Військовий захист для інвестицій: що означає відкриття китайської бази в Африці

Віктор Константинов, для Європейської правди _ Вівторок, 25 липня 2017, 09:13
Версія для друку Коментарі
Фото: scmp.com

Офіційне відкриття військово-морської бази КНР у Джибуті широко висвітлювалося світовими ЗМІ. Це й не дивно: багато спостерігачів, особливо на Заході, бачать у такому кроці Пекіна свідоцтво китайської експансії і підтвердження зростання військової потужності.

Безсумнівно, цей факт відображає прагнення КНР утвердитися в статусі глобальної держави.

Адже Китай як світовий лідер, країна, з якою будуть рахуватися всі найсильніші держави – невід'ємна частина доктрини "китайської мрії", основоположної доктрини нинішнього етапу китайських перетворень. Але за створенням першої зарубіжної військово-морської бази стоїть і ціла низка інших причин – можливо, менш масштабних, але не менш важливих для зовнішньої політики Пекіна.

Чому КНР обрала Джибуті? Перш за все, країна надзвичайно вдало розташована у стратегічному відношенні.

Просто під боком – Баб-ель-Мандебська протока, прохід з Аденської затоки у Червоне море, до Суецького каналу, найважливіший маршрут, який з'єднує Європу та Азію. І до Перської затоки рукою подати.

Нестабільне Джибуті

Навколо Джибуті – неспокійні сусіди, нестабільність яких відгукується проблемами і в Східній Африці, і на Близькому Сході: Еритрея і Ефіопія, Сомалі і Ємен.

 

Гарантувати безпеку в такому оточенні – не тільки найважливіша мета, а й непросте завдання. У військовому сенсі Джибуті залежить від зовнішньої підтримки. Його армія непогано підготовлена ​​і оснащена, але невелика.

Невипадково ключовою складовою оборонної доктрини є підтримка великих держав. І для того, щоб такою підтримкою заручитися, Джибуті охоче надає свою територію для розміщення іноземних військових об'єктів.

Військово-морська база Франції розташована в цій колишній французькій колонії з часу здобуття незалежності в 1977 році. Американці влаштувалися в Джибуті в 2001 році. А ще тут постійно базуються військові Італії, Іспанії, Німеччини, Японії.

Правильність підходу до військової безпеки була доведена в 2008 році, під час прикордонного конфлікту з Еритреєю. Конфлікт з армією, що багаторазово перевершує за чисельністю джибутійську, був припинений завдяки політичному втручанню США і Франції на боці Джибуті. Звісно,

обидва головних військово-політичних партнери Джибуті не в захваті від перспективи сусідства з китайською військовою базою.

Тим більше, що найбільш розкручений у західних ЗМІ мотив створення цієї бази – бажання КНР знайти можливість тиску на Вашингтон в одному з найважливіших для американської політики регіонів.

Ще в 2015 році, коли Китай і Джибуті тільки почали обговорювати умови угоди про військову базу, США переконували керівництво цієї африканської країни відмовитися від планів зближення з Пекіном. Тоді до країни з візитом прибув держсекретар Джон Керрі, щоб нагадати президенту Ісмаїлу Омару Гелле про вірність стратегічному партнерству США і Джибуті.

Про стратегічне партнерство сторони заявили в 2014 році, під час візиту джибутійського президента до Вашингтона – що цікаво, відбувалося це на тлі розмов про можливість створення в Джибуті пункту постачання ВМФ Росії.

Загрозу появи в Джибуті росіян американцям вдалося відвести. Однак цього разу американські зусилля не мали успіху.

Фінансовий аргумент

Причина непоступливості Джибуті – в економічних зв'язках, а точніше, в економічній залежності від Пекіна. Для дуже небагатої країни, зі слабкою промисловістю і нерозвиненим сільським господарством, цей фактор став вирішальним.

Так, військові бази приносять, крім безпеки, ще й гроші. Американці платять близько $70 млн на рік, французи – трохи менше (до речі, угода з КНР передбачає орендні платежі в розмірі близько $100 млн).

Але за американськими і французькими військовими не прийшли інвестиції. А ось Китай з інвестицій почав просування своїх інтересів в Джибуті.

Ця африканська країна живе в основному за рахунок обслуговування міжнародних морських перевезень – до порту заходять комерційні судна, що йдуть з Азії до Європи або в зворотному напрямку. На ці послуги і транзитну торгівлю через порт припадає до трьох чвертей ВВП країни.

Істотне зростання доходів Джибуті пов'язане з китайськими проектами. Китайський капітал інвестував близько $600 млн у розширення порту Дорале (поруч з яким відкрита китайська військова база), що дозволило помітно збільшити обсяг транзитних вантажів у портах Джибуті. Китайці вклали близько $3,5 млрд у спорудження залізниці, що зв'язала порт Джибуті з Ефіопією (джибутійська ділянка коштувала півмільярда).

Для сусіда, що не має виходу до моря, проект став рятівним рішенням транспортної проблеми, для Джибуті – джерелом нових надходжень до бюджету від транзитних вантажів. Китай сьогодні – найбільший торговельний партнер (близько 40% зовнішньої торгівлі) та інвестор в економіку Джибуті.

Останнім аргументом на користь угоди з Пекіном для джибутійського керівництва стала готовність китайців нести зобов'язання щодо безпеки свого партнера. Коли в грудні 2015 року в Йоганнесбурзі китайський президент Сі Цзіньпін і Гелле ставили останню крапку в угоді про базу, лідер КНР сказав, що його країна зацікавлена ​​в незалежності й стабільності Джибуті та готова докладати усіх необхідних зусиль для забезпечення цього інтересу.

 

Цей крок, вочевидь, позбавляв США ключового козиря для тиску на Гелле – відмовити в допомозі, якщо безпека країни опиниться під загрозою.

Китайська база в Джибуті – це опорний пункт для підтримки операцій своїх збройних сил в інтересах міжнародного співтовариства. Йдеться не тільки про дії із захисту судноплавства від сомалійських піратів, до чого китайські кораблі приєдналися 2008 року.

Сьогодні в Африці представники Китаю також є у складі багатьох миротворчих місій під егідою ООН. Більше тисячі людей КНР відправив до Південного Судану, значні контингенти – до Малі та Ліберії. Одна з останніх ініціатив Пекіна – направити миротворців на кордон Джибуті та Еритреї, звідки недавно своїх військових вивів Катар.

Власний опорний пункт дозволить КНР забезпечити якіснішу підтримку своїх миротворців в Африці – і мати ще більший політичний вплив на континенті.

Адже сьогодні підтримка Пекіном миротворчих зусиль є основою китайського партнерства з Африканським союзом (АС). Крім власної участі в операціях "блакитних касок", Китай став ще й потужним донором миротворчих зусиль на континенті, виділивши АС на ці потреби $100 млн.

Нова база – це і повноцінний вихід китайських ВМС в Індійський океан. Проблема безпеки торговельних перевезень, в першу чергу морських – одне з найдавніших завдань безпеки Китаю епохи великих реформ. Сформульоване ще на початку 1990-х, воно і сьогодні залишається одним із головних завдань китайських ВМС.

Країни Перської затоки, як і раніше, є значними постачальники нафти до КНР. Суецький канал залишається однією з найважливіших транспортних артерій для китайських виробників.

Але постійна військова присутність на заході Індійського океану сьогодні є важливою ще з однієї причини – як сигнал Індії, який вказує на її вразливість. У Пекіні вважають, що Індія занадто зблизилася з США, дозволивши втягнути себе у плани Вашингтона стратегічно оточити Китай.

І Китай у відповідь символічно "оточує" Індію – загальна напруженість у двосторонніх відносинах, центральною точкою якої стало протистояння в районі Сіккіму, має схилити Делі до перегляду несприятливої для Китаю політики.

Військовий захист для інвестицій

Поява китайських військових на африканському континенті – важлива складова забезпечення економічних інтересів КНР в Африці. Обсяг китайської торгівлі з Африкою перевищує $150 млрд, китайські компанії реалізують масштабні проекти з видобутку копалин, будівництва інфраструктурних та промислових об'єктів в багатьох країнах континенту.

За останні півтора десятка років КНР реалізувала в Африці близько двох тисяч інвестиційних проектів на суму понад $60 млрд.

Не завжди країни, куди приходять китайські інвестиції, здатні ефективно захистити китайські інтереси від нападу з боку різних збройних формувань. На відміну від західних країн, Китай залучає до реалізації власних проектів переважно китайських робітників – а отже, істотно зростає кількість китайських громадян, які перебувають у потенційно небезпечних зонах.

 

КНР доводилося забезпечувати евакуацію своїх громадян із зон конфлікту в Лівії та Ємені, і ці операції, хоч і завершилися успішно, продемонстрували всю складність дій на такій значній відстані від своїх баз.

Сьогодні в Африці працює близько 200 тисяч громадян КНР. Поява військової бази в Африці означатиме, що Китай, у разі необхідності, зможе ефективніше використовувати ресурси своїх збройних сил. А отже, китайські громадяни і китайські інтереси будуть захищені краще, ніж тепер.

Навіть відносно невеликий китайський контингент, розташований у безпосередній близькості від місця подій, може стати стримуючим фактором для різних збройних формувань: напад на китайські об'єкти означатиме можливість зіткнення з китайськими військовими.

Нарешті, прихід китайських ВМС у Джибуті дає позитивну відповідь на важливе питання: китайці готові виступити гарантом безпеки – в тому числі військової – для своїх амбітних планів економічної експансії в зоні Нового шовкового шляху.

Отже, ініціативу "Один пояс, один шлях" китайське керівництво розглядає як глобальну стратегію китайського лідерства – економічного, політичного, військового. База в Джибуті – перша ластівка, і найближчими роками ми побачимо ще не одну китайську військову базу за межами КНР. 

 

Автор: Віктор Константинов,

доцент Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua
21:13
Порошенко закликає створити міжнародну групу з деокупації Криму
20:27
РФ використовує окупований Крим як форпост для своїх дій у Сирії - Порошенко
20:16
Порошенко: представники агресора не можуть входити у місію ООН на Донбасі
20:05
Мандат миротворців ООН на Донбасі повинен включати українсько-російський кордон - Порошенко
20:00
Гібридними "миротворчими пропозиціями" РФ хоче заморозити конфлікт - Порошенко
19:55
Росія, постійний член Радбезу ООН, найбільша загроза міжнародній безпеці - Порошенко
19:39
Віце-президент США озвучив небезпеки 21 століття: РФ, КНДР та ісламський тероризм
18:57
Порошенко закликав генсека ООН направити місію з технічної оцінки на Донбас
18:44
Порошенко закликав Радбез ООН розгорнути миротворчу місію на Донбасі якнайшвидше
18:32
Фото
Порошенко продемонстрував у Радбезі ООН російські військові квитки


Тарас Качка, для Європейської правди

Зупинитися без членства: чим небезпечна для України ідея про митний союз з ЄС

Наразі ми далекі від вичерпання можливостей Угоди про асоціацію, особливо в нетарифних бар’єрах в торгівлі і в послугах... Митний союз просто не відповідає прагненням України. Зрештою, турецька модель митного союзу – дітище перших років існування ЄС...

Анатолій Марциновський, Європейська правда

Безроумінг до безвізу: міфи та правда про нову обіцянку Порошенка

За процедурами ЄС, Європарламент не може от так взяти й скасувати роумінг чи будь-що інше – це результат тривалої законодавчої роботи, здійсненої спільно з Радою ЄС та Єврокомісією. Історія, що не раз виставляла "обіцяльників" посміховиськом, нічому не навчила.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter