвегії не стоїть, про подібну перспективу заговорили у політичних колах країни.
Зокрема, про необхідність подати нову заявку на вступ до ЄС заявила лідерка опозиційної Консервативної партії Іне Еріксен Сьорейде.
А разом із тим, можливість "північного розширення" стали всерйоз розглядати у Брюсселі. В тому числі – переконуючи, що це не вплине на швидкість вступу до ЄС України.
Саме тому варто детальніше розібратися, звідки з'явилися прогнози про вступ Норвегії до ЄС, чи є в такої ідеї суспільна підтримка і які наслідки це може мати.
Членство без членства
Норвежці двічі в історії відхиляли перспективу членства в ЄС на референдумах.
У 1972 році 53,5% жителів країни проголосували проти вступу до Євросоюзу (який тоді називався Європейською економічною спільнотою). Одним з ключових політичних наслідків того голосування стало те, що за рік Норвегія уклала угоду про вільну торгівлю з ЄЕС.
Ця угода була розширена і залишається чинною донині.
А у 1992 році Норвегія навіть подала заявку на вступ до ЄС.
Однак два роки по тому на повторному референдумі з дуже високою явкою, під 90%, знову тріумфували противники євроінтеграції: 52,2% проти 47,8%.
Варто зауважити, що перед цим референдумом Норвегія вже підписала угоду про вступ до Європейської економічної зони. І саме тим, що країна вже й так мала вільний доступ до ринку Європейського Союзу, і пояснювали поразку прихильників вступу.
Водночас цю угоду розглядали як своєрідний "національний компроміс" між противниками та прихильниками членства Норвегії в ЄС.
Після 1994 року в Норвегії не було повноцінних дебатів щодо ЄС. І зараз, як зазначають самі норвежці, активної дискусії щодо членства немає. Наразі обговорюється лише те, чи варто взагалі вести таку дискусію.
Останніми роками опитування показують, що більшість населення залишається проти вступу до ЄС, насамперед через побоювання щодо захисту енергетичних багатств Норвегії.
Ситуація почала змінюватися після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, після чого розрив між прихильниками і противниками членства в ЄС став поступово зменшуватися.
Занепокоєння щодо поточних відносин Норвегії з ЄС ще більше посилилося в листопаді минулого року, коли Брюссель запровадив захисні заходи щодо імпорту певних феросплавів – зокрема проти Норвегії, яка не входить до митного союзу.
І звичайно, додав хвилювань норвежцям інтерес Дональда Трампа до Арктики та його митні тарифи.
Як зазначають соціологи, після оголошення Трампом масштабних тарифів на імпорт прихильність норвежців до членства в ЄС помітно зросла, але з часом єврооптимізм дещо послабився.
Зокрема, недавнє опитування для газет Dagsavisen та FriFagbevegelse показало, що 51% респондентів проголосували б проти вступу до ЄС, якби референдум відбувся завтра. 33% проголосували б за, а 17% ще не визначилися.
Примітно, що найбільш активними противниками членства Норвегії в ЄС є молодь. Цілих 60% респондентів у віці до 30 років проголосували б проти на референдумі, і лише 19% висловилися б за.
Єврооптимісти та євроскептики
Заяви лідерки Консервативної партії Іне Еріксен Сьорейде про необхідність повернутися до розгляду питання вступу до ЄС не є випадковим. Ця партія послідовно підтримує ідею вступу Норвегії до ЄС.
Сьорейде стверджує, що в умовах воєн і зростання загроз по всьому світу відносини на відстані між Брюсселем і Осло більше не відповідають поставленим завданням.
"На мою думку, а також на думку моєї партії, нам було б найвигідніше стати повноправними членами ЄС. Я постійно говорю про необхідність конструктивної дискусії, заснованої на тому, яким є ЄС сьогодні, а не яким він був у 1994 році", – стверджує вона.
Прихильником ідеї вступу в ЄС є й керівна Лейбористська партія.
Принаймні, це прописано в її програмі, хоча й не зовсім відповідає нинішньому курсу сформованого ними уряду (про це – трохи далі).
Також до прихильників ідеї вступу до ЄС можна віднести Партію зелених, яка на парламентських виборах 2025 року отримала найкращий результат за всю свою історію. Через своє захоплення кліматичною політикою Євросоюзу ця політсила також офіційно прописала у своїй програмі підтримку членства в ЄС.
Натомість найбільш принциповим противником членства в ЄС є Центристська партія. Саме центристи успішно провели кампанію проти норвезького членства в 1972 і 1994 роках, коли проводились референдуми.
І зараз лідер центристів Трюгве Слагсвольд Ведум попереджає, що у разі вступу до ЄС Норвегія втратить контроль над важливими ресурсами. А ще це завдасть шкоди її сільському господарству.
За таких розкладів можна було очікувати, що в лейбористському уряді також могли би підтримувати цю ідею.
Тут варто нагадати, що рік тому, в розпал тарифної війни Трампа, глава МЗС Еспен Барт Ейде казав, що Норвегія все більше страждає від того, що залишається поза межами ЄС: "Ми чітко усвідомлюємо, що розрив між членством в ЄС та членством в ЄЕЗ збільшується".
Однак прем'єр-міністр Йонас Гар Стьоре казав, що не хоче нових дебатів щодо членства Норвегії в ЄС.
"Добре, що у нас відбувається широка європейська дискусія та обговорення норвезьких інтересів у Норвегії. Але я надаю великого значення тому факту, що у нас уже є хороші угоди з ЄС. Зараз наш пріоритет – зміцнення безпеки. Саме тому ми значно її посилили", – сказав він.
Стьоре виправдовує свою відмову від обговорення цього питання тим, що це лише посилить конфлікти та розбіжності в суспільстві. Також він вказує на значний скептицизм ЄС щодо деяких секторів економіки, насамперед рибальської галузі.
Водночас Стьоре стверджує, що чинні угоди з ЄС забезпечують достатню передбачуваність і що співпраця може розвиватися й без членства.
Тож минулого року на партійному з’їзді Лейбористська партія вирішила, що обговорення питання про членство в ЄС не на часі.
А сам Стьоре у виступі на заході сказав, що зараз – не найкращий час для референдуму щодо вступу до Євросоюзу.
"У ці неспокійні часи я вважаю за краще зберегти єдність Норвегії, а не втягувати нас у новий виток суперечок "за" і "проти", – пояснює він свою позицію.
Що може вплинути на рішення Норвегії?
"Я дуже розчарована і також досить здивована тим, що уряд фактично відклав навіть дебати на наступні чотири роки", – критикує обережну позицію прем'єра Стьоре лідерка консерваторів Іне Еріксен Сьорейде.
За її словами, у нинішній ситуації такий підхід виглядає "дуже дивним".
Ідея вступу до ЄС допомагає консерваторам наростити рейтинги. Наразі партія повернулася на третю сходинку у рейтингу популярності, а головне – її підтримка поступово зростає.
Сьорейде запевняє, що зробить усе, щоб збільшити присутність своєї партії у парламенті за три роки і стати прем’єркою. І у разі приходу консерваторів до влади не виключено, що дискусія щодо членства Норвегії в ЄС активізується.
Проте є фактори, здатні зробити це питання актуальним набагато раніше. І йдеться не лише про непередбачуваного Дональда Трампа.
Одним із факторів, здатних вплинути на позицію норвежців, можуть стати результати референдуму в Ісландії, що пройде 29 серпня.
Якщо цей референдум закінчиться перемогою прихильників членства, то перед Норвегією з'являється не дуже приємна перспектива залишатися наодинці в Арктичному регіоні.
Ще один фактор – дії РФ, яка має свої економічні інтереси на Шпіцбергені. І не виключено – не лише економічні.
Раніше в Осло могли дозволити собі ігнорувати такі ризики, заспокоюючи себе членством у НАТО. Проте Дональд Трамп вже дав зрозуміти, що США тепер не гарантують своєї допомоги європейським союзникам. І в Кремлі, без сумнівів, уважно аналізують цю заяву президента США. Так само, як і в Осло.
Як сказав у коментарі Politico неназваний норвезький посадовець,
"Зараз не найкращий час залишатися наодинці. Трамп змінює все".
Тим часом і в самому ЄС не приховують бажання бачити Норвегію у своїх лавах. Зокрема, єврокомісарка з питань розширення Марта Кос зазначає, що це особистий вибір Норвегії, але вступ може відбутися швидко.
"Це залежить від того, наскільки зацікавлене ваше керівництво. Багато що залежить від приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС. Норвегія вже зробила багато в цьому напрямку через ЄЕЗ, тож, імовірно, це могло б відбутися досить швидко", – зазначила вона.
На запитання про те, що є найважливішим аргументом на користь членства Норвегії в ЄС, Кос відповідає: "Сьогодні я вважаю, що це питання безпеки".
А разом із тим в Єврокомісії підкреслюють, що можливий вступ Ісландії та Норвегії жодним чином не вплине на процес вступу України та інших країн-кандидатів.
* * * * *
Хоча членство в ЄС залишається у Норвегії відкритим і непростим питанням і проведення референдуму найближчим часом не передбачається, ця тема, вперше за багато років, вже не є суто гіпотетичною.
Так само, як повномасштабне вторгнення РФ в Україну призвело до розширення НАТО за рахунок вступу Фінляндії і Швеції, ризикована політика Трампа щодо союзників може спровокувати нову хвилю розширення ЄС.
Технічних перешкод, які б завадили Норвегії вступити до ЄС, майже немає.
Наразі країна майже повністю інтегрована до структур Європейського Союзу, а всі бар’єри на шляху до євроінтеграції є суто політичними.
Норвежцям необхідно визначитись, чи перевищують вигоди від збереження статус-кво втрати від перебування Норвегії поза межами ЄС.
У нинішніх умовах, коли США вже не є надійним гарантом безпеки, а європейська інтеграція у сферах оборони та безпеки зміцнюється, відповідь на це питання може прийти швидше, ніж очікувалось.
І тоді перед норвежцями постане інше питання: чи може їхня країна дозволити собі залишатися поза ЄС?
Авторка: Ірина Кутєлєва,
журналістка "Європейської правди"