"Нет" примирению с немцами? Как в Чехии воюют с собственным прошлым и не торчат ли здесь уши РФ

"Громадяни ЄС мирно збираються в одній з країн ЄС – звичайно, це треба заборонити", – так у Чехії жартують щодо нещодавньої резолюції парламенту, в якій висловлюється незгода з проведенням у місті Брно першого з’їзду судетських німців. Він має розпочатися 22 травня.

Втім, варто визнати: тема німецької меншини досі залишається вкрай болючою у Чехії. І скандал навколо конгресу в Брно є яскравою ілюстрацією цього.

Така гостра реакція нинішньої владної коаліції може створити проблеми у відносинах Чехії з Німеччиною. Втім, це владу не зупиняє.

Таким чином коаліція підіграє ультраправому електорату, а разом із тим – відвертає увагу від кроків уряду, які є порушенням передвиборчих обіцянок прем’єра Андрея Бабіша.

При цьому такі дії Чехії не є унікальними. Аналогічним шляхом зараз йде і Словаччина стосовно угорської меншини. Тут також коріння проблеми у рішеннях, ухвалених відразу після завершення Другої світової війни.

Відлуння війни

"Деякі ексцеси, скоєні щодо судетських німців після 1945 року, справді не були похвальними. Але їх можна було зрозуміти", – стверджує депутат чеського парламенту Їндржих Райхл.

Йдеться про насильницьку депортацію німецької меншини Чехії після завершення Другої світової та націоналізацію її земель. Це рішення ухвалили тоді через масову підтримку судетськими німцями окупації Чехословаччини Третім рейхом. Проте з погляду сучасного права це рішення, що базується на принципі колективного покарання, виглядає вкрай суперечливо. 

Судетських німців депортували тоді на підставі одного з "декретів Бенеша" – так називають 143 конституційні акти, ухвалені урядом Чехословаччини в екзилі на чолі з президентом Едвардом Бенешом. Вони прописували конституційний устрій країни після звільнення.

Загалом, як вважається, внаслідок дії цих декретів було позбавлено громадянства та майна 

близько 3 млн судетських німців та 120 тисяч словацьких угорців.

І це питання залишається актуальним навіть після понад 80 років після завершенню Другої світової! Більше того – частина декретів Бенеша досі залишаються чинними.

Як наслідок, ані етнічні німці, ані угорці не могли претендувати на повернення майна, конфіскованого комуністичним режимом, власникам або їхнім нащадкам. Тобто на реституції, які провели і Чехія, і Словаччина.

Дражливе для чеського суспільства питання реституції для німців часом приводить до несподіваних наслідків. Наприклад, 2013 року його використав для перемоги на президентських виборах "друг Путіна" Мілош Земан.

То були перші загальнонаціональні вибори президента Чехії. Реальний шанс перемогти мав тодішній міністр закордонних справ Карл фон Шварценберг. Проте у проміжок між першим та другим турами Земан звинуватив опонента у намірах повернути судетським німцям націоналізоване майно.

Це було неправдою, проте у неї багато хто повірив, адже фон Шварценберг має німецьке походження. І це фактично обнулило шанси керівника МЗС на перемогу.

Тож не дивно, що наміри Судетсько-німецької асоціації емігрантів – громадської організації, яка представляє інтереси нащадків депортованих із Чехії німців, – вперше в історії провести свій конгрес у місті Брно викликали таке обурення. 

Насамперед з боку ультраправих. Навіть попри те, що ця асоціація не вимагає скасування декретів Бенеша чи повернення майна, а займається лише збереженням культурної спадщини судетських німців.

Отже, скандал вийшов набагато гучнішим, ніж можна було очікувати. 

І це при тому, що про свої наміри Судетсько-німецька асоціація емігрантів оголосила ще торік під час попереднього конгресу. Понад те, провести захід у Чехії асоціацію запросила чеська ініціатива "Зустріч у Брно". І очікувати тоді на такий спротив не було жодних підстав.

Бабіш йде на загострення

"Цілком очевидно, що цей коричневий театр діє як димова завіса", – так лідер опозиційної Піратської партії Зденек Гржиб прокоментував резолюцію чеського парламенту.

Опозиційні партії демонстративно проігнорували відповідне засідання парламенту, на якому розглядали питання конгресу судетських німців.

А дехто з представників опозиції – наприклад, лідер партії "TOP 09" Матей Онджей Гавел та віцелідер KDU-ČSL Франтішек Таліж – вже заявили про намір відвідати конгрес, щоб посприяти історичному примиренню народів.

В коаліції натомість заявляють, що жоден з урядовців не братиме участі у цьому конгресі.

І навіть завуальовано погрожують учасникам форуму.

Зокрема, вже відомо, що у Брно збираються приїхати міністр внутрішніх справ Німеччини Александр Добріндт та прем'єр-міністр Баварії Маркус Зьодер. 

"Я не думаю, що прем’єр-міністр Зьодер та міністр Добріндт насолодяться цим днем у Брно", – відреагував на ці плани міністр закордонних справ Чехії Петр Мацінка.

Така гостра реакція чеського уряду потребує окремих пояснень.

Цілком очікувано, що проти проведення заходу у Брно виступатиме ультраправа партія "Свобода та пряма демократія" (SPD) нинішнього спікера Томіо Окамури. "Вони можуть проводити свої зустрічі в Баварії", – коментує він сам майбутній конгрес.

Звичайно, в цій позиції є частка позерства. 

Бажання SPD захистити за будь-яку ціну декрети Бенеша дивним чином поєднується з тим, що в Європарламенті їхні депутати об’єдналися з представниками ультраправої "Альтернативи для Німеччини" у групі "Європа суверенних націй". При тому, що "АдН" – єдина німецька партія, яка вимагає від Чехії скасувати дію декретів Бенеша.

Тож не дивно, що саме депутати SPD стали ініціаторами цієї резолюції. Та чому її підтримали інші коаліційні партії?

В першу чергу – партія ANO прем’єр-міністра Андрея Бабіша. Який чудово розуміє, що своїми руками створює проблеми у відносинах зі стратегічним партнером – Німеччиною. 

Хоча треба сказати, що не всі політики з ANO підтримали постанову про німецький конгрес. Зокрема, голосувати за неї відмовився міністр освіти (у Чехії депутат парламенту може бути членом уряду) Роберт Плага.

Не виключено, що опозиція має рацію щодо того, що в коаліції сподіваються цим скандалом відвернути увагу від деяких своїх кроків.

Під тиском країн-партнерів уряд Бабіша змушений переглядати обсяги витрат на оборону – у прийнятому держбюджеті їхня частка виявилася навіть меншою за 2% від ВВП. А це своєю чергою означатиме перегляд соціальних видатків. На обіцянках збільшити які Бабіш виграв минулорічні парламентські вибори.

Ймовірно, існує ще одна причина курсу чеської влади на ескалацію. Але спочатку варто згадати, що тема декретів Бенеша повернулася в активне політичне життя також і в сусідній Словаччині.

В’язниця за критику

Перша телефонна розмова переможця виборів в Угорщині Петера Мадяра та словацького прем’єра Роберта Фіцо завершилася скандалом.

Мадяр поставив дві умови для співпраці: скасування закону, який загрожує ув'язненням за критику декретів Бенеша, а також тверді гарантії того, що словацькі угорці не зіткнуться з конфіскацією землі на підставі вказаних декретів.

Цій розмові передувала практика конфіскації земельних наділів, отриманих в рамках реституції – у разі доведення того, що це майно було конфісковано в етнічних угорців (для Словаччини більш актуальною є "угорська" частина декретів Бенеша).

Тим самим конституційні акти 80-річної давнини повернули собі актуальність, що викликало масштабне обурення як серед угорської меншини, так і серед опозиції.

У відповідь уряд Фіцо пішов російським шляхом – так само як у РФ заборонили критикувати результати "Великої вітчизняної",  

у Словаччині запровадили кримінальну відповідальність за критику декретів Бенеша.

Від початку цього року заяви про невідповідність цих декретів сучасним правовим нормам каратимуть ув’язненням до шести місяців. Щоправда, про використання цієї норми на практиці наразі невідомо.

Показово, що попри палку риторику про захист етнічних угорців тодішній угорський прем’єр Віктор Орбан не став вимагати від Фіцо скасувати цей закон. Натомість цим скористався тоді ще опозиціонер Петер Мадяр. А після виборів продемонстрував, що не збирається відмовлятися від своєї позиції.

Цей конфлікт може мати далекосяжні наслідки. Роберт Фіцо вже заявив, що не збирається виконувати вимоги Будапешта, назвавши декрети Бенеша "недоторканою та невіддільною частиною правової системи Словаччини".

Не виключено, що Фіцо свідомо йде на конфлікт із Мадяром – поразка Орбана, хоч і стала для нього потужним ударом, проте одночасно дає змогу використати антиугорські настрої чималої частини словаків у своїй виборчій кампанії. А наступні парламентські вибори у Словаччині пройдуть вже 2027 року.

Конфлікт на користь РФ

Словацький приклад ілюструє, куди може завести той шлях, на який хоче звернути уряд Чехії на чолі з Андреєм Бабішем.

Питання лише в тому, хто від цього виграє.

Антиугорська кампанія Фіцо не додала балів його партії Smer-SD – проте додала ультраправій партії "Республіка". І єдиний шанс Фіцо зберегти владу після виборів 2027 року полягає у створенні коаліції з нею.

Так само можна припустити, що нинішні скандали довкола конгресу судетських німців приведуть до посилення не партії ANO Андрея Бабіша, а скоріше, SPD Томіо Окамури. Не випадково, що саме вона є ключовим ініціатором парламентської резолюції про несхвалення проведення конгресу у Брно.

SPD є однією з найбільш проросійських сил у чеському політикумі (і єдиною відверто проросійською у нинішньому парламенті). А найбільшими критиками цього конгресу стали політики, які також найактивніші у поширенні російської пропаганди.

Зокрема – вже згаданий на початку статті Їндржих Райхл.

Також є чимало свідчень того, що зараз у Брно готують потужні протести проти німецького конгресу. Причому їхній масштаб і рівень організації явно неспівставні з традиційними акціями SPD.

І це дає підстави припускати, що у конфлікті навколо конгресу у Брно не обійшлося без участі РФ. 

Зрештою, в інтересах Кремля – і посилення європейських ультраправих, і погіршення відносин між країнами ЄС.

Автор: Юрій Панченко, 

співзасновник "Європейської правди"