Чи можуть положення про мови навчання у законі "Про освіту" порушувати Угоду про асоціацію, як це заявив міністр закордонних справ Угорщини?

Ця відповідь потребує трохи занудної правової мови, за що наперед перепрошую.

Отже, формально захист прав національних меншин згадано лише в одній статті Угоди. Пункт (е) частини другої статті 4 передбачає, що однією з цілей політичного діалогу між сторонами є "зміцнення поваги до … прав людини та основоположних свобод, у тому числі прав осіб, які належать до національних меншин …".

Дії України, спрямовані на знаходження консенсусу з Угорщиною з цього питання, повністю відповідають цій статті.

Звісно це ще не все. Повага до прав людини, у тому числі прав осіб, які належать до національних меншин, визначено як спільну цінність у другому абзаці преамбули. Сьомий абзац преамбули визначає, що "спільні цінності, на яких побудований Європейський Союз, а саме: демократія, повага до прав людини і основоположних свобод та верховенство права, також є основними елементами цієї Угоди".

І далі цей підхід до прав людини реалізовано у статті 2 Угоди:

"Повага до демократичних принципів, прав людини та основоположних свобод, як визначено, зокрема, в Гельсінському заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року та Паризькій хартії для нової Європи 1990 року, а також в інших відповідних документах щодо захисту прав людини, серед них Загальна декларація прав людини ООН 1948 року і Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року… є основними елементами цієї Угоди".

Відомі мені оцінки Закону про освіту свідчать, що вимоги згаданих актів в ньому дотримані.

Але якщо, на думку Угорщини, Закон про освіту якось зачіпає зміст статті 2 Угоди, то

Будапешт може порушити всередині ЄС питання про виникнення спору з Україною, який має врегулюватися відповідно до статті 477 Угоди.

Стаття 477 Угоди передбачає, що "у разі виникнення спору між Сторонами стосовно тлумачення, виконання або добросовісного застосування цієї Угоди будь-яка Сторона повинна надіслати іншій Стороні й Раді асоціації офіційний запит щодо необхідності вирішення спірного питання".

"Сторони повинні намагатися прагнути вирішити спір шляхом проведення добросовісних консультацій в рамках Ради асоціації та інших відповідних органів… Угоди, з метою досягнення взаємоприйнятного рішення у максимально стислі строки".

Таким чином, питання поваги до прав людини, у тому числі прав осіб, які належать до національних меншин, в Угоді врегульовано. І потреб для додаткових змін Угоди з цього питання немає.

І головне – якщо Угорщина переконає ЄС у тому, що Закон про освіту є предметом спору у наших відносинах, то це питання може стати предметом консультацій в Раді асоціації. У такому разі буде надіслано офіційний запит про потребу таких консультацій.

А оскільки на сьогоднішній день ЄС не визначив, чи вважає Закон про освіту таким, що становить предмет спору між ЄС і Україною, не було надіслано жодних офіційних запитів, не було проведено жодних консультацій в рамках органів Угоди, то вести мову про перегляд Угоди безпідставно.

Якщо це так, то чому Угорщина говорить саме про перегляд Угоди?

Це стає більш зрозумілим, коли згадати про вимогу переглянути Угоду про асоціацію з боку Росії. За півтора роки тристоронніх консультацій так і не вдалося знайти, що переглянути.

Пізніше ми всі довго шукали, що не так в тексті Угоди для нідерландських противників Угоди. І так само марно. Бо нічого з того, чого вони так боялися, в угоді немає. І це було добре відомо наперед.

Тобто у попередніх випадках це від самого початку була спроба максимальної політизації питання. Намагання зруйнувати такий важливий для України інструмент, як Угода про асоціацію.

А головне - завести ситуацію в емоційний і заполітизований глухий кут. Так, щоб з нього довго шукати раціональний вихід. Згадайте, як складно було знайти рішення проблеми референдуму в Нідерландах.

У випадку з Угорщиною ми маємо таку саму ситуацію. Раціональна поведінка усіх українських інституцій і емоційна та нераціональна позиція угорського МЗС.

Саме цим ця ситуація небезпечна. Тим, що ми маємо справу не з раціональним обміном думками, а з голосними і сенсаційними заявами. І які саме мотиви для цих заяв – питання, великою мірою, другорядне.

Тому чи не єдиний шлях врегулювати ситуацію – це переведення її в експертне обговорення, з’ясування деталей, проведення консультацій.

Це все має створити тло для знаходження прийнятного для обох сторін рішення. Якщо це не вдається на двосторонньому рівні, то є Венеціанська комісія, інші інструменти Ради Європи і, зрештою, згадані положення Угоди про асоціацію.

Досвід подолання такого типу проблем ми маємо, і сподіваюсь, що цього разу рішення теж знайдеться.

Водночас варто звернути увагу на особливість можливих спорів між Україною та ЄС щодо демократії, поваги до прав людини і основоположних свобод та верховенства права.

Стаття 2 Угоди визначає ці питання основними елементами Угоди. А у разі, коли сторона, яка подала скаргу про недотримання основних елементів, продовжує вважати, що інша сторона не виконала своїх зобов’язань за цією угодою, то вона може вжити відповідних заходів, які можуть включати призупинення будь-яких положень угоди, у тому числі і щодо вільної торгівлі. Це передбачено статтею 478 угоди.

Сумніваюся, що в даному випадку ми опинимося перед загрозою застосування такої "ядерної" правової зброї, але про це не варто забувати.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора