Посол України в НАТО: "Не хотілося б просити Альянс про ПДЧ, доки нам не будуть готові його надати"

Сергій Сидоренко, Європейська правда _ Середа, 12 липня 2017, 14:00
Версія для друку Коментарі
Фото Укрінформу

10 липня в Україні відбулася найгучніша подія за участі НАТО за майже десятиріччя: до Києва у повному складі прибула Північноатлантична рада (посли всіх країн та генсек), а також низка топ-керівників Альянсу, щоби провести виїзне засідання Комісії Україна-НАТО.

А за три дні до того президент Порошенко нарешті зробив те, що обіцяв Альянсу вже понад два роки – призначив голову місії при НАТО, тобто посла Україні в цій організації.

"Європейська правда" публікує перше інтерв’ю посла Вадима Пристайка після призначення. Звісно ж, ми розпочали його із запитань про непорозуміння між Києвом та Брюсселем: як відомо, Порошенко оголосив, що Україна та НАТО починають діалог про План дій щодо членства в Альянсі, але там згодом заявили, що не підтверджують цю домовленість.

"Треба розуміти, що ПДЧ не гарантує нам членства в НАТО"

– То що у нас відбулося в понеділок – ми домовилися про діалог з НАТО щодо ПДЧ чи ні?

– Ми запропонували альянсу для розгляду можливість розпочати політичний діалог, результатом якого має стати запрошення України до ПДЧ. Діалог потрібен, щоби домовитися, яким чином зробити це так, щоб альянс нам  не відмовив.

– Хто має формально ініціювати надання ПДЧ – Україна чи альянс?

– Свого часу запрошення ініціював НАТО. Ще в 2006 році нам повідомили, що Україна досягла у своєму розвитку та у своїй взаємодії з альянсом такого рівня, що  вже може перейти на новий рівень, який має назву Плану дій щодо членства.

Я добре це пам’ятаю, оскільки це відбулося в Канаді, де я був послом.

Тодішній генеральний секретар НАТО (Яап де Гооп Схеффер – ЄП) був у Канаді з візитом, де організував офіційну вечерю. На неї запросили всіх союзників, а також представників двох країн з-поза меж альянсу – Україну та Грузію.

Там генсек оголосив, що на саміті 2006 року Україна та Грузія отримають офіційне запрошення приєднатися до ПДЧ.

Але після цього прем’єр-міністр Янукович приїхав на одне із засідань Комісії Україна-НАТО, і замість того щоби подякувати за цю пропозицію – прямо відмовився від неї. Тоді він сказав, що Україна хоче лише взаємодіяти на практичних напрямках, таких як спільні навчання та відмовився від політичної інтеграції.

– Як взагалі відбувається процедура приєднання?

– Це довгий процес. Спершу НАТО заявляє про політику відкритих дверей, далі країна висловлює зацікавленість до інтеграції, і після того – отримує запрошення до ПДЧ  і починає виконання цього плану.

Вже майже 20 років етап ПДЧ є обов’язковим. Але треба розуміти, що ПДЧ не гарантує членства.

То що відбулося нині? Президент запропонував обговорити, як нам діяти далі. Ми хочемо почути – можливо, альянс скаже, що зараз ПДЧ не на часі, а потрібен інший формат, ось такий-то. А може навпаки, скажуть: Україна дозріла, запрошуємо вас до ПДЧ. Але давайте це обговоримо!

– НАТО вже оприлюднило офіційну заяву, що жодної домовленості з цього приводу немає.

– На засіданні КУНу в понеділок президент чітко і недвозначно сказав: пропонуємо вам розглянути можливість започаткувати діалог щодо приєднання України до Плану дій щодо членства.

Я з вами згоден, союзники  у відповідь не казали: "Так, домовилися, починаємо". Але стороною НАТО пропозиція була почута і прийнята для розгляду.

– Представники НАТО хоч якось відреагували на цю пропозицію під час засідання?

– Ні, це питання не обговорювалося.

"Впевнений, діалог з НАТО розпочнеться вже скоро"

– Мені вже довелося чути обурення європейських політиків та експертів через те, що Верховна рада затвердила мету України приєднатися до НАТО. А ви таке чули?

– Так, чув не раз, і здогадуюся, про якого саме проукраїнського експерта ви згадуєте. Був дещо здивований його позицією.

Я розумію, що політична та військова ситуація змінилася, що союзники стають все більш обережними. Шкода, що свого часу, коли у нас була така можливість, ми не скористалися шансом приєднатися до ПДЧ.

Безумовно, в складі НАТО є і ті країни, хто розуміє значення альянсу, і ті, хто бачить, скільки ми вже зробили для стримування російської агресії проти Європи, і ті, хто вважає, що Україна стане тягарем для НАТО. Консенсусу з цього приводу зараз немає.

– Чи можна бути впевненим за цих умов, що Україна точно ініціює процедуру приєднання до ПДЧ?

– Не сумнівайтеся, ми обов’язково це зробимо.

Не обіцятиму, що це станеться за тиждень чи за місяць, бо зараз згоди серед союзників немає.

Ми не хотіли б просити те, що союзники не можуть запропонувати. Але я, як посол, отримав завдання: ми маємо започаткувати діалог про те, яким чином спокійно і дипломатично Україна отримає запрошення до ПДЧ. Впевнений, він розпочнеться вже найближчим часом.

– В заявах НАТО є визначений перелік країн, які прагнуть членства, так званих Aspiring countries – це Боснія і Герцоговина, Македонія, Грузія. Чому в ньому немає України? Адже ми теж прагнемо до членства!

– Україна – точно не менший "аспірант", аніж Грузія. У нас і можливості кращі, і в самого НАТО потреба в нас – більша. Але над визнанням цього факту нависає тінь Російської Федерації, яка ставить "ментальний блок" для такого визнання з боку альянсу. Впевнений: щойно ми знімемо цей ментальний блок, то станемо не лише аспірантом, але й учасником всіх необхідних нам форматів.

– Ми можемо розраховувати, що вже ближчим часом – припустимо, восени, після канікул – ми отримаємо визнання наших прагнень?

– Цього треба добиватися. Але відразу скажу: я усвідомлюю, що це буде непросто зробити.

Пристайко (праворуч) та голова представництва НАТО в Україні Александер Вінніков. Фото агентства "Кримські Новини"

– Але в чому проблема? Це ж не означає приєднання Києва до якогось формату, абощо. Те, що ми прагнемо до членства – це наше рішення, а не натівське, і визнання цього факту – це просто визнання реальності!

– Повністю згоден. Це не новий формат, тут не потрібен жодний діалог. Україна вирішила, що прагне стати членом одного з безпекових альянсів, і ми маємо на це повне право.

І я хочу звернути увагу на те, що генеральний секретар і у виступі в парламенті, і на інших зустрічах заявив, що це рішення є невід’ємним правом України.

– Які є аргументи проти того, щоб Україна звернулася з проханням про ПДЧ?

– Єдиний аргумент – не хотілося б надсилати звернення до того, коли НАТО буде готовий його задовольнити.

Я ставлю за мету досягти такого моменту, коли Альянс сам чекатиме наше звернення і щойно воно надійде – урочисто та на найближчому засіданні надасть Україні План дій щодо членства.

– Як нам ініціювати процес – надіслати звернення від керівництва України?

– Такий варіант можливий і, як пам’ятаєте, він вже мав місце, коли ми підписували так званий "лист трьох" (звернення президента прем’єра та спікера у 2008 році). Це – один з варіантів.

Цікавим є приклад Румунії: вони свого часу зробили відкритий меморандум про свій намір приєднатися до НАТО, який підписували всі політичні сили і навіть церква, яка в Румунії є православною і помісною.

Можливо, якась політична сила ініціює такий процес, щоби продемонструвати єдність політичного поля, чому б ні?

Інший варіант – письмове звернення глави держави. Воно може бути підкріплене підписами керівників інших гілок влади, а може не бути. Або третій варіант – просто вести діалог, а коли консенсус буде досягнутий – ми під час чергового саміту проголошуємо про наше бажання і тут же отримуємо відповідь про підтримку Альянсу. Всі три варіанти є прийнятними.

– Можливо, є сенс звернутися зараз, щоби підтвердити наше прагнення, але зазначити в ньому, що альянс може ухвалити рішення згодом, коли ми будемо готові – наприклад, після 2020 року?

– Як переговірник, я би не хотів лишати невизначеність, бо це буде схоже на рішення бухарестського саміту, який проголосив, що "Україна колись стане членом НАТО". А коли – невідомо.

Тому я – за абсолютно чітку заяву, без всяких "але". І робити її слід тоді, коли підійде час.

"В армії залишилися люди, які пам’ятають, що потрібно зробити"

– Що має змінити Україна для інтеграції в НАТО?

– Я хочу зазначити, що Україна вже 10 років працює над річними програмами, і останнім часом вони за змістом стають все ближчими до ПДЧ.

– Ті програми, які ми мали до минулого року, складно порівнювати з ПДЧ.

– Все не ідеальне, але і вони містили 5 розділів, важливих для ПДЧ: військово-обороний, безпековий, правовий політичний і ресурсний. Є відповідальні за виконання, тобто потрібно просто виконувати.

Не можу сказати, що все йде ідеально, є проблеми.

Наприклад, з одного боку, нам потрібна консультативна допомога, а з іншого – нікуди діти нашу традиційну нездатність слухати поради.

– Це ви про військову сферу?

– У більшості – про військову сферу, тому що НАТО – це все ж таки військово-політична організація.

– Нам постійно дорікають щодо нереформованості військового відомства. То коли у нас відбудеться реформа Міноборони, а збройні сили перейдуть на J-структуру?

– Я б хотів нагадати, що свого часу, за іншої політичної ситуації, ми вже майже завершили переведення ЗСУ на J-структуру. Але потім прийшов Янукович, міністром оборони став громадянин з російським паспортом, і армія перейшла назад, на структуру радянського зразку. Але в армії залишилися люди, які пам’ятають і розуміють, що потрібно зробити.

Щодо термінів – в наші документи закладена амбітна, навіть дуже амбітна мета завершити цей процес до 2020 року, і я як посол в НАТО планую допомогти нашим військам її реалізувати.

– ...вона амбітна, але реальна?

– Я все ж таки не військовий. Але на мою думку, вона дуже амбітна.

– Якими ще є пріоритети у реформуванні для відповідності вимогам НАТО?

– Це не напряму стосується НАТО, але зверніть увагу: в кожному виступі генсека в понеділок звучало слово "корупція". І навіть коли він спілкувався з парламентарями в понеділок, то щоразу повертався саме до цього питання.

На жаль, але сприйняття України як держави, в якій править корупція, дійшло і  до альянсу.

Це – виклик, який ми можемо вирішувати постійно і зрештою вирішити.

Що ж до військової частини, то важливі реформи, які ми вже обговорили, а також запровадження цивільного контролю над міністерством оборони. Це не означає, то ми просто маємо назвати військового міністра цивільним – і все, проблему знято. Потрібна глибока реформа.

Або ж інший фокус уваги – залучення жінок до вирішення військових та політичних питань, їх роль у суспільстві. Це все – важливі речі, де зміни потрібні, але робити їх важко.

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua
ПУБЛІКАЦІЇ
Олена Бабакова, для Європейської правди, з Варшави

Перемога на дві третини: хто виграв від масштабних протестів у Польщі

Серед лозунгів "Вільні суди", "Шануємо Конституцію", "Геть з Качинським" найпопулярнішим був все-таки заклик до президента Анджея Дуди "Три рази вето". І ось Дуда вето застосував, але щодо двох законів. Постає питання: чи варто так само гаряче протестувати за вето для третього?

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України, для Європейської правди

Ошуканий за власним вибором: чому Siemens не уникнути неприємностей. Стаття глави МЗС

Так само, як і з історією з "Містралем", Україна била в дзвони. Але менеджмент Siemens відмовлявся бачити очевидні речі. Відтепер газотурбіни Siemens допомагатимуть злодію облаштовувати загарбані території. І ми не можемо розглядати цей випадок інакше, як співучасть в агресії Кремлівського режиму проти України.



Леонід Гілевич, "Ілляшев та Партнери"

Соцмережі під захистом ЄС: роботодавцям прикривають доступ до особистої інформації

ЄС посилює вимоги до використання персональних даних з соцмереж під час прийому на роботу. Факт відкритого доступу до профілю претендента не дає права обробляти персональні дані звідти. Такі зміни потребують також корекції українського законодавства.

Ольга Михайлова, історик

Декомунізація по-польськи: чим ініціативи у сусідній країні відрізняються від українських

На сьогодні демонтаж свідчень колишньої залежності від СРСР для польського політикуму – важливіший пріоритет, ніж статус-кво у стосунках з РФ. І з цього питання серед польських політиків існує сталий, впевнений консенсус.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter