Перезагрузка Венгрии. Что изменит для Украины поражение Орбана и чего ждать от Мадьяра
"Ruszkik haza! Ruszkik haza! Hajrá Tisza!" ("Росіяни, додому! Тиса, вперед!"). Це скандування наповнило у неділю ввечері метро Будапешта, і щоразу, коли якась група молоді починала раунд цих "кричалок", їх завжди підтримували інші.
Фраза "Ruszkik haza!" походить з часів угорської революції 1956 року, коли вона стала таким собі неформальним символом опору радянській окупації Угорщини.
За останні тижні цей вислів знову набув особливого значення: він перетворився на символ спротиву режиму Віктора Орбана. Адже після того, як до угорських та світових медіа потрапили записи розмов Орбана з Путіним та орбанівського міністра закордонних справ Петера Сійярто з російським колегою Лавровим, навіть скептики переконалися в тому, що уряд Угорщини відстоює інтереси Москви та системно "зливає" Кремлю європейські таємниці.
Ці "прослушки" стали одним з ключових факторів, що створили головну сенсацію виборів. Тим, завдяки чому опозиційна партія "Тиса" не просто перемогла, а отримала конституційну більшість, ще й із запасом.
Це надзвичайно важливо, бо дає лідеру "Тиси" Петеру Мадяру юридичну можливість "перезавантаження Угорщини", і Мадяр вже заявив, що готує саме такий сценарій.
Та чи означає це також перезавантаження відносин з Україною?
Що робити з тим фактом, що від Мадяра також звучали доволі скептичні заяви щодо України та її членства в ЄС? Майбутній прем’єр також напряму заявляв, що виступає проти будь-якої схеми прискореного членства України в ЄС.
Чи буде Мадяр готовий відмовитися від своїх слів, коли прийде на посаду?
І найголовніше: чи може на це вплинути Україна? Чи можливо щось зробити (і що саме), щоб Мадяр "забув" про свої попередні заяви і змінив позицію Угорщини?
"Європейська правда" пояснює, що буде після зміни влади в Будапешті та чи зніме Угорщина своє вето на шляху України до ЄС.
Супербільшість як необхідність
"ЄвроПравда" вже понад два тижні пише про те, що шанси Віктора Орбана зберегти владу після виборів є украй низькими і прямують до нуля (читайте, зокрема, статтю "Орбан йде до поразки").
Переможець виборів також не викликав сумнівів: Петер Мадяр та його партія "Тиса" постійно нарощувала рейтинг, а сам Мадяр показав себе "тефлоновим" політиком, до якого не прилипають жодні скандали.
Але річ у тім, що лише поразки Орбана недостатньо.
Причина – унікальна політична система Угорщини, котра – як вважали досі – дає Орбану можливість зберегти реальну владу, навіть втративши її юридично.
Віктор Орбан, нагадаємо, керує Угорщиною безперервно з 2010 року. Тоді він здобув незаперечну перемогу, скинувши попередній дискредитований уряд Ференца Дюрчаня, який прославився брехнею виборцям та украй поганим урядуванням у часи світової фінансової кризи 2008 року. На цьому тлі молодий і на той час ще прозахідний експрем’єр Орбан (бо він вже очолював уряд у 1998-2002 роках) зніс попередню владу. Його виборчий список, створений навколо партії "Фідес", отримав конституційну більшість, тобто дві третини голосів.
Цю супербільшість Орбан використав максимально ефективно.
Він одразу змінив конституцію. Докорінно переглянув виборчу систему, побудувавши дуже складний принцип підрахунку голосів, що не має аналогів у світі. У зміненій конституції переглянув структуру влади (наприклад, чисельність парламенту скоротилася удвічі).
А далі, під час наступних термінів, знову повертався до внесення змін у конституцію, підлаштовуючи її під потреби своєї пропаганди.
А ще у цьому процесі Орбан створив велику кількість запобіжників, які мали би зберегти його вплив на країну навіть за його поразки.
Так, значну частину посадовців, призначених за Орбана, можна змінити лише двома третинами голосів. І навіть серед угорських законів є ті, що мають особливий статус: якщо їх ухвалювати двома третинами (а в Орбана така кількість була два терміни поспіль), то й для їхнього перегляду або скасування потрібно було дві третини.
Виборчі округи Орбан "нарізав" так, щоб сільська місцевість, що була його вотчиною, мала непропорційно високе представництво у складі парламенту. Розрахунок був на те, що навіть якщо партія програє і не дай боже втратить владу – Орбан точно не дозволить майбутньому опонентові отримати дві третини, які дають реальну, а не номінальну владу в країні.
Тому Орбан був готовий "цивілізовано" визнати поразку і піти з посади ненадовго, щоби потім через deep state зробити ефективність нового уряду неможливою.
Але результат голосування вийшов за межі усіх прогнозів влади.
Виборча революція і непокора
Перемога "Тиси" дійсно була прогнозованою.
Усі незалежні опитування давали партії Мадяра впевнену більшість голосів, і було відомо, що розворот громадської думки відбувається також на округах Орбана. Єдиний аналітичний центр, який заперечував це – урядовий Nézőpont, що має специфічну репутацію. В Угорщині його вважають частиною урядової машини пропаганди, а його публічні дані – намальованими за вказівкою уряду.
Але настільки карколомна перевага в сільських округах була зовсім не гарантована. Навіть у самій "Тисі" протягом усього дня не було впевненості щодо цього, і зі штабу лунали обережні оцінки.
Хоча від ранку неділі почали з'являтися новини, які свідчили:
в угорському суспільстві відбувається перелам, справжня електоральна революція.
У кількох містечках, де Орбан і його партія мали незаперечну перевагу останні 16 років, керівники, обрані або призначені від "Фідес", раптом публічно оголошували, що вони голосують за опозицію, і закликали свої громади робити те саме. Приклад мера угорського міста Боча тут особливо показовий, бо він заявив, що тепер виступає проти "Фідес", бо як угорець має голосувати проти російського впливу.
І це дійсно стало важливим елементом. Викрита історія про те, що уряд Орбана працював на Кремль, а також те, що у Орбана взялися виправдовувати злив Петером Сійярто даних Сергєю Лаврову – стали для багатьох угорців шоком.
"Тисі" навіть не довелося аж надто розганяти це обурення. Хоча заяви, що у 2026 році треба зробити те, що не вдалося у 1956-му, і сказати Орбану "Ruszkik haza!" – лунали і під час кампанії, і в день виборів.
Результат, як то кажуть, на табло.
Навіть у південній та західній Угорщині, де Орбан був абсолютно впевнений у своїй перемозі, його кандидати програли.
Та є ще одна ілюстративна історія, яка стала несподіванкою практично для всіх угорських аналітиків. Це те, що Орбана "кинули" навіть підконтрольні йому ромські громади.
Одна з особливостей виборчої системи, яку будував Орбан – це наявність так званих "національних мандатів", за які немає конкуренції. Одне-два місця в парламенті можуть отримати офіційні представники двох найчисельніших меншин – німецької і ромської. Ці організації – повністю підконтрольні уряду Орбана, вони живуть на урядовому фінансуванні, тож цього року в Будапешті вирішили поставити на ромську меншину, щодо "слухняності" якої була абсолютна впевненість.
Тут варто наголосити: до реального представлення меншини ці національні списки не мають жодного стосунку, це інструмент фальсифікації та імітації, запроваджений урядом, не більше.
Отже, у ромських поселеннях директивно змусили людей піти зареєструватися до офіційного "списку меншини". 45 тисяч ромів (з понад 300 тисяч, що живуть в країні, це понад 3% населення Угорщини) написали заяву, що вони відмовляються голосувати за національні партії на користь "ромського списку".
Це мало дати Орбану гарантію проходження "ручного" депутата, адже поріг проходження складає трохи більше за 25 тисяч голосів.
Але у день виборів роми несподівано відмовилися грати в цю гру.
Тільки 18 880 ромів кинули в урни заповнений бюлетень. Як наслідок, цього ручного депутата у парламенті не буде.
Здавалось би, це лише один мандат. Але ромська історія – дуже показова.
Ще під час кампанії один з топурядовців Орбана, Янош Лазар, публічно образив ромську меншину, заявивши в одному з виступів, що вона має призначення мити туалети. Потім уряду довелося перепрошувати за це хамство, і в Орбана думали, що все забулося. Як бачимо, ні.
Натомість Петер Мадяр працював з ромами зовсім інакше. Він ввів до прохідної частини свого списку чотирьох угорців ромського походження, і про це роми "сарафанним радіо" розповідали одне одному. Крім того, шановані у ромській спільноті люди, як-от вчитель Янош Орсос, закликали своїх братів по крові голосувати за "Тису", пояснюючи це.
Це стало типовою схемою, за якою Орбан втрачав прибічників у різних спільнотах. Угорська влада регулярно демонструвала свою зверхність, пихатість і нещирість.
Той самий Янош Лазар образив словацьку спільноту. Орбан – румунську.
Брехня про Україну була очевидна для думаючих угорців незалежно від національного походження.
А злиті у медіа розмови, що доводять роботу Сійярто та Орбана на РФ, для частини людей переповнили чашу терпіння.
Уряд, який щодня бреше своїм громадянам, має піти.
Чи не стане Мадяр "новим Орбаном" для України?
Та якщо угорським меншинам Петер Мадяр готовий пропонувати те, чого вони прагнуть – то з Україною подібного точно не станеться.
Віктор Орбан обрав для себе роль відкритого ворога України, але не варто будувати ілюзії про те, що Мадяр буде його протилежністю. Мадяр не є проукраїнським політиком. Він – проугорський.
У Європейському парламенті його партія "Тиса" входить до проукраїнської правоцентристської групи Європейської народної партії, але у голосуваннях у Страсбурзі та Брюсселі вона традиційно утримується від підтримки проукраїнських ініціатив.
А цього року – не в останню чергу під тиском пропаганди Орбана – Мадяр зробив кілька заяв, негативних для України. Зокрема, він публічно виступив проти будь-якого сценарію нашого пришвидшеного вступу до ЄС.
Втім, це не привід оголошувати "зраду".
Мадяр так само не є антиукраїнським.
Однак дорогою до виборів він був змушений діяти обережно щодо України, бо будь-який його крок на підтримку Києва став би приводом для орбанівської пропаганди та для фейків про "союз" Мадяра та Зеленського і про "домовленість" залучити Угорщину у війну.
Ці фейки режиму Орбана були безглуздими і тупими – але вони працювали.
Чи зможе Мадяр розвернути свою політику на 180° зараз після перемоги? І головне – чи хоче він це робити?
Детальну відповідь на ці питання дасть час, але вже зараз можна з певністю говорити: ми не отримаємо в особі Мадяра відданого друга або адвоката України. Бо навіть якби новий прем’єр сам прагнув такої ролі – йому було б важко виступити проти суспільної думки та суспільних стереотипів, які роками вирощував Віктор Орбан.
Ще у 2024 році, на початку своєї політичної кар'єри, коли Мадяр був відвертішим у спілкуванні зі ЗМІ, він в інтерв'ю польським медіа визнав: він розуміє, що відносини Угорщини з Україною треба змінювати, але для цього буде потрібен час. Треба переконати людей в Угорщині, отруєних пропагандою.
Згодом Петер Мадяр став обережніший і подібних речей не повторював. Та й взагалі відмовлявся коментувати будь-що, пов'язане з Україною.
Чи не єдиним винятком, коли Мадяр проявив свою людяність у ставленні до нашої держави, стали події липня 2024 року.
Невдовзі після російського обстрілу лікарні "Охматдит" Мадяр приїхав до Києва, привіз гуманітарну допомогу, побував на місці руйнування та з'їздив до Бучі. І, як кажуть, щиро перейнявся побаченим.
Але на його дії і заяви це не вплинуло. Бо це – політика, де емоціям не місце.
Три підстави розраховувати на компроміс
Нині, коли партія "Тиса" отримала дві третини голосів у парламенті, руки Мадяра розв'язані. Над ним не висить перспектива дострокових виборів (яка була би цілком реальною у разі, якби "Тиса" отримала просту більшість).
Але ігнорувати думку угорського суспільства він не буде навіть зараз, навіть маючи мандат на побудову нової Угорщини. "Перехідний період" про який майбутній прем'єр Угорщини згадував в інтерв’ю полякам два роки тому, досі є необхідним. Хоча є те, що можливо робити вже зараз.
І тут є підстави для оптимізму.
Перша підстава – це команда Мадяра.
Усі контакти "ЄвроПравди", знайомі з Анітою Орбан, майбутньою очільницею МЗС Угорщини, переконують: вона дуже ціннісна євроатлантистка і має тверді антипутінські переконання. Аніта Орбан володіє російською мовою, але це той випадок – для Угорщини насправді не рідкісний – коли йдеться про знання мови окупанта і противника.
Вона вивчала Russian studies з американської позиції (причому йдеться не про Америку, а про погляди традиційних республіканців).
Також серед топчленів "Тиси" є багато переконаних європейців – тих, хто працював у інституціях ЄС. До слова, і сам Мадяр вісім років провів у представництві Угорщини в Брюсселі у період, коли Будапешт був повноцінною європейською столицею.
Друга підстава для оптимізму – європейські зв’язки Мадяра, а також те, що перед ним стоїть задача вивести Угорщину з європейської ізоляції.
Мадяр позиціонує себе на правому фланзі, але має чудові відносини з лібералами. Одним з лідерів, який серед перших зателефонував йому, щоб привітати з результатом, став Емманюель Макрон. Дональд Туск, який нині є найбільшим другом України на верхівці польської політики, має добрі відносини з Мадяром.
Та й угорські виборці, які голосували за Мадяра, чекають від нього більшої долученості до лінії ЄС.
Важлива деталь: на цих виборах Мадяра підтримали не лише консерватори, а й ліберали Угорщини, для яких голос за "Тису" мав конкретну мету: зняти Орбана. На цьому етапі Мадяр був для них "меншим злом".
Але за чотири роки будуть нові вибори, і у Мадяра є потреба утримати і цю групу виборців. Тому вже зараз він робить публічні кроки назустріч лібералам у внутрішній політиці. І напевно зважатиме на їхню думку і у зовнішній.
І нарешті третя, найсильніша підстава сподіватися, що Мадяр знайде спільну мову з українською владою.
Дуже вагомим аргументом у дискусії є гроші ЄС.
Авторитарна політика Орбана дорого коштувала угорцям. Зараз Євросоюз тримає замороженими 19 млрд євро виплат, які мала б отримати Угорщина, якби Будапешт був європейською столицею не в сенсі розташування, а в сенсі цінностей.
Ця сума постійно збільшується – і за рахунок пені на штрафи, які Орбан відмовлявся платити, і за рахунок нових фондів, які Угорщина втрачає або ось-ось втратить (як-от безпекове фінансування за програмою SAFE, що має додати "заморозки" ще 5 млрд євро).
Це накладається на неймовірні фінансові проблеми Будапешта: по суті, Орбан довів країну до межі фінансового краху.
Не маючи шансів розморозити європейське фінансування, Орбан сподівався на "допомогу", нехай коштом національних інтересів, з боку Росії (а цього зараз гарантовано не буде), на можливу фінансову підтримку з боку США (хоча є великі сумніви, що Дональд Трамп дасть гроші, а не обмежиться обіцянками) і Китаю (тепер Пекін напевно не поспішатиме з виконанням домовленостей із "попередниками").
За цих умов європейська допомога – безальтернативне джерело. Без неї Угорщина просто впаде.
Причому вирішувати це питання треба надзвичайно швидко. Близько 6 млрд євро заморожених грошей згорять вже за пів року, якщо нова влада не встигне домовитися з Брюсселем і розблокувати їх.
Це дає Єврокомісії "чарівну паличку" для впливу на угорську політику.
Нехай навіть цього не буде в документах і не прозвучить публічно, але Угорщині чітко пояснять: без розмороження 90 млрд євро допомоги для України поступу з угорськими грошима не буде. Без розблокування шляху України до ЄС, який на прохання Росії блокував Орбан – також. Те саме стосується санкцій, які Орбан підривав на замовлення Кремля – і тепер це вже не припущення, а факт, доведений "злитими" телефонними переговорами Сійярто та Лаврова.
Причому йдеться не про ультиматум Брюсселя Мадяру.
Йдеться про повернення Угорщини до ціннісної європейської родини, яку Орбан досі руйнував, застосовуючи вето з усіх українських питань. Продовжувати цю політику – неприпустимий варіант для нової влади Угорщини.
Двостороння дорога: що доведеться зробити Україні
Однак буде величезною помилкою розраховувати, що під тиском Єврокомісії Угорщина просто поступиться і зробить все, що необхідно Києву.
Не варто забувати, що Орбан, попри поразку, лишається сильним гравцем угорської політики, і він шукатиме можливість бити по новій владі (якій за чотири роки доведеться знову йти на національні вибори, а до цього – ще й на місцеві, щоб замінити мерів від "Фідеса"). Тому розумно буде допомогти Мадяру ухвалити ті рішення щодо України, які матимуть суспільну підтримку і не будуть схожі на вимушені.
Для цього Мадяр має "продати" суспільству домовленості з Україною як обопільну перемогу.
А Україна має запропонувати йому ці переможні елементи.
За даними "Європейської правди", у Києві це розуміють і готові допомогти новому керівнику Угорщини.
Президент Зеленський вже згадував, що Україна скоро завершить ремонт нафтопроводу "Дружба", хоч і не хотіла цього робити.
Цей елемент, схоже, є неуникним. Мадяр має показати, що дбає про енергетичні інтереси своєї країни, тому нафта – в обмежених обсягах – знову піде до Угорщини. А новий прем’єр зможе говорити: це Орбан був винний у зупинці постачання нафти, бо він не хотів домовлятися з Україною. А я захотів і зробив це.
Другий напрямок, де Україні варто бути готовою діяти – це питання прав угорської меншини на Закарпатті.
В команді Мадяра є чітке розуміння: угорці Закарпаття не стикаються з дискримінацією або утисками. Розповіді Орбана з цього приводу є відвертою брехнею. Але суспільна думка вимагає результатів і тут, тож Мадяр має привести до Будапешта домовленість щодо вирішення конкретних проблем закарпатських угорців.
До слова, проєкт таких рішень в освітній політиці вже є, вони давно узгоджені з громадою, їх підтримав уряд, і навіть були попередні консультації з парламентарями. Але не було згоди Орбана.
Зараз Київ і Будапешт можуть домовитися про їхнє ухвалення – до прикладу, в обмін на розблокування офіційних переговорів про вступ України до ЄС.
Це дасть Мадяру змогу знову сказати своєму суспільству: це Орбан не хотів домовлятися з Україною, а я хотів і зробив це.
У будь-якому разі це має бути двостороння дорога.
Тому потрібні переговори президента України і нового прем'єра Угорщини. До слова, Зеленський вже висловив свою готовність до такої зустрічі.
Так, ці рішення не будуть моментальними. Так, напевно, доведеться пройти горнило угорського референдуму або так званих національних консультацій, щоби Петер Мадяр міг отримати суспільний мандат на підтримку вступу України до ЄС. Але і це не є нездоланним. Успіх залежить від того, як сформулювати запитання.
Зрештою, є одна річ, яку ані Віктор Орбан, ані Петер Мадяр, ані Володимир Зеленський не здатні змінити. Це те, що Україна і Угорщина є сусідніми державами. Обидві є європейськими націями зі спільною історією та із суспільствами, які взаємно пов'язані.
Для кожної з наших держав вигідно, щоб інша була багатшою та стабільною. Тому вступ України до ЄС допоможе також і самій Угорщині.
Тож це досяжна мета. Треба лише хотіти її досягти.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди", з Будапешта