Рік змін, зрад та "примусу до миру": що має змінити Україна, щоб витримати Трампа та "ідеї Пінчука"

Олена Снігир, Інститут соціально-економічних досліджень _ П'ятниця, 06 січня 2017, 11:45
Версія для друку Коментарі
Фото прес-служби президента

Після скандальної статті Пінчука та інших публікацій та ту ж тему гостро постало питання: як діяти Україні за нової реальності? Що ми можемо запропонувати світові замість ідей, що загрожують українській державності? Чи є прийнятним обговорення відмови від курсу на ЄС та НАТО? Позиція івлади вже прозвучала, та думка суспільства - не менш важлива.

"Європейська правда" розпочинає серію публікацій з цього приводу і запрошує інших авторів, дипломатів та експертів-міжнародників, викласти свої ідеї та пропозиції.

Перший текст - авторства Олени Снігир з Інституту соціально-економічних досліджень. Редакція не поділяє окремі його тези, але вважає, що їх обговорення є безсумнівно корисним.

* * * * *

За два тижні поки що найсильніша держава світу матиме нового лідера, який має достатньо авантюризму та реалізму, щоби make America great again. Але досі для всіх залишається загадкою, наскільки його справжні інтереси співпадають з інтересами Сполучених Штатів.

А для США роль особистості в історії країни завжди була визначальною.

Барак Обама залишає Білий Дім з зовнішньополітичними поразками. Це і фактичний контроль Китаю над Південно-китайським морем всупереч нормам міжнародного права, це і програшна ситуація в сирійській кампанії.

Це, зрештою, відсутність достатньої та ефективної реакції на неоголошену війну, яку Росія веде в тому числі проти США.

Залишається під питанням – наскільки майбутній американський президент буде готовий домовлятися з Путіним і про що він буде говорити з президентом держави, яка вважає США своїм головним супротивником.

Останні заяви Трампа щодо недостатніх доказів причетності Росії до кібератак на США не додають оптимізму. Можна скільки завгодно тішитися припущеннями, що  Дональд Трамп насправді розуміє небезпеку з боку Росії та веде хитру подвійну гру. Однак, це будуть лише наші ілюзії, які можуть стати причиною наших помилкових рішень та бездіяльності, що в умовах війни веде до поразки.

Сьогодні зрозуміло, що початок президентства Трампа нестиме величезні ризики і для США як наддержави, і для внутрішньої політичної стабільності в Штатах. В цей період невизначеності Вашингтон буде дуже вразливий, так само вразливими стануть рештки міжнародного права, в рамках якого ми апелюємо до справедливості і захисту.

Світовий порядок вже змінився і наразі триває боротьба за встановлення нових правил гри на міжнародній арені.

Чим швидше ми це усвідомимо і чим швидше ми зрозуміємо, що на кону стоїть наша державність, тим більше шансів у нас на те, щоб зберегти її.

Російського агресора на даний момент стримують три речі – наші військові сили, консолідація українського суспільства та підтримка світової спільноти. Усі три чинники дуже нестабільні – у військовому плані ми об’єктивно поступаємось РФ, суспільство знаходиться під шаленим тиском з боку ворожої інформаційної агресії та через розчарування діями або бездіяльністю української влади, а динаміка голосування в ООН щодо українських резолюцій також не викликає оптимізму.

Так, наразі ми стоїмо, але якщо прибрати один з цих трьох елементів нашого захисту – втримати позиції буде дуже складно.

Період невизначеності, в який входять Сполучені Штати, а разом з ними і весь Захід, – дуже зручний час для того, щоб переконати західних лідерів у тому, що є просте рішення для завершення війни на сході України. Мовляв, єдине, що стоїть цьому на перешкоді – впертість офіційного Києва.

Таким посланням до західних еліт є колонка Віктора Пінчука, опублікована  напередодні Нового року у Wall Street Journal, і в якій за словами іншого Віктора, Медведчука, пропонується "реалістичний порядок денний, який очікують від України західні держави".

Нічого нового в ідеях, викладених в колонці немає – Пінчук, сильно переживаючи за кількість можливих жертв в результаті російської агресії, пропонує "купити мир", відмовившись від європейської та євроатлантичної інтеграції, відмовившись від Криму та погодившись на проведення місцевих виборів на окупованих територіях за умов присутності російських військ та відсутності контролю України над своїм кордоном.

Ця колонка – досконала вправа з викривлення реальності.

Вміло маніпулюючи фактами та фактично погрожуючи українцям це більшою кількістю жертв, Пінчук водночас дає надію, яка насправді є обманом.

Точніше,  російською пасткою.

Для Кремля важливо, щоб ці ідеї поширювалися з України та набували популярності на Заході у вигляді зручного та безболісного компромісу, особливо беручи до уваги нібито безперспективність нашої європейської та євроатлантичної інтеграції.

Однак, якщо Захід може це уявляти собі в суто бюрократично-процедурному контексті, то фактично, Кремль в особі ОРДЛО буде вимагати скасування Угоди про асоціацію з ЄС і згортання будь-якої кооперації з НАТО. 

А це вже питання розвитку та модернізації країни.

Тому такі пропозиції Віктора Пінчука виглядають дивними, адже навіщо нам самим закривати собі вікна можливостей, особливо враховуючи, що ми дотепер на членство в ЄС заявку не подавали і найближчим часом не збираємося це робити. А позаблоковість Україна вже оголошувала і хіба це зупинило Москву від втягування України в свою зону впливу і, зрештою, збройної агресії проти України?

Сьогодні виглядає так, що щоб залишатись нейтральними – нам треба захищатись і не відступати, бо Росія не виконує договори і розуміє тільки силу.

Інші дві пропозиції олігарха взагалі не підлягають обговоренню. Проведення будь-яких виборів на окупованих територіях так само не є можливим без виведення російських військ та повернення Україні контролю над кордоном. А пропозиція "забути про Крим" має стати предметом розгляду компетентних органів на предмет "посягання на територіальну цілісність держави".

Пінчук розповідає нам як умилостивити ворога, виконавши його вимоги. І не каже, що треба робити, щоб перемогти ворога.

Він подає це як компроміс. Але компроміс неможливий за умови кризи довіри!

Адже саме Росія порушила двосторонні угоди з Україною, здійснивши акт агресії та анексії частини території.

Відновлення довіри може початись за умови виведення Росією своїх військ і повернення Україні контролю над кордоном, в тому числі кримським. 

Ми всі розуміємо справжню мету пропозицій Пінчука, якими він перетинає усі "червоні лінії" для України у цьому протистоянні. Шлях, який він пропонує – не шлях миру, а дорога до втрати держави.

Слід визнати, що Віктор Пінчук – ідеально обраний посол для донесення кремлівських планів в інформаційне поле Заходу під виглядом альтернативної української думки. Озвучений ним порядок денний однозначно буде артикулюватися на YES (Ялтинській Європейській Стратегії) та під час українського сніданку на полях Давоського форуму.

Обидва заходи досить престижні та популярні серед української еліти, відповідно, ідеї, озвучені Пінчуком, отримають певну легітимацію, що створить необхідний контекст і всередині країни, і ззовні.

Зламати плани кремлівським ляльководам можуть лише представники української влади та бізнесу, якщо вони відмовляться від запрошення на YES і  проігнорують заходи Пінчука у Давосі. Адже участь у колись таких популярних та престижних заходах стає ознакою колабораціонізму.

А в перші дні нового року вийшла стаття колишнього українського дипломата Василя Філіпчука зі схожими, однак більш деталізованими пропозиціями щодо примирення з Росією. Її поява в той самий час може свідчити про невипадковість колонки В.Пінчука і про формування в українському експертному та владному середовищі групи адвокатів кремлівського плану.

Очевидно, що обговорення та осмислення пропозицій вже триває. Та нам критично важливо пам’ятати, що Росія не дотримується договорів і угод з власної доброї волі.

Світ дав нам фору у 25 років, але сьогоднішня реальність міжнародних відносин – справжня realpolitik, де цінності мають відстоюватися в тому числі грубою силою.

Останні роки війни і приклад Сирії мали розвіяти ілюзії, що нашу державу захищатиме ще хтось окрім нас самих.

2017 рік – парад ювілеїв зі встановлення дипломатичних відносин України з іншими державами і, окрім привітань, офіційний Київ має пропагувати своє бачення завершення війни на Сході і припинення окупації.

Бо, поки наш голос заслабкий, за нас говоритимуть інші – і з нашими закордонними партнерами, і з українським народом.

Попереду дуже складний період, під час якого переформатується усе зовнішньополітичне середовище довкола нас. Щоб справді держава не опинилася в ролі розмінної монети, українська зовнішня політика має змінити свій порядок денний та позитивно вплинути на контекст навколо України. Серед іншого, вже сьогодні перед нами відкриті такі можливості:

1. Регіональна співпраця

Час "тліючого конфлікту" грає на руку як для нас, дозволяючи зміцнити армію та державу, так і для нашого ворога, даючи йому можливість позбавити нас зовнішньої підтримки.

Новообраний президент Сполучених Штатів, керуючись інтересами великого бізнесу, цілком може визначити пріоритетним напрямком повернення США у Південно-китайське море, і покладе відповідальність за збереження миру в Європі на самих європейців.

Стан справ в ЄС сьогодні характеризується "кризою європейської єдності та ідентичності" і чим далі від кордону з Росією, тим менше європейці розуміють суть загрози і тим більше вони схильні до "замирення" агресора.

Водночас, найближче коло сусідів України в переважній більшості чудово усвідомлюють ризики та є найближчими природними союзниками Києва. Тому поглиблення регіонального співробітництва та створення різноманітних регіональних ініціатив та форматів співпраці має стати пріоритетом зовнішньополітичного порядку денного України.

2. Протидія РФ як генератору тероризму

Попри те, що Росія у своїй агресії намагається не переходити лінію відкритого протистояння, її дії останнім часом стають дедалі більш зрозумілими західним спецслужбам і дедалі частіше можуть кваліфікуватися як тероризм, або підтримка терористичних організацій.

Інструмент терору ефективно використовувався спецслужбами РФ для залякування власного суспільства та став сильним інструментом дестабілізації Заходу.

Це стосується і кібератак, які цілком можна визначити як кібертероризм, і, не виключено, російського сліду у вчинених/попереджених терактах на території Європи.

Протидія тероризму, в тому числі російському тероризму, має стати більш дієвим консолідуючим чинником для Заходу, аніж захист територіальної цілісності та суверенітету України.

3. Без успіху України не зупинити ядерну загрозу світові

Для США міжнародний тероризм і режим нерозповсюдження ядерної зброї – пріоритетні теми зовнішньополітичного порядку денного.

Провал Будапештського меморандуму – це фактично провал американської політики нерозповсюдження ядерної зброї, ланцюгова реакція якого є непередбачуваною.

Саме тому, нова адміністрація та новий президент США мають зрозуміти, що безпека та відновлення територіальної цілісності України мають стати найважливішою складовою відновлення довіри до режиму нерозповсюдження.

4. Перетворення України на суб’єкта з власними ініціативами

І все ж головна роль у захисті української державності належить українській владі.

Наша зовнішня політика повинна стати суб’єктною, а для цього заклики мають підкріпитися практичними кроками. Поки що, маючи найбільший досвід у протистоянні з російським агресором, як військовий, так і у сфері захисту економічних інтересів, енергетичної безпеки, інформації та кібербезпеки, ми в жодній з цих сфер не проявили достатньої лідерської ініціативи зі створення або координації міжнародних структур вивчення та обміну досвідом.

Останній приклад – ініціатива Фінляндії за створення Центру з дослідження протистояння гібридній війні у 2017-18 рр. під координацією НАТО та ЄС.

Мета Центру полягатиме у посиленні стійкості залучених сторін та підготовки до протистояння гібридним загрозам через тренінги, дослідження та обмін найкращими практиками. 

Це те, що ми реально можемо запропонувати нашим партнерам. Натомість, західні країни створюють центри з вивчення українського досвіду, де ми знов опиняємося в ролі об’єкта та слухача. І щоб в якийсь момент західні країни не почали вивчати досвід нашої поразки, українська правляча еліта має змінити принципи своєї роботи.

 

Автор: Олена Снігир,

Інститут соціально-економічних досліджень,

для "Європейської правди"

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua


Ульріх Шторк, Фонд імені Фрідріха Еберта

Не при своєму розумі. Чому англійські політики бояться говорити про шкоду Brexit

Майже половина населення Британії, що пов'язує своє майбутнє з членством в ЄС, позбавлена політичного представництва. Найбільший парадокс – це підтримка Brexit лейбористами, дві третини виборців яких голосували за збереження членства в ЄС.

Кястутіс Ланчінскас, Консультативна місія ЄС

Як реформувати безпековий сектор за часів війни: відповідь місії ЄС на критику

ЄС виділив близько 371 млн євро на гуманітарну допомогу українському народу – отже, "непомічання конфлікту" на Сході з нашого боку точно немає... Наше завдання – сприяння реформуванню установ сектора цивільної безпеки на стратегічному рівні.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter