Оборонний союз ЄС: від сплячої красуні до ефективного блоку

Дірк Фьопель, депутат Бундестага _ Середа, 27 грудня 2017, 15:00
Версія для друку Коментарі

В середині листопада, коли міністри закордонних справ і оборони ЄС підписали декларацію про Постійну структуровану співпрацю з питань безпеки і оборони (Permanent Structured Cooperation, PESCO), говорили про "історичний крок".

 

PESCO – це поки що невикористана частина Лісабонської угоди, яка дозволяє державам Євросоюзу тісніше згуртуватися для військової кооперації.

Раптове зростання зацікавлення у більшій військовій співпраці європейців має кілька причин. До них належать нестабільність у сфері безпеки на Близькому Сході і страх – особливо у східноєвропейських держав – перед нападом з боку Росії. Важливу роль, однак, відіграють також суперечливі висловлювання Дональда Трампа про НАТО, які змусили сумніватися, чи залишаються США надійним партнером у політиці безпеки.

А загалом європейці мають досить глибинний інтерес до тісної військової співпраці:

хоча витрати на оборону країн-членів ЄС відповідають приблизно 45% військового бюджету США, ефективність європейської оборони становить лише близько 15% від американської.

Водночас минулого року ЄС у своїй глобальній стратегії сформулював бажання більшої стратегічної автономії. Звідси виникає також питання про необхідний інструментарій.

Крім того, приклади з минулого свідчать, що відбувається, коли країни-учасниці хочуть співпрацювати, але не мають необхідних ресурсів. Тут досить лише згадати про війну в Югославії чи епідемію вірусу Ебола.

В будь-якому разі, досить вагомі причини для більшої співпраці в сфері оборони є завжди, і PESCO пропонує широкий спектр небюрократичних можливостей приводити інтереси учасників до спільного знаменника. Недарма президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер назвав цю угоду "сплячою красунею Лісабонського договору".

Угода передбачає, що країни, які відповідають суворим критеріям щодо військової спроможності, об'єднуються і беруть на себе зобов'язання в рамках спільних цілей. Це свого роду оборонно-політичний авангард, який має прокласти шлях для глибокої інтеграції в сфері оборони.

Вступ інших країн можливий за умови відповідності критеріям у будь-який час.

Саме на цьому тлі ще перед нотифікацією вибухнула дискусія про те, в якому форматі має розпочатися ця співпраця. Німеччина дотримувалася інтегративного підходу, щоб від самого початку дозволити по можливості більшій кількості держав-членів брати участь у проекті. Франція, навпаки, вважала за краще мати вищі бар'єри для вступу, щоб прискорити ефективну співпрацю.

Результатом став, як це часто буває, компроміс: Париж погодився на менш суворі критерії вступу, але прив'язав їх до умови обов'язкового забезпечення країнами-претендентами більш високих стандартів в точно визначені терміни.

Цей компроміс виявився помилкою – пом'якшення вимог до умов вступу розмивало вимогу до співпраці.

Відповідно, вимоги до держав-учасниць угоди читаються як такі, які ні до чого не зобов'язують: "зобов'язуються планувати" або "зобов'язуються докладати активніших зусиль". Кілька конкретних цифр про оборонні витрати більше відповідають повторенню старих вимог і не забезпечені контрольним механізмом. У багатьох моментах посилаються на суто добровільний характер механізму CARD (Механізм контролю Європейського оборонного агентства).

Також і членський склад не надихає: одразу 23 з 28 держав-членів ЄС підписали декларацію, ще дві приєдналися на початку грудня. Хто б міг подумати, що майже всі держави-члени ЄС виконають "амбітні критерії" щодо військових потужностей?

Більше того, вражає, що до цього проекту приєдналися явні скептики поглибленої інтеграції в сфері оборони, наприклад, Польща. Польський міністр оборони Антоні Мацеревич відомий як противник PESCO і переслідує, вочевидь, власні інтереси.

Вже перед підписанням Мацеревич оголосив, що його країна братиме участь у проекті лише за певних умов співпраці всередині PESCO. І жартівником назвуть того, хто тут підозрює тактику затягування процесу.

До всіх цих труднощів додаються хитромудрі рамкові умови, які вже сьогодні визначають співпрацю в сфері оборони: велика кількість брюссельських інституцій і складні процеси узгодження.

Саме тут має бути закладена перевага маленької групи: замість нинішніх 25 за отримання більшості голосів для спільного проекту має боротися значно менше держав.

Оскільки рішення в PESCO ухвалюватимуть одностайно, велика кількість держав-учасниць загрожує перетворити ідею групи швидкого реагування на об'єктивну реальність повільного конвою.

Від самого початку було очевидно, що імплементація PESCO проходитиме не без труднощів. При цьому в проекті заховано безліч шансів: поглиблена інтеграція в сфері оборони вирішальним чином посилила б європейський оборонний потенціал, наприклад, за допомогою більш стрімких сил швидкого реагування.

Економія коштів, яка виникає завдяки ефектам синергії різних національних армій, могла б розвантажити бюджети країн-учасниць. Вже сьогодні європейські збройні сили майже в усіх операціях виступають разом – більш високий ступінь військової взаємодії приніс би значне поліпшення.

Якщо угода PESCO виявиться паперовим тигром, вона може в цілому зашкодити європейської інтеграції.

Противники вважали б її черговим невдалим проектом у джунглях європейської оборонної кооперації. Тому так важливо, щоб держави, які дійсно виступають за поглиблену інтеграцію в галузі оборони, просували свої проекти з постійною активністю.

Німеччина бере на себе керівництво чотирма з 17 проектів. До них належать: європейська медико-санітарна служба, полігон для будівництва центру сил швидкого реагування, центр навчально-тренувальних місій і створення магістральних логістичних хабів.

Усі чотири проекти зможуть бути успішними, тільки якщо Берлін не буде в односторонньому порядку формулювати вимоги, а постійно залучатиме своїх європейських партнерів. Сюди ж стосується відповідне фінансове та кадрове підживлення проектів. Якщо федеральний уряд Німеччини дійсно робить ставку на успіх, то він має проявити тут ініціативу.

Настав час виходити з укриття.

 

Автор: Дірк Фьопель,

депутат Бундестагу (Соціал-демократична партія)

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

ЧИТАЙ ТАКОЖ
ПУБЛІКАЦІЇ
Міжнародний валютний фонд

Що вимагає МВФ: повний текст листа з Вашингтона на Банкову

Тональність листа – доволі жорстка, як для МВФ. На думку Фонду, президентський проект порушує зобов’язання України за чинною програмою співпраці, а також суперечить рекомендаціям Венеціанської комісії – попри багаторазові заяви з Банкової про те, що поради враховані...

Юрій Панченко, Європейська правда, Прага-Київ

Крок до поразки Земана: хто здатен скинути проросійського президента Чехії

"Їржі Драгош чудово розуміє, що на сході України йде російська агресія. Відповідно, він не підтримуватиме скасування санкцій проти РФ до відновлення територіальної цілісності України, включаючи анексований Крим... Він вітає європейський вибір України – ваша країна має отримати перспективи членства як у ЄС, так і в НАТО".







Тарас Качка, Міжнародний фонд "Відродження"

Наш вимір Brexit: навіщо ЄС ставить Україну за приклад для Британії

ЄС все частіше згадує Угоду про асоціацію з Україною як модель майбутньої співпраці з Британією. Це великий плюс для України, адже тим самим ЄС розглядає угоду не лише як зону вільної торгівлі, а як модель нашої інтеграції. Втім, саме це й не влаштовує Британію, яка хоче обмежитися ЗВТ.

Енріко Керіш, CCSI

Вибіркові покарання: чому санкції ООН часто залишаються тільки на папері

Поспіх – не єдина помилка політиків, які займаються санкціями, і властивий він не лише американцям. Найбільш відчутні заходи, тобто фінансові обмеження, втрачали свій ефект через досить відчутні відмінності в їх здійсненні...


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter