Прем'єр-бунтівник: як Макрон вдруге переграв республіканців

Надія Коваль, для Європейської правди _ Вівторок, 16 травня 2017, 16:00
Версія для друку Коментарі
Фото dna.fr

У травні 2016 року мер Бордо Ален Жюппе виглядав лідером серед кандидатів на посаду президента Франції, відстоюючи правоцентристську реформістську платформу. Однак вже у листопаді він з тріском програв відверто консервативному Франсуа Фійону партійні праймеріз, а після корупційного скандалу останнього кілька разів відмовився від повернення у президентські перегони "на заміну".

Але вже у травні 2017 року Жюппе взяв запізнілий реванш: один з його найближчих співробітників і речник на час праймеріз, мер північного портового міста Гавр Едуар Філіп, обійняв посаду прем’єр-міністра.

Можливо, особиста кар’єра Жюппе як політика добігла кінця, однак його ідеї витримали випробування часом, а його команда, як видається, знайшла своє місце в політичній структурі Макрона.

"Республіканці", звісно, розраховували отримати посаду прем’єр-міністра в інший спосіб.

Під керівництвом Франсуа Баруена, який очолив передвиборчу кампанію замість збанкрутілого Фійона, їхня стратегія передбачала здобути максимальну кількість місць на парламентських виборах і на власних умовах нав’язати Макронові cohabitation – співіснування президента і прем’єр-міністра, що представляють різні політичні сили.

Однак Макрон тактично перехитрив основних суперників, досягнувши попередніх домовленостей з представниками центристського крила "Республіканців", невдоволених радикальним поправішанням мейнстріму власної партії.

Він завбачливо не виставив кандидатів "Вперед!" у парламентських округах, де планують балотуватися правоцентристи. І водночас затягнув оголошення прем’єра на півдня, аби отримати гарантії, що Філіп зможе контролювати достатню кількість депутатів. І дійсно, ще вчора близько 20 впливових "республіканців" опублікували комюніке, де раділи обранню Філіпа та тішилися пропозиції співпраці від президента.  

 

Призначаючи прем’єр-міністром Едуара Філіпа, Еммануель Макрон прагнув вирішити кілька дилем.

По-перше, розширити та збалансувати президентську більшість: адже попри несподівано оптимістичні прогнози парламентських перспектив "Вперед!", абсолютна більшість у парламенті їй аж ніяк не гарантована.

По-друге, для переконливого старту президентства йому потрібен прем’єр не на півтора-два місяці до парламентських виборів, а на довшу перспективу.

По-третє, прем’єр мав бути достатньо впливовим політично, щоб мати змогу ефективно керувати, і водночас втілювати собою "політичне оновлення" системи.

І хоча зараз, постфактум, Едуар Філіп може поставити собі "плюсики" навпроти кожного з пунктів, кілька місяців тому він навіть не допускав можливості такого розвитку подій. Намагаючись розкрити свої літературні таланти, Філіп відслідковував передвиборчу кампанію в серії матеріалів для газети Libération.

У своїх статтях Філіп доволі жорстко критикував кандидата Макрона, відсутність у нього досвіду, надмірну увагу до медіа та розпливчасту програму.

Чого варта, наприклад, така характеристика Макрона з матеріалу від 15 лютого, якраз перед соціологічним зламом, який утвердив його в якості одного з фаворитів:

"Він зцілює сліпих, він множить хліби, він несе добру вість. Він наказує паралізованій Франції: "Встань і йди вперед"… І все це на самотині, без справжньої програми і справжньої команди. Достатньо лише вірити в нього. Мати віру".

Однак з тим, як у Макрона стрімко зростали реальні шанси на перемогу, тональність текстів Філіпа змінювалася. Тепер він все більше і більше писав про необхідність порозуміння та співпраці між право- та лівоцентристами. І власне закінчив безпосереднім втіленням такого порозуміння.

Попри те, що у студентські роки Філіп рік чи два підтримував соціалістичні ідеї і особисто прем’єра Мішеля Рокара, сьогодні він виразно дратується через будь-які згадки про це.  

Основна частина його політичної кар’єри – фактично 15 років – минула серед оточення Алена Жюппе, якого він досі шанобливо називає "патроном", і він неодноразово підкреслював, що належить до правої політичної сім’ї.

 

Після того, як Жюппе було відсторонено від політичної діяльності, а контроль над Союзом за народний рух (стара назва "Республіканців") взяв ненависний Філіпу Саркозі – як розповідають, одного разу вони ледь не побилися, – Едуар Філіп спочатку пішов працювати у приватний сектор, а потім у мерію Гавра – спочатку заступником, а потім і мером. У 2014 році його було обрано на посаду в першому турі з результатом у 52% голосів.

Філіп є людиною з дещо розхристаним іміджем бунтівника, на тлі якого навіть президент Макрон часом виглядає солідним представником істеблішменту.

Наприклад, два роки тому мера затримали за перевищення швидкості.

Журналісти-розслідувачі також мають на нього зуб. Вже кілька років поспіль Едуар Філіп у своїй майновій декларації відмовляється оцінювати вартість свого нерухомого майна і незворушно пише "жодних ідей" (aucune idée) у відповідній графі.

Окрім того, він є автором двох книг про життя за лаштунками французького політикуму. Описуючи ці книги, журналісти насамперед звертають увагу на їхні сексистські акценти.

Що об’єднує Макрона та Філіпа ідеологічно – то це наголос на свободі. В інавгураційній промові президент підкреслював свою відданість цій цінності, сказавши, між іншим, що світ і Європа потребують Франції, "яка голосно говоритиме про свободу та солідарність".

А у своєму інтерв’ю на каналі TF1 у день призначення Філіп зазначив: "Ми часом відчуваємо себе лівими, а часом правими. Ключовою ж цінністю суспільного життя є свобода, не лише економічна, а й свобода думки, свобода вираження".

Однак власне економічну свободу Філіп намагатиметься розширити вже в перші місяці врядування. Насамперед це стосується реформування Трудового кодексу президентськими декретами (щоб максимально обійти парламент), аби завдати удару про вічній проблемі безробіття. Суспільний спротив і грандіозні провали попередніх спроб лібералізації французького ринку праці вказують, що така спроба може бути як тріумфальною, так і самовбивчою.

Зрештою, з призначенням Філіпа Еммануель Макрон утверджується в ролі великого деструктора французької політичної системи. Фактично маргіналізувавши Соціалістичну партію, Макрон і його рух взялися за розвал "Республіканців".

З масовим відтоком центристів під президентські знамена, ліві та праві партії (чи рештки партій) різного рівня радикальності боротимуться на парламентських виборах під знаменами реваншу.

І хоча склад уряду – який Філіп оголосить цієї середи – майже напевно за результатами виборів буде скориговано, основне питання залишається: чи вдасться вижити на прем'єрській посаді йому особисто? Наразі всі карти – в його руках. 

 

Автор: Надія Коваль,

експерт "Українського інституту майбутнього",
експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

 

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua


Анатолій Марциновський, Європейська правда

Cкунс-проблема для влади: війна з антикорупціонерами стала світовою

Проблема тиску на громадських активістів здобула гарантоване місце у порядку денному відносин Києва з ЄC. Про неї українській владі нагадуватимуть за будь-якої нагоди. Києву варто припинити робити вигляд, що нічого не відбувається.

Катерина Кульчицька, Європа без бар'єрів

За кордон "по-старому": чому ідея Петра Порошенка загрожує безвізу

Відновлення випуску старих закордонних паспортів – відкат реформи. Це може стати для ЄС юридичним приводом ініціювати процедуру призупинення безвізового режиму для України. Неприпустимо ставити під загрозу безвіз для всіх наших співгромадян...


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter